Ухвала суду № 67745103, 13.07.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3170/17

У Х В А Л А

13 липня 2017 року м. Одеси

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Потоцької Н.В.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін

представника позивача Левіт В.С.

відповідач не з'явився

представника третьої особи Муса В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника третьої особи про закриття провадження по справі,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМИСЛОВИЙ КОМБІНАТ" до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Києва Осипенко Дмитра Олеговича, третя особа: ПАТ "УКРСОЦБАНК" в якому позивач просить:

- визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Осипенко Дмитра Олеговича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30727058 від 01.08.2016 року, (номер запису про право власності 15688268 від 29.07.2016 року), на підставі якого було внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 6165,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Канатна, будинок 6 за Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (код ЄДРПОУ 00039019; 03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 29).

13.07.2017 року в судовому засіданні представник третьої особи заявив клопотання про закриття провадження по справі, яке обґрунтоване .

По перше: у справі існує спір про право, який повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства. Правова позиція ВСУ у постанові № 21-41а16 від 14.06.2016 р.

По друге: є таке, що набрало законної сили, рішення суду з того самого спору і між тими самими сторонами (справа № 916/1816/14).

Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання стверджуючи, що підстави і предмет адміністративного позову стосуються лише алгоритму дій державного реєстратора.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно.

З'ясувавши думку представника позивача та представників третіх осіб, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст.157 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено судом, в якості підстави поданого клопотання заявником вказано, що даний спір не є публічно - правовим, натомість пов'язаний з правовідносинами щодо права власності юридичної особи, тобто є господарсько - правовим спором.

Представник третьої особи вказує, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з урахуванням правової позиції ВСУ, яка викладена у постанові № 21-41а16 від 14.06.2016 р., а саме: Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК."

Згідно положень ч.1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що завданням адміністративного судочинства є розгляд і вирішення спорів про поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій у сфері публічно - правових відносин.

Положеннями статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що є справою адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкту. У випадку якщо суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно не може вирішуватись адміністративним судом.

У ч. 2 ст.4 КАС України закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб'єктами відносно їх прав та обов'язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб'єкт законодавчо уповноважений власно керувати поведінкою інших суб'єктів.

Пунктом 7 частини 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення суб'єкта владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач по справі виконує владні управлінські функції.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини.

Стосовно питання доступу до суду Суд повторює, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя.

Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див, справу "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 р., серія А № 18, п. 28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Brulla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 р., п. 33).

Одночасно, ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Крім того, в ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, за змістом наведеної норми Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Гарантоване статтею 55 Конституції України у конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обгрунтованим.

При зверненні до суду позивачу необхідно обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить, як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Тоді як вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України унормовано, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

«Публічно - правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій сувереної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.» вказана правова позиція висловлена у Постанові ВСУ по справі № 6-1094цс17 від 05.07.2017 р.

«Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, Суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 14.06.2016 у справі №21-41а16 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач по справі виконує владні управлінські функції.

Вказана позиція цілком узгоджується із Постановою ВСУ від 25.04.2017 року по справі № 21-3197а16, в якій ВСУ вказав, якщо підставою адміністративного позову є владні, управлінські дії та рішення державного реєстратора, а не виконання чи не виконання умов цивільно - правової угоди, то спір підлягає розгляду в адміністративному судочинстві.».

Суд розглянувши клопотання представника третьої особи про закриття провадження по справі у зв'язку з наявністю рішення яке набрало законної сили, з того самого спору і між тими самими сторонами (справа № 916/1816/14), вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки правові підстави, зазначені представником третьої особи, стосуються саме предмету розгляду справи.

Суд до розгляду справи по суті не перейшов, а тому вважає заявлене клопотання передчасним.

З урахуванням викладеного суд не вбачає законодавчо визначених підстав для закриття провадження по справі.

Керуючись приписами ст. ст. 11, 49, 128, 133, 157, 160, 165, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження по справі - відмовити.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Потоцька Н.В.