Постанова № 6757433, 02.10.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2009 р.                                                                       справа № 2а-13474/09/0570

час прийняття постанови: 11год. 20хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі                                                  Лакушевій Є.В.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Абдукадирової К.Е.

при секретарі судового засідання Лакушевій Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою ввдповідальністю «Асал Індустрі»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

за участю представників:

від позивача: Фінк О.Е. – за дов. від 13 серпня 2009 року

від відповідача: Корастельової О.Ю. – за дов. від 3 липня 2009 року №49, Бондар Ю.М. – за дов. від 17 липня 2009 року №34

ВСТАНОВИВ:

          Товариством з обмеженою відповідальністю «Асал Індастрі» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 3 серпня 2009 року №00001912340/0 яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 889070,00 грн., № 0001923340/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 538586,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про порушення ним пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5, підпункту 11.2.1. пункту 11.2. статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон про прибуток), в наслідок реалізації продукції власного виробництва (конструкцій з металопластику) за ціною нижчою собівартості на загальну суму 6397877, 00 грн. Ці висновки відповідача вважає юридично неспроможними з посиланням на пункт 5.1 статті 5 Закону про прибуток у який визначено, що валові витрати – це сума будь – яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2, зазначеної вище статті суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті, включаються до валових витрат. Пунктами 5.3.- 5.7. цього Закону визначені витрати, які не включаються до складу валових витрат. Згідно з вимогами пункту 5.11 статті 5 Закону про прибуток установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі не дозволяється. Отже обмеження, встановлені пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 Закону про прибуток є вичерпними. Позивач вважає, що відповідач самостійно установив нове додаткове обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. З зазначеного вище, позивач вбачає перевищення відповідачем владних повноважень, а саме визначення дії правопорушенням, яка за законом не є правопорушенням, і безпідставне притягнення до відповідальності у вигляді донарахування податку і застосування штрафної санкції. Не погоджується позивач з твердженням відповідача про те, що витрати у сумі 2462105,00 грн. є витратами на придбання товарів, які не використовувались у господарській діяльності, з огляду на те, що пункт 2.1 Статуту ТОВ «Асал Індустрі» передбачає, що одним з видів діяльності товариства є виробництво та реалізація склопакетів, конструкцій з металопластику та іншої продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання. Отже витрати пов’язані з виготовленням та продажем конструкцій з металопластику, є витратами на ведення власної господарської діяльності ТОВ «Асал Індустрі». Позивач також зазначив, що про зазначене у податковому повідомленні-рішенні порушення підпункту 11.2.1. пункту 11.2. статті 11 Закону про прибуток, то в акті перевірки відсутні будь-які відомості про встановлення такого порушення.

Не погоджується позивач з податковим повідомленням-рішенням від 3 серпня 2009 року №0001922340/0, щодо визначення податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 538586,00 грн., прийнятим у зв’язку з порушенням на думку відповідача підпункту 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон про ПДВ). Вважає, оскільки згідно з підпунктом 7.7.4 пункту 7.4. статті 7 Закону про ПДВ, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту. Як зазначено в акті перевірки, витрати пов’язані з виготовленням конструкцій з металопластику, які в подальшому були продані за ціною нижчою собівартості, не є витратами на господарську діяльність платника податку. Як вже було зазначено вище, пункт 2.1 Статуту ТОВ «Асал Індустрі» передбачає, що одним з видів діяльності товариства є виробництво та реалізація склопакетів, конструкцій з металопластику та іншої продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання. Отже витрати пов’язані з виготовленням та продажем конструкцій з металопластику, є витратами на ведення власної господарської діяльності ТОВ «Асал Індустрі».

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав, просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 3 серпня 2009 року №00001912340/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 889070,00 грн., № 0001922340/0 про визначення податкового зобов’язання податку на додану вартість у сумі 538586,00 грн.

Відповідач у своїх запереченнях без дати та номеру (арк. справи 245) проти позову заперечує з тих підстав, у ході перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2006 року по 31 квітня 2008 року (акт перевірки від 27 липня 2009 року №20333/10/23-213) встановлено наступне порушення.

Підприємством у 2008 році та у 1 кварталі 2009 року здійснювалась реалізація готової продукції власного виробництва за цінами нижче ніж собівартість на окремі види товарів, що привело до порушення пункту 5.1., підпункту 5.2.1. статті 5 Закону про прибуток. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 «Запаси», затвердженого наказом міністерства Фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, оцінка вибуття запасів проводилася на підприємстві по методу ФІФО (відповідно до словника економічних термінів FIFO – first - in – first – out, що в перекладі з англійської мови означає перший зайшов – перший вийшов) – це метод бухгалтерського обліку товарно-матеріальних запасів по ціні першої партії, яка поступила чи була виготовлена, а сам метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в тій послідовності в якій вони поступали на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються в виробництво (продажу або інше вибуття), оцінюється по собівартості перших по часу отриманих запасів (далі за текстом – Стандарт №9). Згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства Фінансів від 31 грудня 1999 року №318 (далі Стандарт 16) «…собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається із виробничої собівартості робіт, послуг, яка була реалізована на протязі звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат та поверх нормативних виробничих витрат …». При співставленні ціни реалізованої продукції та собівартості реалізованої продукції (собівартість реалізованої продукції визначалась згідно Стандарту №16, вибуття продукції по Стандарту №9) даних рахунку №361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 701 «дохід від реалізації продукції, первинних документів та даних рахунку №901 «Собівартість реалізованої продукції» встановлено, що фактично реалізовано продукції за ціною нижче собівартості. В бухгалтерському обліку збиткові операції мають право відображатися без обмежень, але при веденні податкового обліку є обмеження, встановлені законодавством. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону про прибуток «господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи». Згідно з нормами пункту 2 статті 3 Господарського Кодексу України «господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів і з ціллю отримання прибутку є підприємництвом. Відповідно до норм статті 42 Господарського Кодексу України «підприємництво це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з ціллю досягнення економічних та соціальних результатів і тримання прибутку…» Поняття доходу визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №1 затвердженого наказом Міністерством Фінансів України від 31 березня 1999 року №87: «Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання валового капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)». На підставі наведеного, відповідач вважає, що до валових витрат можливо віднести тільки ті витрати, які призвели до отримання доходу (а не валового доходу), тобто до зростання власного капіталу. Збільшення власного капіталу є обов’язковою вимогою для віднесення витрат до валових, згідно з податковим обліком.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Асал Індастрі» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 31330899, взято на податковий облік (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, від 22 січня 2001 року) (арк.. справи 23). Заходиться на податковому обліку у ДПІ у Київському районі м. Донецька з 30 січня 2001 року по теперішній час № 3356. Зареєстроване платником податку на додану вартість, Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09 лютого 2001 року №07761364.

