Рішення № 6773119, 12.11.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.11.09 р. Справа № 2/361пд

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання Трубачовій А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” м. Донецьк

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Макіївка

про спонукання до укладання договору оренди

За участю

представників сторін

від позивача: Мунтян О.М. керівник

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Олена” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Макіївка про спонукання Приватного підприємця ОСОБА_1 укласти договір оренди нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю “Олена” в запропонованій позивачем редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на лист від 20.08.2009р., від 01.09.2009р., договір оренди від 01.09.2009р., лист від 21.09.2009р., протокол розбіжностей від 21.09.2009р. Як на правові підстави позову посилається на ст. 20, 181, 187 ГК України.

Позивачем до прийняття рішення по справі в порядку ст. 22 ГПК України надано заяву про доповнення позовних вимог від 04.11.2009р., де останній просить визнати за ТОВ “Олена” право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 129,2м2, що складається з кафе, загальною площею, 117,2м2 та сторожки, загальною площею 12,0м2. З приводу зазначеного судом розглядаються остаточні позовні вимоги позивача.

В обґрунтування доповнених позовних вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.12.2001р., акт приймання-передачі від 25.12.2001р., технічний паспорт, державний акт на право постійного користування землею. Як на правові підстави вказує на ст. 392 ЦК України, ст. 20, 147 ГК України.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, надав відзив на позовну заяву, де зазначає, що оскільки позивачем не надано документів на підтвердження статусу позивача як власника обєкту оренди та право власності не зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно, вважає що право на передачу в оренду позивач не має.

Заслухавши у судовому засіданні представників сторін, розглянувши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Листом від 20.08.2009р. Приватний підприємець фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” з проханням для здійснення підприємницької діяльності надати в оренду нежитлове приміщення кафе, площею 129м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

01.09.2009р. позивач направив на адресу відповідача проект договору оренду нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та зазначив, що однією із умовою надання нежитлового приміщення є попередня оплати оренди за шість місяців.

Відповідач договір оренди від 01.09.2009р. не підписав та склав протокол розбіжностей договору від 21.09.2009р., у звязку з незгодою з деякими умовами договору оренди, а саме: строком дії договору оренди, розміром орендної плати та розміру авансу орендної плати.

У звязку з тим, що сторони не уклали договір оренди приміщення від 01.09.2009р. позивач звернувся до суду з вимогою про спонукання відповідача до укладання договору оренди на умовах позивача.

Предметом позову у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” про спонукання Приватного підприємця ОСОБА_1 до укладання договору оренди приміщення на умовах позивача.

За приписами ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасно суд зазначає, що обовязковість укладення договорів встановлена лише для певного кола субєктів, зокрема це виробник послуг, органи державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до приписів статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Тобто, спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, на підставі державного замовлення. У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору може бути предметом розгляду у суді у разі взаємної згоди сторін, або якщо сторони зобов'язались укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Згідно з приписами статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Дослідивши розбіжності сторін, що виникли при укладанні договору, судом встановлено, що сторони не дійшли згоди щодо строку дії договору, ціни та порядку оплата, а також те, що укладання такого виду договору не є обовязковим для сторін, у звязку з чим за висновками суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” про визнання права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 129,2м2, що складається з кафе, загальною площею 117,20м2 та сторожки, загальною площею 12,0м2, то такі вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2001р. між Приватним підприємство “Берка” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Олена” був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Предметом зазначеного договору є купівля-продаж обєкта нежитлового приміщення, що належить Продавцю на праві власності.

Обєкт купівлі-продажу представляє собою нежитлове приміщення, що складається з кафе площею 117,2м2 та сторожки площею 12,0м2, разом з прилягаючою земельною ділянкою площею 0,4 га, розташоване по вул.. Куйбишева, 199А, в м. Донецьку.

Згідно до п. 2.1. договору Продавець зобовязаний передати Покупцю обєкт нежитлового приміщення за актом передачі в продовж 5-ти днів після підписання договору.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що право власності у Покупця на відчужуємий обєкт виникає з моменту підписання акта приймання-передачі.

25.12.2001р. між сторонами був підписаний акт приймання передачі до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.12.2001р. згідно до якого Продавець передає, а Покупець приймає нежитлове приміщення, що складається з кафе, включає в себе виробниче приміщення торгівельного залу та кухні, площею 117,2м2 та сторожки, площею 12,0м2, всього загальною площею 129,2м2, разом з прилеглою земельною ділянкою площею 0,4га, розташоване по АДРЕСА_1.

Як вбачається 22.12.2003р. Комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації м. Донецька” було складено технічні паспорти на кафе та сторожку, що розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Необхідними загальними умовами для визнання чинності правочину, в силу ст. 203 Цивільного кодексу України є, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам закону, іншим актам цивільного законодавства, та моральним засадам суспільства; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином; відповідність волевиявлення учасників правочину їх внутрішній волі; намір сторін на настання реальних правових наслідків, що обумовлений правочином.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

В силу частини 1 ст. 638 ЦК України, відсутність у договорі хоча б однієї істотної умови, тягне його неукладенність.

Як встановлено судом та вбачається з тексту договору, предметом купівлі-продажу є нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином підписавши договір купівлі продажу від 25.12.2001р. сторони дійшли згоди щодо предмета договору купівлі-продажу, зокрема, встановлення найменування, ідентифікації, опису та кількості обєктів.

За приписами ст. 128 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.), що діяв на момент укладення зазначеного договору, право власності у набувача майна за договором виникло з моменту передання речі, якщо інше не передбачено договором або законом.

Приписами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин, позивач на законних підставах володіє спірним майном, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 25.12.2001р., законом не було передбачено обовязкове нотаріальне посвідчення посвідчення та держава реєстрація договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Як слідує із матеріалів справи, позивач є законним власником нерухомого майна, зокрема кафе та сторожки, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач прийняв, а відповідач передав нерухоме майно, що підтверджено актом прийому - передачі майна від 25.12.2001р., який підписаний з обох сторін.

Згідно до приписів ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

Як видно з матеріалів справи відповідачем заперечується наявність права власності у позивача на спірне майно, у звязку з чим позивач доповни позовні вимоги та просить визнати право власності на кафе та сторожку.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, в силу вищевикладених вимог закону та наявних в матеріалах справи правовстановлюючих документів, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “Олена” набуло право власності на обєкти нерухомого майна: кафе, загальною площею 117,2м2 та сторожку, загальною площею 12,0м2, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

За приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами в порядку що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України, ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 66, ст. ст. 82 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” м. Донецьк до Приватного підприємця ОСОБА_1 м. Макіївка про спонукання до укладання договору оренди та визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Олена” (83045, и. Донецьк, пр. Ленінський, 43, п/р 26003136800 в ЗАТ “Донгорбанк”, МФО 334970, ЄДРПОУ 21966267) право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 129,2м2, що складається з кафе, загальною площею 117,2м2 та сторожки, загальною площею 12м2.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІНН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Олена” (83045, и. Донецьк, пр. Ленінський, 43, п/р 26003136800 в ЗАТ “Донгорбанк”, МФО 334970, ЄДРПОУ 21966267) судові витрати: державне мито в розмірі 42,50грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

Видати довідку на повернення зайво сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 79,00грн.

Суддя