Рішення № 67663085, 03.07.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/9293/15-ц Головуючий у І інстанції Усатов Д. Д.Провадження № 22-ц/780/2246/17 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.Категорія 56 03.07.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Лівінського С.В.

суддів: Березовенко Р.В.

Коцюрби О.П.

за участю секретаря судового засідання Спеней І.С.

розглянувши справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк», в особі представника ОСОБА_4, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору, договору застави, скасуванням обтяжень, накладених в рамках договору застави та застосування наслідків недійсності кредитного договору.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у травні 2012 року звернулася до відділення ПАТ «Ідея Банк» щодо можливості отримання кредиту на придбання автомобіля. У подальшому вона звернулась до продавця автомобіля та підтвердила свій намір щодо придбання автомобіля шляхом укладення 27 червня 2012 року відповідного договору. Зібравши всі необхідні документи, 03 липня 2012 року на території відділення ПАТ «Ідея Банк» вона підписала зі своєї сторони кредитний договір № 910.16096. З іншого боку кредитний договір не було підписано, оскільки працівники відділення повідомили, що у них відсутні такі повноваження, і весь пакет документів, за їх словами, буде направлено до головного офісу відповідача у м. Львові.

За її твердженням, частину документів вона отримала лише через два-три тижні. Проте одразу з моменту підписання лише нею кредитного договору умови кредитування виявилися зовсім інші, ніж декларувалося. Зокрема, виникли незаявлені відповідачем платежі та комісії, послуги нотаріуса у розмірі 1700 грн, сума страхування КАСКО обійшлося їй в півтора рази дорожче, ніж якщо б вона страхувалася на тих же умовах у тій же компанії. Також зазначала, що відповідачем не дотримано вимог постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 щодо письмового повідомлення її як споживача банківських послуг про всі умови та платежі за кредитним договором, а також не надано невід'ємних додатків до спірного договору, а саме: № 1 «Графік щомісячних платежів» та № 2 «Положення про загальні умови кредитних договорів та забезпечення кредитів заставою».

Після того, як вона отримала від відповідача поштою документи з її підписом, вона змогла детально ознайомитися з тим, що підписала, бо до цього моменту відповідач такої можливості їй не надавав. Вона намагалася зрозуміти умови кредитного договору, однак він складений таким чином, що розібратися без допомоги фахівця їй не вдалося.

Випадково дізнавшись про надходження від відповідача листа за адресою, за якою вона не проживає вже більше року, з інформацією про зміну в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, вона остаточно дійшла висновку, що умови кредитного договору порушують її права як споживача банківської послуги, зокрема, сам кредитний договір не є цілим документом, а складається із тексту кредитного договору від 03 липня 2012 року № 910.16096 (місцем укладення якого значиться м. Львів, хоча позивач на момент підписання знаходилася у м. Києві) та тексту положення про загальні умов кредитних договорів та забезпечення кредитів заставою транспортних засобів. Істотна умова кредитного договору щодо розміру та обчислення процентної ставки не відповідає вимогам законодавства, оскільки є суперечливою та невизначеною. Так само не відповідає вимогам законодавства істотна умова кредитного договору щодо строку його дії, оскільки у спірному договорі міститься п. 1 § 1, згідно з яким кредит надано терміном на 72 місяця, разом з тим у п. 1 § 10 вказано, що кредитний договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Також пояснила, що відповідач на власний розсуд та без належного її повідомлення продовжує здійснювати дії, що суперечать як внутрішній волі позивача, так і нормам чинного законодавства, а саме: стягує необґрунтовані суми, нараховує додаткові відсотки, не повідомляє належним чином про свої дії та не обґрунтовує їх.

Крім того, зазначила, що існує одночасно два чинні договори застави транспортного засобу й підписаний сторонами у простій письмовій формі та укладений у нотаріальній формі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 910.16096 від 03 липня 2012 року, укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір застави транспортного засобу № 910.16096 від 03 липня 2012 року, що укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір застави транспортного засобу 910.16096 від 31 липня 2012 року, що укладений між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 Скасовано обтяження, накладені в рамках договору застави транспортного засобу № 910.16096 від 03 липня 2012 року та договору застави транспортного засобу 910.16096 від 31 липня 2012 року. Вирішено питання щодор розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням того ж суду від 12 квітня 2017 року застосовані наслідки недійсності кредитного договору № 910.16096 від 03 липня 2012 року, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 станом на момент ухвалення рішення.

