Рішення № 6775594, 12.10.2009, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2009 р. Справа № 25/28

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Валєєвої Т.Е.,

при секретарі судового засідання Михалевичі А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (вул. Балукова, 21, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132)

до приватного підприємства "Фітофарм" (вул. Чорновола, 134 А, кв. 8, м. Івано-Франківськ, 76000)

про стягнення 5 998,28 грн. заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Мимрікова С.Р. - директор регіонального представництва

(довіреність № 51 від 01.08.09);

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю"Фармако" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного підприємства "Фітофарм" про стягнення 5 998,28 грн. заборгованості, з яких 4 024,05 грн. основного боргу за поставлений товар, 1 150,64 грн. пені, 676,08 грн. втрат від інфляції та 147,51 грн. суми 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати у справі, а саме 102,00 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки товару №206 від 17.08.07 позивач з 01.04.08 поставив відповідачу товар на загальну суму 4622,08 грн., який відповідач оплатив частково, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 4 024,05 грн. Позов заявлено на підставі ст. ст. 15, 16, 20, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 14.08.09 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 03.09.09.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 03.09.09, 22.09.09 та від 06.10.09 розгляд справи було відкладено на 22.09.09, 06.10.09 та на 12.10.09 відповідно.

У судовому засіданні 06.10.09 позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог від 22.09.09 б/н (вх.№8482 від 06.10.09) (а.с. №60), в якому позивач просив суд у зв’язку з втратою договору поставки товару №206 від 17.08.07 вважати, що договір між сторонами укладений у спрощений спосіб шляхом прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що подане клопотання відповідає приписам ст. 22 ГПК України, суд вважає за необхідне його задовольнити та прийняти зміну підстав позову.

Представник відповідача в судове засідання жодного разу на вимогу суду не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи відповідними ухвалами суду (повідомлення про вручення поштових відправлень містяться в матеріалах справи). Зокрема, ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.09 про призначення справи на 12.10.09 було вручено відповідачу 09.10.09, про що свідчить відповідне повідомлення, яке залучено до матеріалів справи (а.с. №70).

Разом з тим, відповідач вимоги суду не виконав, відзив на позов та докази, які його підтверджують, суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, одночасно запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду справи та сприяючи своєчасному відновленню порушеного права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, з 01.04.08 по 18.04.08 позивач поставив відповідачу товар (медикаменти) на загальну суму 4622,08 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними та скріпленими печатками сторін, а саме:

- № 272884/0 від 01.04.08 на суму 1 544,13 грн.;

- № 272884/1 від 01.04.08 на суму 16,22 грн.;

- № 280037/0 від 14.04.08 на суму 1607,78 грн.;

- № 280037/1 від 14.04.08 на суму 207,40 грн.;

- № 283497/0 від 18.04.08 на суму 1 215,34 грн.;

- № 283497/1 від 18.04.08 на суму 31,21 грн. (а.с. №№ 74-83).

При цьому, у вказаних видаткових накладних встановлено строк оплати поставленого товару, а саме за видатковою накладною:

- № 272884/0 від 01.04.08 - дата оплати до 01.05.08;

- № 272884/1 від 01.04.08 - дата оплати до 01.05.08;

- № 280037/0 від 14.04.08 - дата оплати до 14.05.08;

- № 280037/1 від 14.04.08 - дата оплати до 14.05.08;

- № 283497/0 від 18.04.08 - дата оплати до 18.05.08;

- № 283497/1 від 18.04.08 - дата оплати до 18.05.08.

Враховуючи те, що відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 598,03 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4 024,05 грн.

З метою досудового врегулювання спору 24.11.08 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія від 19.11.08 № 480 (а.с. №№20-21), з вимогою погасити існуючий борг за відвантажений товар, проте дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У силу ст. 526 вказаного кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 зазначеного кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На виконанням вимог ухвали суду позивач 09.10.09 направив відповідачу акт звірки взаєморозрахунків, однак відповідач вимоги ухвали суду не виконав та звірку взаєморозрахунків не провів.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що докази, які б спростовували доводи позивача та/або свідчили про оплату відвантаженого товару, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин справи позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4 024,05 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги в частині стягнення 1150,64 грн. пені заявлені позивачем на підставі п. 5.2 договору поставки товару №206 від 17.08.07, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (а.с. № 6).

Відповідно до письмових пояснень позивача від 06.10.09 б/н (вх. №8497 від 06.10.09) (а.с. № 61) між сторонами було укладено договір поставки товару №206 від 17.08.07, проте враховуючи його втрату, позивач при нарахуванні штрафних санкцій керувався Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ч. 1 ст. 181, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4), у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу (ч. 5), штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6).

За приписами ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідні положення містить ст. 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

У силу ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 1150,64 грн. пені не можуть бути визнані обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання за поставлений товар та беручи до уваги те, що заявлена до стягнення сума втрат від інфляції, не перевищує відповідної суми втрат від інфляції, розрахованої судом, позовні вимоги в частині стягнення 676,08 грн. втрат від інфляції обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Водночас, позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних у розмірі 147,51 грн.

Однак, відповідно до здійсненого судом розрахунку (а.с. № 84) сума 3 % річних з урахуванням часу виникнення зобов’язань відповідача становить 143,83 грн.

У зв’язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення суми 3% річних підлягають задоволенню на суму 143,83 грн., а на суму 3,68 грн. задоволенню не підлягають.

За правилами, встановленими ст. 49 ГПК України, судові витрати по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом цивільних та господарських справ" від 14.04.09 № 361, яка набрала чинності 14.07.09, відновлено дію постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів" від 21.12.05 N 1258 у редакції, що діяла на день набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.09 N361, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на час подання позову (05.08.09) становив 118,00 грн., а позивач сплатив у розмірі 315,00 грн. (платіжне доручення від 30.07.09 № 3742), то суму надмірно сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 197,00 грн. слід повернути позивачу, про що видати довідку.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 526, 546, 547, 549, 611, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст. ст. 22, 44, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "Фітофарм" (вул. Чорновола, 134 А, кв. 8, м. Івано-Франківськ, 76000; ідентифікаційний код 31789982) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (вул. Балукова, 21, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132; ідентифікаційний код 20037376) 4 024,05 грн. основного боргу, 676,08 грн. втрат від інфляції та 143,83 грн. суми 3% річних, 82,37 грн. державного мита, 95,29 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У решті позовних вимог (в частині стягнення 1150,64 грн. пені та 3,68 грн. суми 3 % річних) відмовити.

Видати позивачу довідки про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 197,00 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.Е. Валєєва

рішення підписане 12.11.09

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

_______