Постанова № 67857784, 17.07.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2017 р. Справа № 922/4749/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№1948Х/3-38) на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2017 року у справі №922/4749/16

за позовом: Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт.Кегичіка Харківської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт.Кегичівка Харківської області

про стягнення 21539 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Торгівельні ряди" (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач) про стягнення 21539 грн.

В підтвердження своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" №11 від 15.06.2015 року в частині повернення орендованого майна після припинення дії договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2017 р. у справі № 922/4749/16 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" 13200 грн. неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 758 Цивільного кодексу України, 855,54 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір оренди №11 від 15.06.2015 року відповідач не підписував; на даний час діє попередній договір №13 від 19.02.2013 року; договір оренди землі між Кегичівською селищною радою та ПП «Торгівельні ряди» укладено з порушенням вимог чинного законодавства; судом першої інстанції не залучено до участі у справі Кегичівську селищну раду в якості третьої особи; у 2015 році відповідач щомісячно сплачував орендні платежі в розмірі 600 грн.; позивачем безпідставно збільшено розмір орендної плати у 2016 році; розмір торгівельного вагончика фактично не відповідає площі, вказаній в договорі оренди №13 від 19.02.2013 року; територія ринку не охороняється, відсутнє освітлення, водопровід, тверде покриття.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на ухвалу Верховного суду України від 24.02.2017 року у справі №5-45кз17, практику Європейського суду з прав людини, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що поважними причинами пропуску процесуального строку є лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, а несвоєчасне отримання копії судового рішення не може бути визнано поважною причиною пропуску такого строку. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судове засідання 17.07.2017 року позивач не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що 15 червня 2015 року між ПП «Торгівельні ряди» (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір №11 найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (далі- договір).

До матеріалів справи додано вказаний договір (а.с.10).

Відповідно до п.1.1 договору, наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування торгівельне місце №11, яке розташоване на ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, вул. Миру, 30, смт.Кегичівка, Харківської області.

Загальна площа об'єкта найму, згідно п.1.2 договору, становить 16 кв.м. ділянки з твердим покриттям.

В п.1.3 договору зазначено, що торгівельне місце передається у тимчасове платне користування для торгівлі товарами на розсуд наймача, з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Вступ наймача у користування об'єктом найму настає одночасно з підписанням сторонами договору (п.2.1 договору).

Пунктом 2.4 договору визначено, що об'єкт найму вважається поверненим наймодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення майна з оренди.

Відповідно до п.3.1 договору, розмір плати за користування об'єктом найму становить 600 грн. щомісячно.

Плата за користування об'єктом найму сплачується у готівковій формі у якості передоплати наперед до 20 числа щомісячно (п. 3.4 договору).

Обов'язок наймача своєчасно, наперед до 20 числа щомісячно і в повному обсязі сплачувати наймодавцю плату за користування об'єктом найму передбачено п.4.1.2 договору.

Згідно пункту 5.1.6 договору, при затримці повернення майна з вини наймача торгівельного місця після припинення дії цього договору, наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання-передачі.

Договір діє з 15.06.2015 року по 05.01.2016 року (але не більше одного року) (п.6.1 договору).

В п.6.2 договору зазначено, що зміна умов або розірвання договору проводиться за погодженням сторін, які оформлюються додатковою угодою і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 6.6 договору, у випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

Як зазначає позивач, строк дії договору оренди закінчився 05.01.2016 року, додаткову угоду у письмовому вигляді про продовження строку дії договору сторони не укладали, однак відповідач об'єкт оренди не повернув та продовжує ним користуватись, орендні платежі не сплачує.

Позивач неодноразово направляв відповідачу претензії з вимогою сплатити заборгованість з орендних платежів та звільнити земельну ділянку від розміщеної відповідачем малої архітектурної форми (листи від 16.02.2016 року, від 22.02.2016 року, від 02.07.2016 року, а.с.52-60).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що відповідач не повернув об'єкт оренди, що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 14.03.2017 року, а.с.99) 6660 грн. за користування торгівельним місцем, 13200 грн. неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за період з 20.02.2016 року по 21.12.2016 року, 967 грн. пені, 410 грн. інфляційних втрат, 84 грн. 3% річних.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції відзив на позов не надав.

В апеляційній скарзі та в судовому засіданні 17.07.2017 року відповідач підтвердив, що був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи, однак уповноважений представник відповідача в судові засідання не з'являвся, будь-яких письмових заперечень на позов не надав, про що відповідач дізнався лише після прийняття оскаржуваного рішення суду.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 стаття 785 Цивільного кодексу України).

Як роз'яснено в п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна»: застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю.

Таким чином, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

З матеріалів справи вбачається, договір оренди №11 від 15.06.2015 року припинив свою дію 05.01.2016 року у зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено.

Додаткова угода про продовження дії договору, в порядку, передбаченому п.6.6 договору, сторонами в письмовому вигляді укладена не була.

Відповідач не надав суду доказів повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди.

Акт приймання-передачі про фактичне повернення майна з оренди, передбачений п.2.4 договору, відсутній.

Відповідач не заперечує, що продовжує користуватись орендованим майном (торгівельним місцем) після припинення дії договору оренди.

В судовому засіданні 17.07.2017 року відповідач підтвердив, що на даний час користується торгівельним майданчиком та сплачує орендну плату.

Обов'язок відповідача сплачувати грошові кошти за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання-передачі у разі затримки повернення майна з вини наймача після припинення дії цього договору, передбачено п. 5.1.6 договору.

Отже, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання з повернення об'єкту оренди після закінчення строку дії договору оренди, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норми частини 2 статті 785 ЦК України і нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування торгівельним майданчиком за весь час прострочення.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки на підставі ч.2 ст.785 ЦК України за період з лютого 2016 року по грудень 2016 року в розмірі 13200 грн. є законним, обґрунтованими та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з лютого 2016 року по грудень 2016 року в розмірі 6600 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю після припинення договору найму законом не передбачено.

Договір оренди від 15.06.2015 року також не містить положень щодо обов'язку орендаря додатково сплачувати кошти за фактичне користування майном після припинення дії договору.

Колегія суддів враховує, що одночасне стягнення орендної плати, нарахованої за період з дня припинення договору оренди та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, призведе до покладання на орендаря тягаря подвійної цивільно-правової відповідальності, оскільки стягнення з орендаря грошових коштів фактично застосовується у трикратному розмірі, що суперечить приписам п.6 ст.3 та ч.3 ст.509 ЦК України, згідно яких зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частина 2 ст.785 ЦК України визначає, що правовим наслідком неповернення орендованого майна у разі припинення договору оренди є виключно сплата орендарем неустойки у подвійному розмірі орендної плати, а не самої орендної плати.

Аналогічна правова думка міститься в постанові Вищого господарського суду України від 02 серпня 2016 року у справі № 911/4598/15.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 6600 грн., як суми основного боргу за фактичне користування майном, а отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 967 грн. пені, 410 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 84 грн.

Колегія суддів приймає до уваги наступне.

З урахуванням приписів статті 549 ЦК України, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (вказані роз'яснення містяться в п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».)

Колегією суддів вище в постанові встановлено, що 05.01.2016 року договір оренди №11 від 15.06.2015 року припинив свою дію у зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, після припинення договору у відповідача виник обов'язок з повернення об'єкту оренди шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі майна, як передбачено п.2.4 договору та ч.2 ст.795 ЦК України.

Разом із тим, обов'язок відповідача зі сплати орендних платежів припинився одночасно з припиненням дії договору оренди.

Отже, враховуючи, що приписи статей 611, 625 ЦК України, застосовуються лише за порушення боржником грошового зобов'язання, а у відповідача такий обов'язок відсутній, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Крім того, в разі задоволення вимог про стягнення 13200 грн. неустойки (у розмірі подвійної плати за користування майном), передбаченої ч.2 ст.785 ЦК України, та 967 грн. пені, передбаченої ч.3 ст.549 ЦК України, мало б місце подвійне застосування судом штрафної санкції за несвоєчасне виконання орендарем зобов'язання по поверненню орендованого майна, що не узгоджується з приписами ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

В апеляційній скарзі, а також в судовому засіданні 17.07.2017 року відповідач зазначив, що не підписував договір оренди №11 від 15.06.2015 року.

З урахуванням ст.ст. 32, 33, 38, 41 ГПК України, особа, до якої пред'явлено позов, має право заперечувати як факт вчинення такого правочину, так і факт його підписання, у зв'язку з чим заявляти клопотання про витребування його оригіналу та проведення почеркознавчої експертизи.

Втім, відповідач ні під час розгляду справив суді першої інстанції, на під час апеляційного провадження у даній справі не звертався до суду із клопотанням про проведення судової почеркознавчої експертизи з метою з'ясування справжності підпису ОСОБА_1 на договорі оренди №11 від 15.06.2015 року, не заявляв клопотання про витребування у позивача оригіналу вказаного договору.

Також відсутні докази звернення відповідача до суду із позовом до ПП «Торгівельні ряди» про визнання недійсним договору оренди №11 від 15.06.2015 року, відповідач не заявляв зустрічний позов з такими вимогами в межах розгляду даної справи.

Відповідачем не надано суду доказів звернення до правоохоронних органів з приводу підроблення позивачем документів.

Враховуючи наведене, обставини, на які посилається відповідач, в порушення вимог статті 33 ГПК України, ним не доведені.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до 15.02.2014 року діяв попередній договір оренди, укладений між ПП «Торгівельні ряди» та ФОП ОСОБА_1 19.02.2013 року, а отже, у разі визнання недійсним договору оренди №11 від 15.06.2015 року, період прострочення відповідачем обов'язку з повернення орендованого майна збільшиться, що не відповідало б інтересам позивача. Разом із тим, він про цю обставину не вказує.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що договір оренди від 19.02.2013 року був неодноразово усно пролонгований на такий же строк і на тих самих умовах та діє на даний час є безпідставними, оскільки договір повинен бути пролонгований в тій самій формі, в якій його було укладено, позивач такі обставини не підтвердив, а договір №11 від 15.06.2015 року не був визнаний недійсним в судовому порядку.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на порушення вимог ст.ст.6, 18 ЗУ «Про оренду землі», ст.5 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» при укладенні договору оренди землі між Кегичівською селищною радою та ПП «Торгівельні ряди».

Судова колегія зазначає, що предметом даного позову є стягнення з відповідача неустойки за порушення останнім зобов'язань, що виникли на підставі договору оренди №11 від 15.06.2015 року.

Договір оренди землі, укладений між Кегичівською селищною радою та ПП «Торгівельні ряди», на який посилається апелянт, не є предметом дослідження у даній справі, а питання щодо дотримання під час його укладення сторонами вимог законодавства не входить до предмету доказування у справі №922/4749/16.

Враховуючи наведене, доводи апелянта є необґрунтованими та не приймаються судом.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не залучено до участі у справі Кегичівську селищну раду.

Відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов'язок щодо однієї з сторін.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Судова колегія зазначає, що рішення суду у даній справі не впливає на права Кегичівської селищної ради, не змінює їх, а також не покладає на селищну раду будь-яких нових обов'язків, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що у останньої наявний юридичний інтерес у даній справі.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про незалучення судом першої інстанції до участі у даній справі Кегичівської селищної ради є безпідставними.

Посилання відповідача на те, що в договорі оренди від 19.02.2013 року загальна площа об'єкту оренди не відповідає фактичним розмірам торгівельного майданчику не стосується даного спору, оскільки підставою для звернення до суду із даним позовом є неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №11 від 15.06.2015 року.

Апелянт також зазначає про те, що позивач ухиляється від укладання нового договору та безпідставно збільшує розмір орендної плати, яку відповідач фактично сплачує на даний час.

Однак, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з пропозиціями стосовно укладення нового договору оренди, звернення до суду із позовом про визнання договору оренди укладеним.

Такі доводи відповідача не стосуються предмету спору.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність на ринку охорони, водопроводу, освітлення документально не підтверджені та не звільняють відповідача від відповідальності за несвоєчасне повернення об'єкту оренди.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2017 року у справі № 922/4749/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 24.07.2017 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Істоміна О.А.