Рішення № 6786849, 11.11.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2009 р. Справа № 63/41-09

вх. № 5042/5-63

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився; відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Спільного українсько-американського підприємства "Виробничо-торгівельна фірма "Екмі", м. Українка

до Приватної фірми "АПІЯ", м. Харків

про стягнення 9908,92 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 9908,92 грн. заборгованості, з яких: 5829,72 грн. основний борг, 2095,49 грн. пеня, 1733,14 грн. інфляційні нарахування, 250,57 грн. три відсотки річних, що виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов"язань по договору поставки № 131, укладеного між сторонами 25.05.2007 року. Позов обгрунтовано статтями 655-712 ЦК України та статтями 265, 230-232 ГК України. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Сторони в судове засідання не з"явились, витребуваних судом документів не надали. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення з підписами уповноважених осіб про отримання копій ухвали господарського суду.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду спору по суті та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо). Проте, нових доказів сторонами не надано та про можливість їх надання в майбутньому ними не зазначено.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Суд, ретельно дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

25 травня 2007 року між сторонами був укладений договір поставки № 131, відповідно до умов якого позивач зобов"язався передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов"язався цей товар прийняти та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 5.3 договору, відповідач зобов"язаний проводити оплату отриманого товару не пізніше 90 календарних днів шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача.

Відповідно до накладних № 923 від 10.12.2007 року та № 954 від 24.12.2007 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 7319,92 грн. На момент поставки товару існувала заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 21076,31 грн. (аркуші справи 18-21).

10.12.2007 року відповідач сплати позивачу 2000,00 грн., 14.01.2008 року - 5000,00 грн., 27.02.2008 року відповідно до накладної № r297.25.02.2008/503/В/а від 25.02.2008 року відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 15566,51 грн. (аркуші справи 22-25).

Таким чином, станом на 25.06.2009 року, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 5829,72 грн.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.2 договору, за несвоєчасну оплату товару відповідач зобов"язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" від 22.11.1996 року передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може бути більшим подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання,якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені, вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено без врахування положень зазначених норм законодавства щодо строку нарахування пені, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню лише частина нарахованої позивачем суми пені у розмірі 694,07 грн. за період з 25.12.2008 року по 25.06.2009 року тобто за 182 дня прострочення платежу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1733,14 грн. інфляційних нарахувань та 250,57 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5829,72 грн. основного боргу, 694,07 грн. пені, 250,57 грн. трьох відсотків річних, 1733,14 грн. інфляційних обгрунтована, вона підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем та є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, 173, 174, 179, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної фірми "Апія" (61052, м. Харків, вул. Енгельса, 24, кодЄДРПОУ 25613488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельної фірми "ЕКМІ" (08720, Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Промислова, 5, код ЄДРПОУ 20007642) - 5829,72 грн. основного боргу, 694,07 грн. пені, 250,57 грн. трьох відсотків річних, 1733,14 грн. інфляційних, 87,57 грн. державного мита та 268,30 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову - відмовити.

Суддя

рішення підписане 11 листопада 2009 року