Ухвала суду № 67513766, 27.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 752/2501/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Хоменко О.Л.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/6842/2017 Доповідач - Желепа О.В.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Іванченка М.М.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності.

Відповідач ОСОБА_3 подала зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, стягнення коштів.

31.03.2017 року представником позивача подано до канцелярії суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження нежитлових приміщень №1 по №3 (групи приміщень №230) в літ. А за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 62,9 кв.м, що належать на праві власності ОСОБА_3

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову представник позивача посилався на те, що у позивача є побоювання щодо можливості відчуження спірних нежитлових приміщень відповідачем, що в подальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26.04.2018 року в задоволені заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

В скарзі посилався на те, що ухвала є незаконною і такою, що постановлена з порушенням норм процесуального законодавства. Зазначив, що судом не було враховано, що у випадку відчуження вищевказаних приміщень відповідачем - ОСОБА_3 третім особам за договором купівлі-продажу або іншим відплатним договором позивач буде позбавлений можливості захистити свої права в межах даної судової справи, а виконання рішення суду у випадку задоволення позову в частині визнання права власності на спірні нежитлові приміщення за ОСОБА_2 буде неможливим, адже право власності на них набуде третя особа. У позивача є реальні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_3 може відчужити спірні нежитлові приміщення і невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. Зазначені побоювання підтверджуються тим, що відповідач ОСОБА_3 24.03.2017 р. показувала нежитлові приміщення потенційним покупцям з метою якнайшвидшого їх продажу. Свідками даної обставини були ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які в цей час знаходились в приміщенні. Дана обставина свідчить про намагання відповідача ОСОБА_3 відчужити спірне майно, що в такому випадку може призвести до неможливості виконати судове рішення у майбутньому, у випадку задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення представника позивача, який доводи скарги підтримав, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз'яснено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Згідно вимог ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позов, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено існування реальної загрози не виконання можливого рішення суду, в разі відчуження майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як він відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до відповідачів про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності.

Стороною позивача не мотивовано належним чином можливість задоволення заяви про забезпечення позову та не надано належних доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову до відповідача ОСОБА_3, а остання вживає заходів, які в подальшому можуть унеможливити виконання рішення суду.

Доводи про те, що в разі відчуження квартири, судовий розгляд в даній справі втратить будь-який правовий сенс є безпідставні.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що є реальні підстави вважати, що відповідач ОСОБА_3 може відчужити спірні нежитлові приміщення, так як вона 24.03.2017 року показувала нежитлові приміщення потенційним покупцям з метою якнайшвидшого їх продажу, колегія не приймає, оскільки стороною позивача зазначені обставини в суді першої інстанції жодним чином не доводились. Подані до апеляційного суду нові докази, колегія не може прийняти, так як суд відмовляючи в забезпеченні позову, виходив з тих доводів заяви, які були в ній зазначені та долучених до неї доказів.

Підстав, визначених ст. 312 ЦПК України, які б давали суду законні підстави скасувати, постановлену районним судом ухвалу , апеляційним судом не встановлено.

Ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, а тому відповідно до ст. 312 ЦПК України колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу.

При цьому, колегія суддів роз'яснює позивачеві, що в разі виникнення реальних обставин, які можуть утруднити або унеможливити виконання судового рішення та наявності відповідних доказів про відчуження належного відповідачеві майна, позивач не позбавлений права на звернення до суду з повторною заявою про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: