Рішення № 67570615, 05.07.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/23458/16-ц Провадження № 22-ц/772/1479/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 55 Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Голота Л.О.,

суддів: Зайцева А.Ю., Шемети Т.М.,

за участі секретаря Топольська В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за апеляційною скаргою державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ДП «Центру державного земельного кадастру» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позов мотивований тим, що з 12.03.1987 року позивач працювала у ДП «Державна картографічна фабрика». Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №5 вирішено реорганізувати ДП «Державна картографічна фабрика» шляхом приєднання до ДП «Центр Державного земельного кадастру» та створення на його базі структурного відокремленого підрозділу Вінницький відокремлений підрозділ Центру ДЗК. У звязку з реорганізацією та перереєстрацією підприємства 01.12.2015 рокувідповідач була звільнена з ДП «Центр державного земельного кадастру».

На день припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» за останнім рахувалася заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі позивачці в сумі 2145,74 грн.

Судовим наказом, виданим Вінницьким міським судом Вінницької області 28.12.2015 року, дана заборгованість по заробітній платі була стягнута з відповідача на користь позивача, однак фактичний розрахунок був проведений лише 15.08.2016 року, у звязку з чим позивач просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період невиплати належної заробітної плати з 08.07.2013 року по 15.08.2016 рік, що становить 722 робочих дня та дорівнює 102022,03 грн.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», код ЄДРПОУ 21616582, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі по день фактичного розрахунку за період з 08.07.2013р. по 15.08.2016р. в сумі 102022 грн. 03 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, представник Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» оскаржує його в апеляційному порядку, просить скасувати дане судове рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване судове рішення таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права, судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, недоведено обставини, що мають значення для справи , які суд вважав встановленими.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Позивач та її представник просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення на апеляційну скаргу самого апелянта, заперечення на скаргу позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сто-рони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне зясування обставин, що мають значення для справи, доведе-ність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.03.1987р. ОСОБА_2 працювала у ДП «Державна картографічна фабрика» на посаді провідного економіста з планування в планово економічного відділі, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.7-10).

Згідно наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 09.01.2013 року №5 реорганізовано ДП «Державна картографічна фабрика» шляхом приєднання до ДП «Центр державного земельного кадастру» та створено на його базі структурного відокремленого підрозділу Вінницький виробничий підрозділ Центру ДЗК. Установлено, що Центр ДЗУ є правонаступником всіх прав і обовязків ДП «ДКФ». (а.с.19-20).

Відповідно до трудової книжки позивача 01.12.2015р. ОСОБА_2 була звільнена з ДП «Центр Державного земельного кадастру» за власним бажанням (а.с.10).

Позивач вважає, що вона була переведена з одного підприємства ДП «Державна картографічна фабрика» на інше ДП «Центр Державного земельного кадастру», тому застосуванню підлягає п.5 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, яким передбачено, що підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу організацію або перехід на виборну посаду.

05.07.2013 рік є днем припинення трудового договору позивачки з ДП «Державна картографічна фабрика», оскільки цього дня вона прийнята наказом на роботу до ДП «Центр Державного земельного кадастру».

На день припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» за останнім рахувалася заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі позивачу.

Як вбачається з Довідки ДП «Центр державного земельного кадастру» від 07.06.2016 року №193, видана ОСОБА_2 в тому, що її середньомісячний заробіток за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика» складає: 1436,93 грн., середньоденна заробітна плата становить 130,63 грн. в день. (а.с.18).

ОСОБА_2 заробіток, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період не виплати належної заробітної плати з 08.07.2013р. по 15.08.2016р., позивач порахувала так: 126 робочих днів липня - грудня 2013р. + 251 робочий день 2014р. + 250 робочих днів 2015р. + 143 робочих дні січня - липня 2016 року + 11 робочих днів серпня 2016р. = разом 781 роб. день х 130,63 грн. середньоденного заробітку, що дорівнює 102022,03 грн., що спростовує твердження відповідача щодо визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по заробітній платі суд вважає необгрунтованим, та таким, що спростовується матеріалами справи.

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 28.12.2015 року стягнуто з ДП «Центр Державного земельного кадастру» на користь ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 2145,47 грн. (а.с.12-13).

