Постанова № 6789084, 16.11.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2009                                                                                           № 46/189

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Коротун О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Бауман Ю.Т. – представник за довіреністю б/н від 21.01.2009 року

від відповідача - Бернацька В.О. – представник за довіреністю № 67-Д від 11.11.2009 року

Стретович О.С. – представник за довіреністю № 65-Д від 01.11.2009 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адвокатське об"єднання "Всеукраїнське адвокатське об"єднання "Альянс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.03.2009

у справі № 46/189 (суддя

за позовом                               Адвокатське об"єднання "Всеукраїнське адвокатське об"єднання "Альянс"

до                                                   ТОВ "Інтергаз-Охорона"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   відшкодування збитків в сумі 16 082,90 грн.

У судовому засіданні 11.11.2009 року - 16.11.2009 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву, тому постанова прийнята 16.11.2009 року.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2008 р. позивач, Адвокатське об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергаз-Охорона» про стягнення 16082,90 грн., мотивуючи вимоги наступним.

10 квітня 2008 р. шляхом розбиття вікна і проникнення у належне позивачу приміщення офісу, яке знаходилося під охороною відповідача, невідомими особами було викрадене майно - орендовані позивачем згідно з договорами оренди з гр. гр. Бауманом Ю.Т. та Дмитренком Г.В. два ноутбуки фірми Fujitsu-siemens Espripmo U 9200T54 50/1/10, вартістю 6171 грн., та фірми Asus F3SA-T750SCD GA W 15 C2D22 2/200 Vista, вартістю 9584,90 грн., про факт викрадення яких позивач дізнався, провівши після крадіжки, інвентаризацію власного майна.

Позивач звертав увагу на порушення 28.05.08 р. прокуратурою Шевченківського району м. Києва кримінальної справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме: крадіжка, поєднана з проникненням у приміщення , що завдала значної шкоди потерпілому, як на обставину встановлення факту проникнення в охоронювані відповідачем приміщення позивача.

Посилаючись на те, що за умовами п. 8.2. укладеного з відповідачем 10.10. 2002 р. договору № 178/ПЦО-241 на централізовану охорону об’єкта із доповненнями до нього від 01.04.2007 р., відповідач несе перед клієнтом матеріальну відповідальність за збитки, вчинені сторонні особами, які проникли на об’єкт у період охорони, здійснили крадіжку шляхом зламування, відкривання або руйнування заблокованих технічними засобами сигналізації вікон, дверей та інших конструкцій, а також, якщо збитки, вчинені третіми особами шляхом грабежу, розбою, умисного пошкодження майна, внаслідок неналежного виконання охороною своїх зобов’язань, якщо буде встановлена вина охорони у її допущенні, відповідач просив стягнути з відповідача на відшкодування збитків 16082,90 грн., розмір яких складається з вартості викрадених ноутбуків ( 6171 грн. + 9684,90 грн.) та вартості пошкодженого (розбитого) вікна.

Правовими підставами позову позивач визначив ст. ст. 526, 611 ЦК України та ст. ст. 173-175 ГК України.

У процесі розгляду спору, 26.01.08 позивач подав заяву про уточнення, доповнення, із викладенням у новій редакцій, позовної заяви (а.с. 121-124, т. 1).

Крім наведених ним раніше обставин, позивач послався також на те, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов’язання, адже, як зафіксовано двостороннім підписаним представниками замовника та охорони, актом перевірки від 05.05.2008 р., у кімнаті бухгалтерії, де сталася 10 квітня 2008 р. крадіжка, був несправним розміщений у зоні вікна датчик (а.с. 126, т. 1).

До того ж, як на підставу документально доведених претензій до відповідача в обсязі 15755,90 грн., позивач послався на задоволення ним у добровільному порядку вимог власників (орендодавців орендованих позивачем ноутбуків) про відшкодування їм собівартості ноутбуків з мотивів відмови орендаря сплачувати орендодавцям орендну плату через неможливість користуватися орендованим майном внаслідок його викрадення, і на наявне у позивача в силу задоволення вимог, права у регресному порядку вимагати від відповідача, як винної особи, оплати понесених позивачем витрат.

Вимоги щодо стягнення з відповідача збитків на решту вимог - позивач доводив оплатою вимог співробітника позивача, який своїм коштом на підставі цивільно - правового договору з виконавцем робіт, встановив новий склопакет замість розбитого.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з мотивів, наведених у відзиві (а.с. 58-59). Так відповідач вказував на недоведеність позивачем розміру збитків, у зв’язку з відсутністю у договорах оренди, укладених позивачем з фізичними особами, відомостей про вартість орендованого майна; зазначав на невиконання самим позивачем своїх обов’язків, передбачених договором на централізовану охорону, зокрема, у частині обов’язків по наданню охороні переліку майна, яке є особистою власністю співробітників позивача; вказував, що належним чином виконав усі передбачені договором зобов’язання по своєчасному сповіщенню наряду охорони про спрацювання датчика розбиття скла, прибуттю наряду охорони на об’єкт, заблокуванню та огляду ним приміщення, обстеженню прилеглої до об’єкту території та здійсненню перевірки цілісності ролетів, а також виклику представників слідчої групи райуправління ГУ МВС України в м. Києві та позивача.

Окрім цього, спростовуючи правдивість відомостей акту про виклик спеціаліста від 05.05. 08 р. і виявлену при цьому несправність датчика ,у зв’язку із чим позивач вважав, що охоронна фірма не забезпечила спостереження за Об’єктом справними технічними засобами, відповідач послався на ту обставину, що 10.04.08 р., одразу після крадіжки, здійснюючи повторне закриття об’єкту, працівник позивача у ході спрацювання сигналізації зафіксувала відсутність претензій до охорони та можливість перезакриття дверей з повторною здачею Об’єкта під охорону.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2009 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю через недоведеність позивачем вини відповідача у допущенні крадіжки з офісу позивача у ніч з 09.04.08 на 10.04.08р. та за відсутності підстав для притягнення відповідача до відповідальності, встановленої п 8.2. договору, відсутністю у позові посилання на обов’язок охорони, щодо якого відповідач допустив бездіяльність.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду у даній справі скасувати , а позовні вимоги задовольнити у заявленому обсязі. Водночас, апелянт заявив про відновлення строку на апеляційне оскарження, який пропущено ним через обставини, за які він не відповідає.

Апеляційна скарга вмотивована неповним з’ясування судом обставин справи, невірним визначення правовідносин між позивачем та його контрагентами за договорами оренди.

Згідно з ухвалою від 27.05.2009 р. колегія суддів Київського апеляційного господарського суду у складі суддів Зеленіна В.О., Синиці О.Ф. та Скрипки І.М. поновила позивачу строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 16.03.2009 р. у справі № 46/189, порушила апеляційне провадження у даній справі, розгляд якої призначила на 25.06.2009р.

За розпорядження голови Київського апеляційного господарського суду склад колегії змінювався у зв’язку з перебуванням суддів та призначено Кропивної Л.В. (доповідач), суддів Пашкіної С.А. та Синиці О.В. прийнято апеляційну скаргу до провадження, а її розгляд призначено на 02.09.2009 р.

Останнім розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2009 р. № 01-23/1/8 до складу колегії суддів внесені зміни і доручено розгляд апеляційної скарги у наступному складі суддів: Коротун О.М. (головуючий), Кропивна Л.В. (доповідач), Поляк О.І., яка призначила апеляційну скаргу до розгляду на 15.10.2009 р.

У судовому засіданні 15.10.2009 р. оголошувалися перерви до 11.11. 2009 р. та до 16 .11.2009 р.

У судовому засіданні взяли участь представники обох сторін, при цьому позивач просив рішення місцевого господарського суду скасувати як незаконне, а відповідач просив залишити судовий акт без змін з мотивів відсутності встановлених ст. 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни судового рішення.

У судове засідання 16.11.2009 року з’явилися представники позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як правильно встановив місцевий господарський суд і підтверджується матеріалами справи, 10 жовтня 2002 р. між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як охоронцем, був укладений договір № 178/ПЦО - 214 на централізовану охорону об’єкта, відповідно з п. 2.1 якого предмет договору визначено як здійснення відповідачем за дорученням клієнта (позивача) за допомогою ПЦО охорону майна клієнта на позначеному на план-схемі Об’єкті. При цьому відповідач, не вступаючи у володіння цим майном, прийняв на себе зобов’язання про надання централізованої охорони Об’єкта в цілому, шляхом забезпечення його цілісності і збереження майна Клієнта у період знаходження об’єкта під охороною.