Відповідач ПАТ «Ідея Банк» вважав рішення суду незаконним та необґрунтованим, через що подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог про відмову у задоволенні позову. Послався на не дотримання судом під час ухвалення рішення норм матеріального права.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого, представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, але частково.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте рішення суду першої інстанції, на думку колегії суддів, зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобовязаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Згідно із вимогами ст. ст. 3, 10, 60, 119, ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

З позовної заяви позивача вбачається, що позивач звернулась до суду з вимогами про визнання недійсним кредитного договору з підстав передбачених ч. 1. ст. 215 ЦК України та невідповідності спірного договору вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог закону, вийшов за межі заявлених позовних вимог і визнав кредитний договір укладений між сторонами недійсним за правилами ст. 230 ЦК України.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому знаходить за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги та на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині визнання кредитного договору недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення за такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин( далі також - Закон № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Саме такий Висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 Закону № 1023-ХІІ, викладений у його постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-330цс16, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами, відповідно до положень частини четвертої статті 18 Закону № 1023-ХІІ не є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2007 року № 168, (далі - Правила) банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши, зокрема, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині 2 ст.11 Закону України № 1023-ХІІ, згідно з якою сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Пунктом 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що вони повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Зі справи вбачається та її матеріалами підтверджено таке.

27 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ДІАС Україна» було укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Daihatsu Terios», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Для придбання вказаного транспортного засобу 03 липня 2012 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір № 910.16096, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 180091,10 грн, строком на 72 місяці.

Кредитні кошти були перераховані банком на поточні рахунки ТОВ «ДІАС Україна» та ЗАТ «Страхова компанія «Уніка Життя».

Згідно з п. 1 § 2 договору, за користування кредитом протягом перших 24-ох місяців позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою в розмірі 15,99% річних, а, починаючи з 25-го місяця користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки збільшена на 0,23% (маржу Банку).

Відповідно до п. 2 § 2 договору, змінна частина ставки дорівнює потрійній середньозваженій процентній ставці за залученими депозитами на рахунки домашніх господарств в гривні по всій банківській системі України за попередній місяць (під «попереднім» розуміється останній місяць за який облікована інформація на сайті НБУ на момент затвердження змінної частини процентної ставки по кредиту), надалі - «індекс». Індекс встановлюється Національним банком України та використовується, як база визначення процентної ставки. Індекс переглядається та може змінюватись не частіше ніж раз на 12 місяців.

Пунктом 5 § 2 договору визначено, що банк повідомляє позичальника про зміну розміру процентної ставки та надає позичальнику новий графік щомісячних платежів листом або на електронну пошту без внесення змін (доповнень) до договору не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої почне діяти нова ставка. Повідомлення про зміну розміру процентної ставки стає невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до положень п. 7 § 2 договору, максимальний розмір збільшення процентної ставки може становити не більше ніж 40 % річних.

Згідно з п. 8 § 2 договору, у випадку припинення публікації Національним банком України статистичних даних, які містять індекс, або в разі, якщо зобов'язання про змінну частину ставки стає недійсним з інших передбачених законом підстав, банк протягом 15-ти робочих днів визначає новий індекс, на підставі якого буде встановлюватися процентна ставка по кредиту. Новий індекс вступатиме в силу з 1-го числа місяця, наступного після місяця, в якому банком буде визначено новий індекс (далі - дата дії нового індексу) шляхом укладення додаткового договору. При відсутності згоди позичальника (не підписання вищевказаного додаткового договору) - починаючи з дати дії нового індексу вважається діючою та встановлюється фіксована ставка передбачена п. 9 § 2 договору; це ж правило застосовується для визначення процентної ставки за кредитом у період від дати, наступної за датою ліквідації/недійсності змінної частини ставки, до дати дії нового індексу.

Пунктом 9 § 2 договору встановлено, що в передбачених договором випадках позичальник сплачує проценти за фіксованою ставкою в розмірі 50% річних, але в будь-якому випадку не менше ніж максимальний розмір процентної ставки за строковими вкладами (депозитами) в грині, збільшеної на 0,2300%, що діють у банку на дату дії нового індексу.

Згідно з п. 1 § 3 договору, забезпеченням виконання зобов'язань за даним договором є: застава ТЗ, вказаного в п. 2 §1 договору, згідно з договором застави ТЗ, який укладається сторонами. Крім того, позичальник несе відповідальність за даним договором всім своїм майном.

Положеннями пункту 1 § 4 договору визначено, що позичальник зобов'язаний отримати кредит і погашати заборгованість за даним договором у вигляді ануїтетних платежів (рівні платежі з рівними інтервалами між останніми платежами протягом певної кількості періодів) відповідно до графіку щомісячних платежів.

Згідно з даним графіком щомісячних платежів (додаток №1), платежі з повернення кредиту та сплати процентів позичальником здійснюються на окремі рахунки банку у складі ануїтетних платежів з 03.08.2012 по 03.07. 2018 у розмірі 3923,95 грн, щомісяця, а в останню дату - в розмірі 3984,61 грн.

Відповідно до п. 1 § 6 договору банк має право ініціювати пред позичальником перегляд(зміну) фіксованої процентної ставки, передбаченої п. 9 § 2 договору в залежності від зміни будь-якого з факторів: грошово-кредитної політики або облікової ставки Національного банку України та /або зміни вартості ресурсів, що залучаються банком, зміни кредитного ризику, зміни ринкової вартості ТЗ, попиту і пропозиції на кредитному ринку або інших факторів з відповідним повідомленням про це позичальника будь-яким із способів на вибор банку: або шляхом надіслання листа на вказане позичальником у договорі його місце проживання, або при його явці в банк, або через місцеві або регіональні друковані засоби масової інформації.

Пунктом 9 § 6 договору, крім того, встановлено, що банк має право змінювати в односторонньому порядку свої тарифи (окрім процентної ставки), повідомивши про це позичальника у будь-який із способів, передбачених п. 1 § 6 договору, вказавши дату, з якої починають діяти зміни/нові тарифи.

Розглядаючи даний спір, колегія суддів повно та всебічно дослідила і оцінила обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, в том числі й ті докази, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та прийшла до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Не зважаюи на доводи апелянта, по справі встановлено, що відповідачем не дотримано вимог постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 щодо письмового повідомлення ОСОБА_3 як споживача банківських послуг про всі умови та платежі за кредитним договором. Позивач була ознайомлений лише з тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, розробленого відповідачем. До суду не подано доказів надання позивачу інших видів документів зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи пам'ятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення позичальника з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчинив.

Щодо посилання апелянта на підписані позивачем додаток № 1 договору і довідку повідомлення від 03.07.2012, то, за поясненнями позивача, дані документи після їх підписання відповідачем до неї не повернулися. Крім того, як встановлено судом, інформація викладена в наведених документах щодо реальної процентної ставки, а також абсолютного значення подорожчання кредиту в грошовому виразі умовам договору і графіку щомісячних платежів не відповідає, тому являється суперечливою. Дана інформація, окрім того, як пояснила позивач, викладена маленьким шрифтом, який вона прочитати через вади зору не змогла.

За наведеного, суперечливою та невизначеною, а тому такою що не відповідає вимогам законодавства, на зважаючи на твердження відповідача, також являється істотна умова кредитного договору щодо розміру та обчислення процентної ставки.

Крім того, зі змісту спірного кредитного договору № 910.16096 від 03.07.2012 року вбачається, що банк може змінювати в односторонньому порядку свої тарифи (окрім процентної ставки), стягувати плату та комісію за надання таких послуг: зміна графіка, пов'язана зі зміною строку кредиту; зміна графіка, пов'язана з достроковим частковим погашенням кредиту; зміна графіка, пов'язана зі зміною порядку визначення розміру/структури щомісячних платежів висилання позичальнику нагадування про сплату кредиту; комісія за переказ коштів з транзитного рахунку; інші послуги, передбачені Тарифами банку.

Правовий аналіз положень ч. 5 ст. 11 та ст. 18 акону № 1023-ХІІ дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зазначений в висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року в справі № 6-80цс12 та від 25 вересня 2013 року в справі № 6-80ц13, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для врахування судами.

На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, оскільки визнання недійсними окремих положень спірного договору в даному конкретному випадку зумовлює зміну інших положень договору, спірний договір кредиту слід визнати недійсним у цілому.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про визнання недійсним договірів застави, що є похідними від спірного кредитного договору, тому в решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2016 року в частині визнання недійсним кредитного договору скасувати.

Ухвалити по справі в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним кредитний договір № 910.16096 від 03 липня 2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (код ЄДР 19390819) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя С.В. Лівінський

судді: Р.В. Березовенко

О.П. Коцюрба