Рішення № 67513769, 27.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарях: Майданець К.В., Гарматюк О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 19.08.2008 між банком та відповідачем був укладений договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з базовою процентною ставкою за кредитом 2% на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 3,5 %.

Вказував, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконала, у зв'язку з чим станом на 30.12.2015 у останньої утворилась заборгованість.

Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у розмірі 29 744,59 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 3 000,00 грн., заборгованості по процентах за користуванням кредитом у розмірі 15 506,99 грн., пеню та комісію у розмірі 9 345,00 грн., штраф - 500 грн., процентну складову у сумі 1 329,60 грн., а також стягнути судові витрати.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» заборгованість за кредитом у розмірі 29 744,59 грн. та 1 378,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Справа № 752/1695/16-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/4422/2017Головуючий у суді першої інстанції: Хоменко О.Л.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.ОСОБА_1 зазначила, що рішення суду ухвалено на підставі неналежних доказів, суд в основу рішення поклав не доведені обставини, які суд вважав встановленим, та за відсутності пояснень відповідача. З наданих банком документів не можливо встановити факт укладення кредитного договору, оскільки заява-анкета містить підпис іншої особи, виконаний від імені відповідача, в матеріалах справи відсутній безпосередньо сам договір між відповідачем та фінансовою установою, умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а копія її паспорту завірена 16.09.2008, тобто майже через місяць після видачі кредиту.

Зазначала, що договір з банком нею не укладався, і позику від банку відповідач не отримувала.

Крім того, позивачем не доведено факту видачі кредиту у розмірі 3 000 грн., оскільки в матеріалах справи відсутній касовий ордер про видачу готівки та відомості про рух грошових коштів по банківській карті.

Вказувала, на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовом.

Просила рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні відповідачка просила апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2008 ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», відповідно до якої відповідач отримала грошові кошти в сумі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з базовою процентною ставкою за кредитом 2% на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 3,5 % (а.с. 7).

Матеріали справи також містять Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», з останніх, зокрема, вбачається за яких умов та за якими правилами банк відкриває позичальнику банківську картку чи надає інші банківські послуги (а.с. 8-10).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача утворився борг перед позивачем в результаті невиконання умов договору, який підлягає стягненню.

Колегія суддів не може погодиться з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За змістом ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У позовній заяві вказано, що відповідно до укладеного договору № б/н від 19.08.2008 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з базовою процентною ставкою за кредитом 2 % на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 3,5 %.

При ухваленні рішення, суд першої інстанції невірно встановив обставини щодо отримання відповідачем грошових коштів у вказаному розмірі, оскільки, як вбачається з Анкети-заяви від 19.08.2008, відповідач лише виявила бажання оформити на своє ім'я кредит «Швидка Готівка», кредитний ліміт 3 000,00 грн. та погодила, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилася і погоджується з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банка, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом правових позицій, які міститься в Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та Постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а відтак відповідно до вищевказаних правових норм, висновок суду про факт укладення договору та прийняття його умов сторонами, є необґрунтованим.

Крім того, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг розуміла відповідач, підписуючи Анкету-заяву від 19.08.2008, а також, що ці умови не змінювалися.

В матеріалах справи також відсутні докази на підтвердження того, що відповідач отримав грошові кошти або кредитну картку.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сприяючи повному та всебічному з'ясуванню обставин справи апеляційним судом було постановлено ухвалу про витребування з ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» анкети-заяви за підписом відповідача ОСОБА_1, умов надання банківських послуг за підписом ОСОБА_1, правил користування платіжною карткою за підписом відповідача, видаткового касового ордеру на видачу готівки від 19.08.2008 за підписом ОСОБА_1, розпорядження про відкриття банківської картки ОСОБА_1, видаткового касового ордеру на видачу готівки ОСОБА_1 у розмірі 3 000 грн. від 19.08.2008 або платіжного доручення щодо переказу коштів на банківську картку відповідача у розмірі 3 000 грн. від 19.08.2008 та відомостей про рух грошових коштів по банківській карті ОСОБА_1, для дослідження інформації щодо укладення та виконання сторонами кредитного договору. Вказана ухвала була отримана ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК», що підтверджується матеріалами справи (а.с. 125, 130).

ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» скористався своїми правами на власний розсуд, зазначену ухвалу не виконав, суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог не надав.

Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 60, 213, 214 ЦПК України щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи і дійшов необґрунтованого висновку про наявність у відповідача заборгованості перед ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: