Постанова № 67762943, 12.07.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2017 року Справа № 922/4107/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід23.03.2017у справі№922/4107/16Господарського судуХарківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет"простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гуд Логістік" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" (далі - відповідач) 141 344,88 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за отримані послуги, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2017 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., судді Здоровко Л.М., Плахов О.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.07.2015 між позивачем (експедитор) та відповідачем (клієнт) було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування № 134, згідно умов п. 1.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується організувати за рахунок відповідача транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за погодженням сторін.

Пунктом 1.2 договору визначено умови перевезення, вид і найменування вантажу, вид транспорту, розмір плати експедитору, пункти відправлення та призначення, а також інші умови пов'язані з виконанням договору, які встановлюються за угодою сторін і оформлюються заявками, за формою погодженою сторонами у додатку № 1 до договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, узгоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за договором, укладати від свого імені та за рахунок клієнта договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання, терміналами, та іншими організаціями. Документом, що підтверджує наявність і зміст такого договору з транспортними організаціями є транспортний документ (накладна) - коносамент, автомобільна транспортна накладна.

Згідно пункту 2.2.4 договору експедитор вправі отримувати від клієнта у розумні терміни інформацію, необхідну для виконання своїх зобов'язань за договором. Експедитор може не приступати до виконання обов'язків за договором до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором своїх обов'язків. При цьому всі витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу простоєм контейнера та/або транспортного засобу та інші супутні витрати несе клієнт.

Пунктом 2.2.8 договору визначено, що експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, до яких неможливо застосувати умови пункту 2.1, що виникли у експедитора при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.

За умовами п. 4.5 договору експедитор після надання послуг (виконання відповідної заявки) складає акт виконаних робіт і надає його клієнту, який протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання акта виконаних робіт повинен підписати його, завірити печаткою і відправити експедитору, або надати протягом п'яти робочих днів мотивовану відмову. Після закінчення зазначеного терміну, акт виконаних робіт вважається прийнятим, підписаним сторонами і підлягає оплаті без заперечень.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив для відповідача організацію перевезення вантажу в контейнері FSCU3861450 по коносаменту MSCUID702891, вартість послуг становила 46956,94 грн. у т.ч. ПДВ. Вантаж був доставлений відповідачу і прийнятий без зауважень, згідно CMR № 2150 та акта надання послуг від 10.06.2016 № 665. Згідно платіжного доручення від 05.07.2016 № 1473 послуги на вказану суму були оплачені відповідачем.

У зв'язку з довготривалим простоєм та зберіганням контейнера на терміналі ДП "ГПК Україна" компанії "Гамбург порт консалтінг ГМБХ" (МП Одеса), виникли додаткові витрати по оплаті послуг з портового контейнера FSCU3861450 за період з 18.11.2015 по 07.06.2016 у розмірі 141 344,88 грн., які були оплачені позивачем згідно платіжного доручення від 05.07.2016 № 8015, оскільки одержувачем контейнера відповідно до наряду від 03.06.2016 № 2150 був позивач.

З метою отримання компенсації додаткових витрат здійснених позивачем в інтересах відповідача, експедитор звернувся до клієнта із вимогою від 16.09.2016 вих. № 1/16 та долучив до неї акт наданих послуг від 31.08.2016 № 1096 на суму 141344,88 грн. у т.ч. ПДВ, акт звірки взаєморозрахунків №20 станом на 16.09.2016 та рахунок на оплату від 18.08.2016 №1564, який підлягав оплаті протягом 14-ти календарних днів з дня виставлення рахунку.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, вказані документи були отримані відповідачем 19.09.2016, але клієнт залишив їх без задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що заборгованість відповідача підтверджена матеріалами справи, відтак позов підлягає задоволенню.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 цього кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 530 наведеного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1).

Стаття 929 вказаного кодексу визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 2-ї статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що листом від 26.04.2016 № 2604 позивач повідомив відповідача про те, що додаткові витрати за зберігання в порту та демередж за контейнер FSCU3861450 по коносаменту MSCUID702891 із порту Nhava Sheva (Індія) до порту Одеси буде здійснено відправником Viraj Profiles Limited по лінії MSC. Однак відправник не здійснив оплати цих витрат, оскільки він не перебував у договірних відносинах з позивачем, а тому останній не міг визначати відправнику умови оплати послуг за зберігання контейнера та нарахованого демереджу у порту Одеси на терміналі ДП "ГПК Україна" компанії "Гамбург порт консалтінг ГМБХ".

Також встановлено, що з метою отримання та обробки вантажів в порту, які прибувають морем в контейнерах, позивач, як транспортно-експедиційне підприємство уклав з портовим терміналом - ДП "ГПК Україна" компанії "ГПК Гамбург порт консалтінг ГМБХ" договір від 10.11.2014 № 141171/к, але через довготривале зберігання контейнера на даному терміналі виникли додаткові витрати по його зберіганню, у зв'язку з чим була нарахована сума за понаднормативне використання контейнерного обладнання.

При цьому судами встановлено, що вина відповідача у затримці належного йому контейнера, який позивач доставив, підтверджується листом відповідача від 17.05.2016 вих. № 182, мировою угодою про припинення провадження у справі про порушення митних правил № 0687/50006/16 від 14.06.2016 та актом про виконання мирової угоди від 14.06.2016, згідно яких керівник відповідача в особі ОСОБА_4 визнав факт затримки належного йому контейнера, у зв'язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення порядку митного оформлення вантажів, викликаним його затримкою на терміналі ДП "ГПК Україна".

Обов'язок відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування положеннями частини 2-ї статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" покладено на клієнта, тобто відповідача.

Крім того, пунктом 2.2.8 договору визначено, що експедитор має право на відшкодування додаткових витрат, до яких неможливо застосувати умови пункту 2.1, що виникли у експедитора при виконанні договору, якщо такі витрати здійснювались в інтересах клієнта.

Також за умовами укладеного між сторонами договору транспортно-експедиторського обслуговування № 134, всі витрати, пов'язані зі зберіганням вантажу простоєм контейнера та/або транспортного засобу та інші супутні витрати несе клієнт, яким є відповідач (п. 2.2.4).

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи слід погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про необхідність відшкодування відповідачем додаткових витрат, які здійснювались в його інтересах позивачем.

Твердження відповідача про те, що позивач безпідставно здійснив оплату за внутрішньопортове зберігання вантажу оскільки клієнт не погоджував та не давав позивачу доручення на здійснення такої оплати, що, за доводами відповідача, виключає обов'язок оплати додаткових витрат позивача, були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив, з огляду на зазначене вище.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Євромет" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі Господарського суду Харківської області №922/4107/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук