Рішення № 6764316, 29.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к.

РІШЕННЯ

Іменем України

29.10.2009Справа №2-7/5222-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» (95040, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, б. 16, ідентифікаційний код 33580951) До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (96574, Сакський район, смт. Новофедорівка, вул. Марченка, 2, ідентифікаційний код 30462990)

Про стягнення 4653,74 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача – Галиченко Р. В., предст., дов. у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» 4653,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору №604 від 28.06.2008 р. відповідачеві за накладною №Бн-0299 від 21.10.2008 р. був поставлений товар на загальну суму 3962,61 грн., вартість якого своєчасно та в повному обсязі сплачена не була, через що позивач просить стягнути борг в примусовому порядку. Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 351,39 грн., 295,11 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 44,63 грн.

Відповідач у судове засідання не з’явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

28.06.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (Покупець) був укладений договір поставки №604, пунктом 1.1 якого передбачено, що Постачальник зобов’язується поставити товар згідно специфікації, а Покупець зобов’язується прийняти товар, кількість, асортимент та якість якого вказані в товарній накладній, яка є невід’ємною частиною цього договору, та сплатити вказану в ній суму.

Ціна на товари, продані за вказаним договором, вказані в накладній (п. 2.1 Договору).

В розділі 5 Договору сторони обумовили, що платежі за поставлені товари мають бути здійснені відповідачем з відстрочкою платежу 21 календарний день з моменту поставки.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» стверджує, що на виконання умов укладеного договору відповідачеві був переданий у власність товар на суму 3962,61 грн., що підтверджується відповідною накладною №Бн-0299 від 21.10.2008 р.

Враховуючи те, що вартість товару в обумовлені строки сплачена не була, позивач просить стягнути з відповідача борг в примусовому порядку.

У той же час, суд звертає увагу на те, що у вищевказаній накладній №Бн-0299 від 21.10.2008 р. відсутня вказівка на те, що поставка здійснена на підставі укладеного між сторонами договору №604 від 28.06.2008 р., у зв’язку з чим суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - зміст господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинен відображуватися зміст господарської операції.

Пунктом 2.7. вказаного Положення передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України.

Міністерство статистики України наказом від 21.06.96 р. № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів по обліку сировини та матеріалів» затвердило типову форму М-11 накладна-вимога на відпустку (внутрішнє переміщення) матеріалів», визначивши, що у випадку відпуску матеріальних цінностей стороннім організаціям накладна-вимога виписується на підставі договорів, нарядів та інших відповідних документів.

Таким чином, діючими нормативно-правовими актами встановлений перелік обов’язкових реквізитів, які повинен містити первинний документ - накладна на відпуск товару.

Типова форма первинного документа «Довіреність» (форма № М-2) затверджена Наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 р. № 192 «Про затвердження типової форми первинного обліку».          

Порядок обігу первинного документа «Довіреність» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей».

Так, пунктом 2 вказаної Інструкції передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей є документами суворої звітності, їх виготовлення повинно бути з друкарською нумерацією відповідно до Правил виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 1993 р. N 98, Служби безпеки України від 15 листопада 1993 р. N 118, Міністерства внутрішніх справ України від 24 листопада 1993 р. N 740.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У разі, коли довірена особа повинна одержувати потрібні цінності в одному місці (з одного складу), але за декількома нарядами, рахунками та іншими документами, що їх замінюють, їй може бути видана одна довіреність із зазначенням у ній номерів і дат видачі усіх нарядів, рахунків та інших аналогічних документів або декілька довіреностей, якщо цінності мають бути одержані на різних складах.

При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно до пункту 12 Інструкції забороняється відпускати цінності зокрема у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; закінчення строку дії довіреності.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей. (пункт 15 Інструкції).

Проте, накладна №Бн-0299 від 21.10.2008 р., яка представлена Позивачем як доказ того, що товар був переданий Відповідачеві за Договором, не містить посилання на Договір №604 від 28.06.2008 р., як на підставу здійснення господарської операції, а отже відсутній причинно-наслідковий зв'язок між ними і Договором, за яким Позивачем стягується заборгованість у цій справі.

Крім того, всупереч вимогам суду, викладеним в ухвалах ГС АР Крим від 28.09.2009 р. та від 15.10.2009 р., позивач не надав суду довіреність, яка була виписана відповідачем на отримання товарно-матеріальних цінностей за накладною №Бн-0299 від 21.10.2008 р.

Таким чином, оскільки цінності за накладною відпущені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, то вказана накладна не може бути належним доказом того, що товарно-матеріальні цінності були передані Відповідачеві на підставі Договору.

Отже, взаємовідносини сторін щодо поставки товару мають бути розцінені як позадоговірні, а отже на них не можуть поширюватися умови договорів поставки, зокрема, строки оплати, відповідальність тощо.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання– відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Таким чином, поставку позивачем товару за накладною №Бн-0299 від 21.10.2008 р. суд розцінює як таку, що здійснена на підставі усного правочину.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В накладній сторони обумовили певний строк оплати товару – до 11.11.2008 р.

Проте, у вказаний строк відповідачем не була сплачена вартість отриманого товару. Крім того, відповідачем залишена поза увагою також і направлена на його адресу позивачем претензія №123 від 26.03.2009 р.

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не представив суду доказів оплати заборгованості перед позивачем у розмірі 3962,61 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність доказів оплати заборгованості за поставлений товар, суд вважає, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» боргу у сумі 3962,61 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 295,11 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 44,63 грн.

Так, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до відшкодування суми інфляційних втрат та річних не перевищують граничних сум, а тому підлягають стягненню з відповідача.

У той же час, не підлягають задоволенню вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» про стягнення з відповідача пені у сумі 351,39 грн. з наступних підстав.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Більш того, обов’язковість згоди сторін на визначення неустойки (штрафу або пені), у випадку порушення зобов’язання, і про необхідність фіксації цієї згоди сторонами саме у відповідному письмовому договорі передбачає стаття 547 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд зазначає, що оскільки товар був поставлений позивачем на підставі усного правочину, між сторонами у справі відповідно відсутня письмова угода щодо забезпечення виконання зобов’язання пенею, через що правові підстави для стягнення з відповідача пені відсутні.

З урахуванням викладеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Оріон» (96574, Сакський район, смт. Новофедорівка, вул. Марченка, 2, ідентифікаційний код 30462990) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Блейд Юг» (95040, м. Сімферополь, пров. Елеваторний, б. 16, ідентифікаційний код 33580951) заборгованість у розмірі 3962,61 грн., 295,11 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 44,63 грн., 94,30 грн. державного мита та 218,18 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.