Відповідно до термінів, що застосовується у цьому договорі, Об’єктом сторони погодилися вважати приміщення, призначене для зберігання майна, грошових коштів та інших цінностей, і яке відокремлене від решти приміщень архітектурно-будівельними конструкціями (капітальними або некапітальними стінами), охороняється за допомогою ПЦО і обладнане від решти системою охоронної та пожежної сигналізації з підключенням на окремі вічка (коди) систем централізованого спостереження.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, послався на те, що позивачем не вказано, щодо якого саме обов’язку, встановленого договором, відповідачем було допущено бездіяльність, тоді як, на думку суду першої інстанції, здійснений ним аналіз обов’язків відповідача та встановлені фактичні обставини справи вказували на належне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

Господарський суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, встановленої договором, пославшись на недоведеність позивачем вини охорони у допущенні крадіжки в приміщенні офісу у ніч з 09.04.08 на 10.04.08 р.

З такими доводами Київський апеляційний господарський суд погодитися не може, оскільки вони суперечать обставинам справи і не відповідають загальним началам та змісту цивільного і господарського законодавства щодо відповідальності боржника за невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, виходячи з такого.

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст. 193 Господарського кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 209 ЦК УРСР , який діяв на момент укладення договору між сторонами, майнова відповідальність особи, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, визначалася за принципом вини, крім випадків передбачених законом або договором. При цьому вказувалося, що відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання.

З наведеного випливає, що тягар доведення відсутності своєї вини у невиконані (неналежному виконанні) зобов’язання покладався на боржника.

З 01.01.2004 р. набрали чинності положення Господарського кодексу України.

За нормами цього Кодексу учасник господарських відносин, до числа яких віднесено суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність з метою отримання прибутку, якщо інше не передбачено законом або договором, відповідає (несе господарсько-правову відповідальність) за невиконання або за неналежне виконання господарського зобов’язання , якщо не доведе , що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язання контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів ( ч. 2 ст. 218 ГК України ).

В силу ч. 5 розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України, положення цього кодексу щодо відповідальності за порушення господарських зобов’язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов’язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до 01 січня 2004 року.

Договором на централізовану охорону об’єкта, укладеним 10.10.2002 р., тобто до набрання чинності ГК України, відповідальність господарюючого суб’єкта визначалася за законодавством, яке діяло на момент укладення договору, тобто за принципом вини, а з 01.01.2004 р. - безвідносно до вини, тому при вирішенні питання щодо відповідальності відповідача застосуванню підлягають положення договору.

Отже, не на позивачеві, як хибно вважав суд першої інстанції, а на відповідачі лежав тягар доведення відсутності своєї вини у невиконанні ним зобов’язань з охорони Об’єкту.

Як випливає з п. 8.2. укладеного з відповідачем договору № 178 /ПЦО-241 (із доповненнями до нього від 01.04.2007 р.), відповідач несе перед клієнтом матеріальну відповідальність за збитки, вчинені сторонні особами, які проникли на об’єкт у період охорони, здійснили крадіжку шляхом зламування, відкривання або руйнування заблокованих технічними засобами сигналізації вікон, дверей та інших конструкцій, а також, якщо збитки вчинені третіми особами шляхом грабежу, розбою, умисного пошкодження майна, внаслідок неналежного виконання охороною своїх зобов’язань, якщо буде встановлена вина охорони у її допущенні.

Договірне застереження «якщо буде встановлена вина охорони у її допущенні» не спростовує необхідності відповідача довести відсутність своєї вини за збитки, вчинені клієнту третіми особами, які проникли на об’єкт у період охорони, у тому числі здійснили крадіжку шляхом зламування, відкривання або руйнування заблокованих технічними засобами сигналізації вікон, дверей та інших конструкцій.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що виходячи з інших умов п. 8.2., сторони домовилися про те, що факти скоєння протиправних дій щодо майна клієнта сторонніми особами, які проникли на об’єкт у період охорони, вина охорони та розмір збитків, якщо договірні сторони не встановили їх суми, визначається органами слідства чи суду у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідачем не спростовано тієї обставини, що саме за фактом проникнення у приміщення, яке знаходилося під охороною у період дії договору № 178 /ПЦО-241, невідомими особами вчинено злочин - крадіжку майна, 28 травня 2008 р. постановою прокурора Шевченківського району про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи та порушено кримінальну справу якій присвоєно № 2760 за ч. 3 ст.185 КК України

Поряд із цим колегія суддів прийшла до висновку, що заперечення відповідача на доводи позову були спрямовані не на доведення перед судом відсутності своєї вини, а фактично зводилися до того, чи є обґрунтованим розмір заявлених до стягнення збитків і чи належним чином позивач виконував свої зобов’язання за договором, тоді як від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання звільняє доказова відсутність вини.

Доводи відповідача, які ґрунтуються на проведеному відповідачем службовому розслідуванні, в ході якого ним було визнано, що при отриманні сигналу тривоги зони № 4 датчику розбиття скла (вікно фасаду) з офісу позивача підчас прибуття екіпажу швидкого реагування на місце події працівниками відповідача виявлено розбите скло вікна приміщення при непошкоджених і не закритих на замок ролетах, що на думку відповідача, свідчить про порушення позивачем встановленого договором порядку передачі Об’єкта під охорону, судом апеляційної інстанції оцінюється критично і до уваги не приймаються, адже акт службового розслідування, складений відповідачем 30.04.2008 р., є його внутрішнім одностороннім документом у той час, як такі факти повинні бути підтверджені протоколом огляду місця події правоохоронними органами .

З цих же підстав, поданий відповідачем акт повторного закриття об’єкту (а.с. 8, т. 2) від 10.04.2008 р., на якому членом Адвокатського об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс» Сікорою О.М. зроблено відмітку лише про розбите вікно, пропажу ноутбука і зафіксовано відсутність претензій до наряду , не розглядається колегією суддів в якості доказу, що беззаперечно свідчить про відсутність пошкодження ролетів на розбитому вікні приміщення офісу позивача, і як наслідок, про їх не замкнення у момент передачі Об’єкта в цілому під охорону відповідачу.

Так само критично судом апеляційної інстанції оцінюються доводи позивача про неналежне виконання відповідачем функцій з обслуговування технічних засобів, сукупна діяльність яких забезпечує передачу сповіщення з Об’єкта на пульт централізованої охорони, внаслідок чого стало можливим проникнення у приміщення 10.04.2008 р. сторонніх осіб і викрадення майна.

Обґрунтовуючи ці доводи, позивач послався на підписаний представниками клієнта та охорони акт перевірки від 05.05.2008 р. (а.с. 126, т. 1), за яким виявлено несправність розташованого у зоні вікна датчика, який є однією з ланок у ланцюгу технічних засобів охоронної сигналізації.

Утім, встановлена у травні 2008 р. несправність датчика не є беззаперечним доказом його несправності у квітні цього ж року, тим більше, що прибуття наряду охорони внаслідок спрацювання сигналізації на Об’єкті у ніч з 09.04.2008 р. на 10.04.2009 р. позивачем не заперечена.

Враховуючи ту обставину, що за умовами договору факт розбиття скла на фасаді офісу позивача визнається обома сторонами спору; за умовами договору відповідач зобов’язувався здійснювати централізовану охорону Об’єкта в цілому, шляхом забезпечення його цілісності і збереження майна Клієнта у період знаходження об’єкта під охороною та недоведеністю охоронною фірмою відсутності своєї вини у цьому, беручи до уваги, що для відновлення пошкодженого вікна позивач вимушений був зазнати матеріальних витрат на придбання та установку нового склопакета і розмір цих витрат є документально доведеним, з огляду на приписи ст. ст. 224, 225 ГК України, колегія суддів вважає можливим задовольнити позов у частині стягнення з відповідача на відшкодування завданих позивачу збитків у заявленому ним обсязі, 327 грн.

Для задоволення вимог на решту заявленої до стягнення з відповідача суми на відшкодування збитків, Київський апеляційний господарський суд підстав не вбачає, виходячи з наступного.

Позивач на обґрунтування збитків, завданих невиконанням відповідачем своїх зобов’язань, послався на те, що у добровільному порядку задовольнив вимоги власників і орендодавців орендованих позивачем ноутбуків про відшкодування їм собівартості предмету оренди.

На доведення цих обставин позивач подав до суду першої інстанції договори оренди ноутбуків, акти прийому-передачі в оренду вказаного майна, претензії громадян – власників з посиланням на такий мотив вимоги про відшкодування вартості викрадених ноутбуків, як відмова орендаря сплачувати орендодавцям орендну плату у зв’язку з неможливістю користуватися орендованим майном внаслідок його викрадення, і на наявне у позивача, в силу цього, права у регресному порядку вимагати від відповідача, як винної особи, оплати понесених позивачем витрат.

