Ухвала суду № 67783431, 13.07.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/497/2017(м)

263/10469/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Ковтуненко В.О.

Категорія 27 Доповідач Мальцева Є.Є.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Мальцевої Є.Є.

суддів - Баркова В.М., Биліни Т.І.,

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 лютого 2016 року у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС»,

ВСТАНОВИЛА :

31 серпня 2015 року ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №39 від 04 серпня 2006 року у розмірі 604839,35 доларів США та пені в сумі 1498,31 доларів США.

22 січня 2016 року представником позивача була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_3, оскільки невжиття заходів забезпечення даного позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду .

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 лютого 2016 року заяву ПАТ «ПУМБ» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на об'єкти нерухомості:

1. Комплекс загальною площею 1137, 7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1,2,3;

2. Житловий будинок загальною площею 329, 1 кв.м., житловою 163, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2;

3. Нежиле приміщення загальною площею 306,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3;

4. Нежиле приміщення загальною площею 909,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4;

5. База відпочинку «Строитель-3» загальною площею 3 924,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5;

6. Нежиле приміщення загальною площею 3 905,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4;

7. Нежитлова будівля, ресторан загальною площею 1 603,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6;

8. Нежитлове приміщення загальною площею 255,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7;

9. Нежиле приміщення загальною площею 1103,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_8,

які належать на праві приватної власності ОСОБА_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_9.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 26 лютого 2016 року позов ПАТ «ПУБМ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредиту задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» 604839,35 доларів США та судовий збір 3654 грн..

На підставі ухвали суду від 10 лютого 2017 року стягувачем у справі є ТОВ «ФПГ Металпромресурс», який набув право вимоги стягнення вказаного боргу згідно з договорами про відступлення права вимоги до ОСОБА_3 (т.1 а.с.163-187).

В червні 2017 року з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 01.02.2016 року про забезпечення позову звернулась ОСОБА_1, в якій зазначала, що оскаржувана ухвала порушує її права щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке належить їй на праві спільної часткової власності, оскільки у перелік майна, що арештовано судом в забезпечення позову до ОСОБА_3, входить майно, що належить їй на праві часткової спільної власності. Арешт, накладений судом на її частку в майні, вплинув на можливість вільного користування та розпорядження ї майном та завдав матеріальних збитків. Вважає, що суд постановляючи ухвалу, порушив норми матеріального та процесуального права. Вирішуючи питання, суд невірно встановив обставини справи, оскільки ухвалу постановлено 01.02.2016 року, а посилався суд при цьому на інформаційну довідку від 20.02.2016 року. Просила частково скасувати ухвалу від 01.02.2016 року, виключивши з переліку арештованого нерухомого майна частки об'єктів нерухомості, що належать їй на праві власності, а саме: комплекс загальною площею 1137,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, приміщення 1,2,3, частка власності 79/200; житловий будинок загальною площею 329,1 кв.м., житлова 163,9 кв.м., за адресою АДРЕСА_2, частка власності 1/2; нежиле приміщення загальною площею 306,1 кв.м за адресою АДРЕСА_3 частка власності 1/2; нежиле приміщення загальною площею 3905,7 кв.м за адресою АДРЕСА_4, частка власності 1/8.

У відповідності до положень ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у відсутності сторін. Представник ПАТ «ПУМБ», належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в апеляційному суді, до суду не з'явився, заяв про відкладення розгляду справи не направляв. ОСОБА_3 направив заяву про розгляд справи у його відсутності. Також, враховуючи вимоги ч.1 ст.303-1, ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів розглянула справу без участі представника стягувача - ТОВ «ФПГ МЕТАЛПРОМРЕСУРС», який двічі надавав заяву про відкладення розгляду, повторно не явився до суду, жодних підтверджень поважності причин неявки в судове засідання не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, заявника ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4, які підтримали доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: 1) відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без зміни, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону; 2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; 3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Зі справи вбачається, що ПАТ «ПУМБ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №39 від 04 серпня 2006 року у розмірі 604839,35 доларів США та пені в сумі 1498,31 доларів США.

22.01.2016 року представником позивача була подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_3, оскільки невжиття заходів забезпечення даного позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду (т.1 а.с.90).

В обґрунтування таких вимог заявником була надана інформаційна довідка від 20.01.2016 року №51844894 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно із розшифруванням об'єктів нерухомості, на які необхідно накласти арешт (т.1 а.с.94-100).

З даної інформаційної довідки від 20.01.2016 року за № 51844894 вбачається, що серед об'єктів нерухомості, на які позивач просив накласти арешт, ОСОБА_3 належать нерухомі об'єкти як на праві приватної власності, так і на праві спільної часткової власності. Про накладення арешту в межах розміру часток в майні, що належить ОСОБА_3, вказував і сам представник позивача в заяві про забезпечення позову (т.1 а.с.92).

Задовольняючи заяву ПАТ «ПУМБ» шляхом накладення арешту на все нерухоме майно в цілому, в тому числі на те, де боржнику належить тільки частка, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, тому ухвалив про накладення арешту на всі об'єкти нерухомості в цілому (т.1 а.с.117).

Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає передчасним і погодитися з ним не може з наступних підстав.

Частиною 3 статті 151 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз'яснено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкту користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Перевіряючи справу, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції вищенаведених норм закону та усіх обставин справи при вирішенні питання про забезпечення позову не врахував.

Оскаржуючи ухвалу, на підтвердження своїх майнових прав ОСОБА_1 надала інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав від 07.06.2017 року за № 88918856 яка підтверджує її доводи щодо прав власності на частину арештованих оскаржуваною ухвалою об'єктів нерухомого майна (т.2 а.с.134-139). Підтримуючи доводи апеляційної скарги, вказувала, що накладений судом арешт перешкоджає їй реалізовувати право власності на нерухоме майно, зокрема, отримувати доходи від оренди вказаного майна.

Колегією суддів перевірено інформацію, надану ОСОБА_1 щодо її майнових прав у спірному майні, та інформацію щодо майнових прав ОСОБА_3 на час вирішення судом питання про забезпечення позову.

Згідно з наданою Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна інформацією від 20.01.2016 року (т.1 а.с.94-100) щодо суб'єкту ОСОБА_3, станом на вказану дату, він зазначений власником 79/200 часток комплексу загальною площею 1137, 7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1,2,3; ? частки в житловому будинку загальною площею 329, 1 кв.м., житловою 163, 9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2; ? частки нежилого приміщення загальною площею 306,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3; 125/1000 часток нежитлової будівлі - ресторану загальною площею 1 603,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6; ? частки нежилого приміщення загальною площею 3905,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4. Також ОСОБА_3 на праві приватної власності належало нежиле приміщення загальною площею 909 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4; база відпочинку «Строитель-3» загальною площею 3 924,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5; нежитлове приміщення загальною площею 255,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7; нежиле приміщення загальною площею 1103,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_8.

Між тим, судом накладено арешт на усе нерухоме майно в цілому згідно з переліком позивача, без визначення часток права власності в нерухомому майні, що належать саме ОСОБА_3 Більш того, судом взагалі не з'ясовано, чи перебуває у власності боржника вказане майно, чи не зачіпляє таке обмеження інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, враховуючи те, що суду надані відомості тільки про часткове право власності боржника на нерухоме майно, і що позивач просив про накладення арешту на майно в межах часток права власності, що належать боржнику .

Згідно ст..292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ОСОБА_1 надала до апеляційної скарги інформацію, надану Державним реєстром речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкту ОСОБА_1, з якої вбачається, що вона є власником ? частки комплексу загальною площею 1137,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1,2,3, частка власності 79/200; ? частки житлового будинку загальною площею 329,1 кв.м., житлова 163,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2; ? частки нежилого приміщення загальною площею 306,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_3, приміщення 37, 39; 1/8 частки нежилого приміщення загальною площею 3905,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (т.2 а.с.134-139).

Тобто, вона є співвласником нерухомого майна, на яке судом накладений арешт у забезпечення позовних вимог до ОСОБА_3.

Отже, суд не дотримався вимог процесуального закону та 01 лютого 2016 року постановив ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, якою порушив права третьої особи на користування та розпорядження власним майном.

Тому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що заходи забезпечення позову, застосовані судом першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин, порушують право ОСОБА_1 як власника нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд зловмисно постановив оскаржувану ухвалу 01.02.2016 року, посилаючись на інформаційні дані від 20.02.2016 року, не є слушними, оскільки зі справи вбачається, що до вирішення судом питання про забезпечення позову в матеріалах справи є тільки одна інформаційна довідка від 20.01.2016 року, з датою одержання судом 22.01.2016 року як додаток до заяви ПАТ «ПУМБ» про забезпечення позову, що вказує на описку у тексті оскарженої ухвали. Питання про виправлення описки ніким не ставилося, суд її з власної ініціативи не виправив. Однак, дійсно, зі справи вбачається, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції дані про наявність і обсяг права власності боржника на нерухоме майно, не перевіряв.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з порушенням порядку, встановленого для його вирішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала - скасуванню, з направленням питання про забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 318 ЦПК України передбачено, якщо апеляційні скарги на рішення або ухвалу суду першої інстанції були подані в установлені цим Кодексом строки, але надійшли до суду після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин були поновлені або продовжені і особа, яка подала апеляційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу за правилами цієї глави.

У відповідності до положень частини 2 статті 318 ЦПК України, з урахуванням роз'яснень Науково-практичного коментаря, суд апеляційної інстанції в жодній мірі не зв'язаний раніше ухваленим апеляційним рішенням чи постановленою ухвалою і повинен здійснювати судовий розгляд справи в звичайному порядку, перевіряючи апеляційну скаргу в межах апеляційних доводів, тобто за правилами ст. 303-304 ЦПК. В такому випадку може виникнути ситуація, коли два процесуальних документів не будуть співпадати або протирічити раніше постановленому. В цій ситуації суд застосовуватиме право, передбачене ч.2 коментованої статті. Так, при наявності підстав може бути скасовано рішення або ухвалу суду апеляційного суду. Таким чином апеляційний суд наділений правом скасовувати власні, раніше ухвалені та постановлені рішення та ухвали. Коментоване положення ст.318 ЦПК є винятком з принципу непорушності рішення і неможливості суду скасувати власне рішення.

31 травня 2017 року Апеляційним судом Донецької області розглядалася скарга ОСОБА_6 на ухвалу суду від 01.02.2016 року про забезпечення позову, яка просила повністю скасувати арешт на певні об'єкти нерухомості, в яких є її частка і частка ОСОБА_3 Колегія суддів переглядала справу в межах її доводів і залишила ухвалу суду першої інстанції без змін. Отже, відповідно до частини 2 статті 318 ЦПК України, у зв'язку із частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 і скасуванням ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду від 31 травня 2017 року про залишення ухвали Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01.02.2016 року про забезпечення позову без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307,312,318 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 лютого 2016 року скасувати, питання щодо забезпечення позову направити на новий розгляд.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 травня 2017 року про залишення ухвали Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 01.02.2016 року про забезпечення позову без змін - скасувати.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Судді :

Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

Т.І. Биліна