ДПІ у Київському районі м. Донецька проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період за період з 1 квітня 2006 року по 31 березня 2009 року валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2002 року по 31 березня 2009 року. За результатами перевірки складений акт від 20 липня 2009 року № 4451/23-2/31330899 (арк. справи 26). На підставі акту ДПІ у Київському районі м. Донецька прийняті податкові повідомлення – рішення від 3 серпня 2009 року №00001912340/0 яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 889070,00 грн., № 0001923340/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 538586,00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень – рішень є викладені у акті перевірки порушення податкового законодавства, а саме.

У пункті 3.1.2. розділу 3 акту перевірки зазначено, що позивачем у перевіряємому періоді було реалізовано продукцію власного виробництва нижче собівартості. З посиланням на положення (стандарти ) бухгалтерського обліку, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону про прибуток, пункту 2 статті 3, статтю 42 Господарського Кодексу України відповідач дійшов висновку, що до валових витрат можливо віднести тільки ті витрати, які призвели до отримання доходу (а не валового доходу), тобто до зростання власного капіталу, і як наслідок необґрунтоване збільшення позивачем валових витрат на суму 2462105 грн. витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які не використовувались у господарський діяльності. Як зазначено у позовній заяві та не спростовується відповідачем за ціною нижчої собівартості було реалізовано конструкції з металопластику власного виробництва на суму 6397877,00 грн.

          Суд не погоджується з висновком відповідача виходячи з наступного.

          Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про систему оподаткування», який визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Спеціальним законом з питань оподаткування, щодо справляння податку на прибуток є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до статті 3 Закону про прибуток об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3.цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 4.1. статті 4 зазначеного закону дано визначення валового доходу у цілях оподаткування, а саме, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Суд не погоджується на посилання відповідача, що у цьому випадку слід керуватися визначенням доходу, яке надано у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №1 затвердженого наказом Міністерством Фінансів України від 31 березня 1999 року №87.

Відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону про прибуток суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. А також відповідно до підпункту 5.4.4. пункту 5.4 статті 5 витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону про прибуток установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Таким чином, висновок відповідача, що до валових витрат можливо віднести тільки ті витрати, які призвели до отримання доходу (а не валового доходу), тобто до зростання власного капіталу, а збільшення власного капіталу є обов’язковою вимогою для віднесення витрат до валових, згідно з податковим обліком, суперечить зазначеним вище нормам Закону про прибуток.

          Спростовується матеріалами справи висновок відповідача, що витрати у сумі 2462105,00 грн. не пов’язані з господарською діяльністю позивача. Пунктом 2.1. Статуту ТОВ «Асал Індастрі» (арк. справи 74) одним із видів діяльності зазначено виробництво та реалізація склопакетів, конструкцій з металопластику та іншої продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання. Зазначені види діяльності також містяться у довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ №036141 (арк. справи 24). Таким чином, відповідачем не доведено, що витрати позивача, понесені на виготовленням конструкцій з металопластику, не пов’язані з господарською діяльністю ТОВ «Асал Індастрі».

          Відповідач посилаючись на підпункт 7.4.4. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон про ПДВ) зробив висновок, що позивачем до складу податкового кредиту неправомірно віднесено податок на додану вартість по зазначеній вище операції, оскільки на думку відповідача, ця операція не пов’язана з його господарською діяльністю. Оскільки, при розгляді питання правомірності віднесення до валових витрат підприємства витрат по зазначеній операції, позивачем доведено зв’язок між цією операцією та його господарською діяльністю, тому суд не погоджується з відповідачем, щодо неправомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

          Суд зазначає, що відповідач не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень - рішень відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначені рішення прийняті ним не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, що посвідчує порушення відповідачем принципу обґрунтованості, визначеного пунктом 3 частини 3 статті 2 наведеного Кодексу.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Асал Індустрі» до Державної податкової інспекції у Київськуму районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0001912340/0 від 3 серпня 2009 року та про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення №0001922340/0 від 3 серпня 2009 року - задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення – рішення №0001912340/0 від 3 серпня 2009 року

          Визнати податкове повідомлення – рішення №0001922340/0 від 3 серпня 2009 року.

          Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Асал Індустрі» судові витрати у сумі 3,40 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 жовтня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 7 жовтня 2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Абдукадирова К.Е.