З наявних у справі договорів оренди вбачається, що ноутбук фірми Fujitsu-siemens Espripmo U 9200T54 50/1/10, вартістю 6 171 грн., був переданий у володіння та користування позивача на підставі виконання сторонами договору оренди від 02.04.2008 р. строком на 1 рік з моменту прийняття майна за актом прийому-передачі (а.с. 16-18, т. 1).

Ноутбук фірми Asus F3SA-T750SCD GA W 15 C2D22 2/200 Vista, вартістю 9584,90 грн., знаходився у володінні та користуванні позивача строком на 1 рік і був переданий йому за договором оренди від 23.01. 2008 р. з моменту прийняття майна за актом прийому-передачі від цієї ж дати (а.с. 19-18, т. 1).

Таким чином, строк дії першого із договорів закінчувався 02.04 2009 р., а другого - 23.01.2009 р.

У межах дії договору орендар є титульним володільцем орендованого майна, йому належить право захисту від третіх осіб шляхом речово-правових позовів.

Відсутність у законі такої підстави для дострокового припинення договору як крадіжка предмету оренди, не створює на стороні орендодавця права вимагати до закінчення договору повернення речі, переданої орендарю, а у орендаря - обов’язку задовольнити таку вимогу.

За даних обставин у орендодавця у період дії договору також не виникає права вимагати від орендаря оплати вартості предмету оренди, а у орендаря обов’язок сплатити вартість речі, оскільки по закінченню договору вартість речі обраховується з урахуванням її нормального зносу.

Вибуття речі з володіння та користування орендаря поза його волею не являється законною підставою для звільнення орендаря від обов’язку сплачувати орендні платежі орендодавцю, тому що будь-яких перешкод у користуванні та володінні майном орендодавець не чинить.

Таким чином, права вимагати виконання зобов’язань по поверненню речі з оренди у стані, обумовленому договором, виникають внаслідок припинення договору, тоді як відшкодування її вартості, з урахування нормального зносу, можливе лише у разі загибелі речі і на момент виникнення обов’язку з її повернення при припинені дії договору, що у даному випадку місця не має.

За таких обставин справи відшкодування третім особам (орендодавцям) вартості орендованих позивачем ноутбуків за ціною їх придбання на загальну суму 15755,90 грн. здійснено ним без урахування нормального зносу речі на власний ризик і не знаходиться у необхідному причинному зв’язку із наслідками невиконання відповідачем умов договору, а тому такі витрати не є обов’язковими, а вимоги про їх відшкодування за рахунок відповідача не мають правового опертя, і в силу цього не підлягають до задоволення у період дії договорів оренди.

Враховуючи викладене вище та беручи до уваги, що висновки місцевого господарського суду про відмову у позові з наведених цим судом мотивів постановлені з порушенням норм матеріального права і не відповідають фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.03.2009 р. - скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову на суму 327 грн. та новому розподілу судових витрат із їх покладенням на сторони пропорційно розміру задоволених судових витрат, у тому числі за розгляд апеляційної скарги.

З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 33, 34, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Адвокатського об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс» на рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2009 р. у справі № 46/189 частково задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2009 р. у справі № 46/189 скасувати повністю з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергаз-Охорона» (04107, м. Київ, вул. Підгірна,28-А, р/р 26009401013402 в КРД Райффайзен Банк «Аваль» м. Києва, МФО 322904, ЄДРПОУ 2401007) на користь Адвокатського об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського,4, оф. 98, р/р 26003027567671 в КМФ АКБ «Укрсоцбанк» в м. Києві, МФО 322012, код 21711900) 327 грн. на відшкодування збитків та 3,25 грн. державного мита та 2,39 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відмовити у задоволені позову про стягнення на суму 15755,90 грн.

В решті апеляційну скаргу Адвокатського об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс» - залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергаз-Охорона» (04107, м. Київ, вул. Підгірна,28-А, р/р 26009401013402 в КРД Райффайзен Банк «Аваль» м. Києва, МФО 322904, ЄДРПОУ 2401007) на користь Адвокатського об’єднання «Всеукраїнське адвокатське об’єднання «Альянс» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського,4, оф. 98, р/р 26003027567671 в КМФ АКБ «Укрсоцбанк» в м. Києві, МФО 322012, код 21711900) 1,63 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Доручити місцевому господарському суду видання наказів із зазначення найменування та номерів рахунків у банку та інших реквізитів сторін.

Матеріали справи № 46/189 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.11.09 (відправлено)