Однак, даний судовий наказ відповідачем був виконаний лише 03.11.2016 року, що підтверджується платіжним дорученням від 03.11.2016 року.(а.с.17)

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції погодився з доводами позовної заяви та мотивував рішення тим, що відповідач не дотримався вимог ст.ст.43, 47, 116, 117 КЗпП України, не виплативши вчасно заробітну плату, тому на користь позивача стягнуто середній заробіток, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період не виплати належної заробітної плати з 08.07.2013р. по 15.08.2016 р. Так само, суд першої інстанції погодився з розрахунком середнього заробітку, який надав позивач.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо періоду стягнення середнього заробітку з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 цього Кодексу розяснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Згідно ксерокопії виписки з наказу Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» виробнича філія «Вінницька картографічна фабрика» № 46-к від 30 листопада 2015 р. звільнено ОСОБА_2, секретаря друкарку, 01 грудня 2015 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України у звязку з невиконанням філією законодавства про працю(невиплата заробітної плати)/а.с.51/

Даний факт підтверджено і записом № 20 від 01.12.2015 трудової книжки ОСОБА_2 /а.с. 10/

Таким чином, звільнена ОСОБА_2 була саме 01.12.2015 року, тому з 02.12.2015 року і до фактичного розрахунку 15.08.2016 року слід рахувати час затримки розрахунку, що складає 176 дні.

За правилами ч.4 ст.36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності штату працівників ( п.1 ч.1 ст.40).

Юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшло майно, права та обовязки припиненої юридичної особи, несе відповідальність за її зобовязаннями у повному обсязі (ст.107 ЦК України).

Що ж до обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то слід керуватися п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та нормами Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року.

Так, у п.20 зазначеної Постанови говориться, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі cт. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У п. 21 вищевказаної Постанови зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як видно з оскаржуваного рішення, суд керувався зазначеними правовими нормами але, при цьому, бралася за основу середньомісячна заробітна плата за останні два місяці перед датою припинення трудових відносин з ДП «Державна картографічна фабрика»: за травень і червень 2013 року ( а/с 18), в той час як потрібно обраховувати середній заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням з роботи з виробничої філії «Вінницька картографічна фабрика» державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», тобто за жовтень і листопад 2015 року.

Відповідно з довідки про доходи Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» виробнича філія «Вінницька картографічна фабрика» № 385 від 11 листопада 2016 р. /а.с. 50/ сума нарахованої заробітної плати позивачу ОСОБА_2 за жовтень 2015 року склала 4429,77 грн., за листопад 2015 року 1714,49 грн. Кількість відпрацьованих днів за цей період склала 29 та 11 робочих днів.

У п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, вказано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 1398 (1398-99-п ) від 30.07.99 ).

Середньоденна заробітна плата складає: сума нарахованої заробітної плати позивача за жовтень та листопад 2015 року 4429,77+1714,49 =6144,26 поділена на суму відпрацьованих робочих днів за жовтень/листопад 2015 року 29+11=40, таким чином 6144,26 : 40= 153,61.

Також, логічним і обґрунтованим є розрахунок середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, наданий апелянтом та вірно обрахованим: 176 робочих днів за період з 02.12.2015 року по 15.08.2016 року помножено на 153,61 грн. (середньоденна заробітна плата позивача), що складає 27035,36 грн.

Клопотання відповідача з приводу застосування позовної давності при стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розра-хунку при звільненні задоволенню не підлягає як таке, що суперечить чинним нормам матеріального права.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 № 13 «Про практику застосуван-ня судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з праців-ником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок, є підставою для застосу-вання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розра-хунку. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 у справі № 6-77цс11.

Інші доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують як безпідставні, такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні від 30 січня 2017 року.

Відповідно до норм частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посила-ється як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції у відповідності з нормами статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Підставами для скасування рішння суду першої інстанції і ухвалення но-вого рішення або зміни рішення є: неповне зясування судом обставин, що ма-ють значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обстави-нам справи: порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись нормами статей 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» задовольнити частково.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 січня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», код ЄДРПОУ 21616582, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі по день фактичного розрахунку за період з 02.12.2015 р. по 15.08.2016 р. в сумі 27035,36 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» на користь держави 640 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголо-шення, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про-тягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.О. Голота

Судді: А.Ю. Зайцев

ОСОБА_4

/підписи/

Згідно з оригіналом: