Рішення № 6764283, 05.11.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

05.11.2009Справа №2-15/732-2009 За позовом Колективного підприємства «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» (98303, АР Крим, м. Керч, Вокзальне шосе, 61, ідентифікаційний код 05428955) До відповідача Управління житлово-комунального господарства Керченської міської ради (98300, АР Крим, м. Керч, вул.. Кірова, 5, ідентифікаційний код 03347862)

Про стягнення 391524,59 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – не з’явився

Обставини справи: Колективне підприємство «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом до Управління житлово-комунального господарства Керченської міської ради про стягнення 391524,59 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладені договори підряду. Внаслідок порушення договірних зобов’язань у відповідача перед позивачем склалася заборгованість у розмірі 868701,93 грн., яка за рішенням ГС АР Крим від 20.05-03.06.2003 р. по справі №2-2/660-2003 була стягнена з відповідача. На виконання вказаного рішення судом був виданий наказ від 13.06.2003 р., але станом на 02.12.2008 р. відповідачем було погашено 858211,22 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про стягнення 61294,47 грн. 3% річних та 330230,12 грн. інфляційних втрат.

          Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з тих підстав, що виконавче провадження щодо наказу господарського суду у справі № 2-2/660-2003 вже закінчено у зв’язку з повним погашенням заборгованості відповідачем. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не заперечував проти надання відповідачу розстрочки погашення заборгованості.

          У судовому засіданні 11.06.2009 р. представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 310340,05 грн., в тому числі 258060,23 грн. інфляційних збитків та 52279,82 грн. 3% річних. Вказана заява обґрунтована тим, що 13.02.2008 р. згідно з протоколом № 4 Комітет кредиторів КП «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» прийняв пропозицію Керченської міської ради про розстрочку сплати боргу згідно з гарантійним листом від 13.02.2008 р. № 02-18/274, отже з 13.02.2008 р. зобов’язання щодо сплати боргу було змінено іншим зобов’язанням.

          Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Отже, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки вказані зміни позовних вимог порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача у цій справі. Підставою такої заяви позивача стали ті обставини, які мали місце що до звернення з відповідним позовом, а отже, позивач в цій частині необґрунтовано вийшов з позовом до суду.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва.

Строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду АР Крим від 20.05-03.06.2003 р. у справі № 2-2/660-2003 з Управління міського господарства Керченської міської ради на користь КП «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» було стягнуто 868701,93 грн. заборгованості, 1112,03 грн. державного мита та 77,19 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. (а.с. 13-15)

На виконання цього рішення господарським судом був виданий відповідний наказ від 13.06.2003 р. про примусове виконання рішення.

На підставі рішення Керченської міської ради від 23.09.2005 р. Управління міського господарства було перейменоване в Управління житлово-комунального господарства Керченської міської ради. (а.с. 44)

04.12.2008 р. виконавче провадження по примусовому виконанню наказу № 2-2/660-2003 від 13.06.2003 р. було закінчено.

Однак, у зв’язку з тим, що відповідачем не було виконане рішення господарського суду АР Крим від 2005.-03.06.2003 р. у справі № 2-2/660-2003 в добровільному порядку вчасно, позивачем було нараховано на суму боргу в розмірі 868701,93 грн. 3% річних за період з 01.02.2006 р. по 01.02.2009 р. у розмірі 61294,47 грн. та індекс інфляції у розмірі 330230,12 грн. за період з лютого 2006 р. по січень 2009 р., з позовом про стягнення яких Колективне підприємство «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» і звернулося до господарського суду АР Крим.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнова відповідальність відповідача зумовлена неналежним виконанням умов договорів підряду і господарський суд здійснив захист порушеного права Колективного підприємства «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» шляхом відшкодування заборгованості в розмірі 868701,93 грн. (справа № 2-2/660-2003).

За змістом імперативного правила частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. При цьому відповідальність боржника не ставиться у залежність від правової природи самого грошового зобов’язання.

В силу частини 2 цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство, у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність даної сторони у вигляді неустойки (штраф і/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

У даному випадку, зобов'язання не було виконане відповідачем у повному обсязі вчасно.

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У постанові Верховного Суду України від 26.03.2006 зі справи № 2-4/11319-2004 визначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

В Інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Крім того, суд зазначає, що збільшення (або зменшення) розміру грошових коштів по закінченню певного часу у зв'язку з індексом інфляції, є окремим видом врахування фінансових та інших суміжних і тотожних подій в секторі економіки держави. Індекс інфляції - це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України (Пункт 2.1 глави 2 Постанови правління Національного банку України від 07.12.2004 № 598 «Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України»).

Чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 -609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 № 1/384-07).

Крім того, суд звертає увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 р. у справі "Дубенко проти України", яким визначено, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувана в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.

Аналогічна правова позиція щодо можливості стягнення плати за користування чужими грошовими коштами викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 30.05.2006 у справі № 20-9/024-10/245.

Перевіривши розрахунок суми вимог про стягнення 3% річних а також інфляційних втрат, суд вважає зазначити наступне.

Позивачем розрахунок інфляційних втрат та річних спочатку здійснений за період з 01.02.2006 р. по 01.02.2009 р. Проте, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд погоджується з запереченнями відповідача стосовно помилкового визначення позивачем періоду для нарахування інфляційних та річних.

Так, згідно протоколу № 4 від 13.02.2008 р. комітет кредиторів позивача, розглянувши гарантійний лист міського голови м. Керчі та узгодивши графік погашення заборгованості, не заперечував проти надання відповідачу розстрочки погашення заборгованості. (а.с. 46-48) Отже, період прострочення слід обчислювати в межах строку позовної давності з 01.02.2006 р. по 13.02.2008 р.

Позивач у судовому засіданні погодився з вказаним, що знайшло своє відображення в заяві б/д, б/н. (а.с. 57)

Суд, перевіривши правильність розрахунку, вважає його вірним, а отже сума 3% річних у розмірі 52279,82 грн. та інфляційних втрат у розмірі 258060,23 грн. за період з 01.02.2006 р. по 13.02.2008 р. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Керченської міської ради (98300, АР Крим, м. Керч, вул.. Кірова, 5, ідентифікаційний код 03347862) на користь Колективного підприємства «Керченське підрядне спеціалізоване ремонтно-будівельне управління зеленого будівництва та комплексного благоустрою» (98303, АР Крим, м. Керч, Вокзальне шосе, 61, ідентифікаційний код 05428955) 52279,82 грн. річних, 258060,23 грн. інфляційних втрат, 3103,40 грн., 93,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.