Постанова № 67621010, 05.07.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"05" липня 2017 р. Справа № 902/502/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача підприємства "Відас", заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "VELGEVOS ENTERPRISES LIMITED" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.05.2017 р. у справі №902/502/17

за позовом підприємства "Відас", заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "VELGEVOS ENTERPRISES LIMITED"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КМТ"

про стягнення заборгованості 5 021 700,00 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Вінницької області 22.05.2017р. надійшла позовна заява №б/н від 12.05.2017р. підприємства "Відас", заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "КМТ" про стягнення суми боргу за договором позики № 6 від 28.04.2011р. в розмірі 5021700,00 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 25.05.2017 року у справі №902/502/17 (суддя Колбасов Ф.Ф.) у прийнятті позовної заяви підприємства "Відас", заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" - відмовлено.

В обґрунтування ухвали суд першої інстанції зазначив, зокрема, що на підставі положень ст. ст. 1, 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, оскільки пунктом 11 договору позики №6 від 28.04.2011 року передбачено арбітражне застереження щодо передачі всіх спорів, що виникають з цього договору, на розгляд третейського суду, що знаходиться у Лімассолі, Кіпр.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.05.3017 року у справі №902/502/17 скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Вінницької області.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, зокрема, що спір, який виник між підприємством "Відас" та ТОВ "Компанія "КМТ" внаслідок відступлення позивачу права вимоги повернення ТОВ "Компанія "КМТ" частини суми позики за договором №6 від 28.04.2011 року відповідно до ст.ст. 1, 12 ГПК України підвідомчий господарським судам, а саме господарському суду Вінницької області. Також вказує, що судом першої інстанції до спірних правовідносин невірно було застосовано норми Закону України "Про міжнародне приватне право" та Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Статтею 62 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви. Зокрема, пунктом 1 частини 1 вказаної статті визначено, що суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Звертаючись до господарського суду з позовом позивач вказує на те, що 03.04.2017р. між Велгевос Ентерпрайзес Лімітед та підприємством "Відас", заснованим на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" (позивач) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого Велгевос Ентерпрайзес Лімітед передало підприємству "Відас" право вимоги за договором позики № 6 від 28.04.2011р., укладеним між Спільним українсько-російським приватним акціонерним товариством "КМТ" та Велгевос Ентерпрайзес Лімітед, в частині повернення ТОВ "Компанія "КМТ" частини суми наданої останньому та неповернутої позики в розмірі 190000 дол. США або еквівалента цієї суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату повернення частини суми позики (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох формах, зокрема, якщо юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави.

Оскільки місцем укладення договору позики № 6 від 28.04.2011р. між Спільним українсько-російським приватним акціонерним товариством "КМТ" та Велгевос Ентерпрайзес Лімітед є Республіка Кіпр, місто Лімассол, то наведене є тим юридичним фактом, який мав місце на території іноземної держави та може впливати на виникнення, зміну або припинення правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем стосовно повернення ТОВ "Компанія "КМТ" частини суми позики.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватноправові відносини, які склалися між позивачем та відповідачем у даному спорі мають іноземний елемент в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону він застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, і щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Пунктом 2 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження.

Таким чином, відмовляючи в прийнятті позовної заяви до розгляду на підставі того, що така заява не підлягає розгляду в господарських судах України (п1. ч.1 ст. 62 ГПК України) судом першої інстанції не було враховано, що у разі звернення позивача з позовом у справі з іноземним елементом за умови, якщо місцем проживання або місцем знаходження відповідача є територія України, то такі справи відповідно до п.2 ч.1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудні судам України, що виключає процесуальну можливість застосування судом п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України при зверненні позивача з такою позовною заявою.

Відмовляючи в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України та ст. 12 ГПК України, суд першої інстанції також виходив з того, що на правовідносини, які виникли між підприємством "Відас", заснованим на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" та ТОВ "Компанія "КМТ" щодо виконання умов позики № 6 від 28.04.2011р., поширюється дія арбітражного застереження, яке міститься у пункті 11 договору позики № 6 від 28.04.2011р.

За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Як вбачається з частини 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

З наведеної норми законодавства вбачається, зокрема, що за угодою сторін може бути переданий до міжнародного комерційного арбітражу спір, що виник між підприємствами створеними на території України, якщо хоча б одне з них є підприємством з іноземними інвестиціями.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 ГК України у разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями.

Оскільки, відповідно до п. 1. 1. статуту підприємство "Відас" засноване на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" (а. с. 83), а тому підприємство "Відас", в розумінні ч. 2 ст. 63 ГК України, є підприємством з іноземними інвестиціями.

Таким чином, на спір, що виник між підприємством "Відас", заснованим на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Velgevos enterprises limited" та ТОВ "Компанія "КМТ" внаслідок відступлення позивачу права вимоги повернення ТОВ "Компанія "КМТ" частини суми позики за договором №6 від 28.04.2011 року, поширюється сфера дії Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", в тому числі і ч. 2 ст.1 вказаного закону, яка визначає право сторін на передачу спору до міжнародного комерційного арбітражу.

Можливість передання спору на вирішення третейського суду (арбітражу) передбачена також ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, передбачене ч.2 ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та ч. 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України право щодо передання спору на розгляд третейського суду (арбітражу) не можна розглядати як відмову сторін спору від права звернення до господарського суду за захистом порушених прав чи охоронюваних законом інтересів.

Так, відповідно до пункту 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) та частини 1 статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Таким чином третейська (арбітражна) угода або наявність арбітражного застереження в договорі про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав та визначає лише право сторін договору на звернення до арбітражного суду.

Наявність арбітражного застереження в договорі не виключає право сторін такого договору звернутися за захистом своїх прав до суду та лише за наявності заяви сторони у справі суд вправі припинити провадження у справі та передати спір до арбітражного суду. При цьому слід зазначити, що зясувати позицію сторін щодо передачі спору на розгляд до арбітражного суду, а також з'ясувати чинність арбітражного застереження можливо лише розпочавши розгляд справи по суті, натомість наведене не можливо встановити на стадії прийняття позовної заяви до розгляду або відмови в прийнятті такої заяви, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали.

Так, згідно з пунктом 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/163 від 12.03.2009 р. "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" наявність арбітражної угоди унеможливлює вирішення спору у господарському суді, оскільки сторони домовилися про вирішення спору іншим органом. З'ясування обставин, пов'язаних з недійсністю арбітражної угоди, втратою нею чинності або з неможливістю її виконання, може бути здійснене господарським судом лише за результатами судового розгляду, проведеного в установленому законом порядку. Тому, за наявності арбітражної угоди, суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України, але має прийняти її до розгляду, а в разі відсутності зазначених обставин - припинити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 названого Кодексу.

Щодо посилання судом першої інстанції на правову позицію Вищого господарського суду України у справі №910/13318/16, колегія суддів зазначає, що наведена правова позиція суду касаційної інстанції сформована саме щодо застосування ст. 80 ГПК України (припинення провадження у справі) з підстав наявності в договорі арбітражного застереження, а тому посилання на таку правову позицію та застосування при цьому п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України є помилковим.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі ОСОБА_2 проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013 р. зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру. На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти.

Таким чином відмовивши в прийняття позовної заяви з підстав наявності в договорі арбітражного застереження та зазначення, що така позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, суд першої інстанції не зясував позицію сторін щодо їх згоди та можливості застосування такого арбітражного застереження до спірних правовідносин, що є обмеженням права особи на доступ до суду, оскільки в розумінні п. 3 ст. 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.), ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та ст. 12 ГПК України наявність третейської (арбітражної) угоди або арбітражного застереження в договорі не виключає права особи на звернення до суду за захистом порушених прав або охоронюваних законом інтересів.

За наведених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків щодо відмови в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали від 12.05.2017 року у справі № 902/502/17.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу позивача підприємства "Відас" заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "VELGEVOS ENTERPRISES LIMITED" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.05.2017 р. у справі №902/502/17 - задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 25.05.2017 р. у справі №902/502/17 - скасувати.

3. Справу №902/502/17 передати на розгляд господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Розізнана І.В.