Рішення № 67485157, 26.06.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2017р. Справа № 914/833/17

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «САМ ВОШ І», м. Львівдо відповідача:Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод», м. Львівпро:стягнення 100000,00 грн. безпідставно набутих коштів Суддя Крупник Р.В. Секретар Гелеш Г.М.Представники сторін:від позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність №1 від 03.04.2017р.)від відповідача:ОСОБА_2 представник (довіреність №62 від 16.02.2017р.), ОСОБА_3 керівник.

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

27.04.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «САМ ВОШ І» (надалі Позивач) до Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський експериментальний механічний завод» (надалі Відповідач) про стягнення 100000,00 грн. безпідставно набутих коштів.

Ухвалою суду від 28.04.2017р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 18.05.2017р. У судових засіданнях оголошувалася перерва до 01.06.2017р., 09.06.2017р. Ухвалою від 09.06.2017р. суд відклав розгляд справи на 26.06.2017р.

Представник позивача в судове засідання зявився, просив суд позов задоволити повністю. Заявлений позов представник обґрунтовує тим, що між позивачем та відповідачем велися переговори щодо можливості укладення договору на виготовлення металевих конструкцій, однак домовленості щодо укладення такого договору досягнуто не було. 26.07.2016р. позивачем на рахунок відповідача було перераховано 100000,00 грн. з призначенням платежу «за металоконструкції згідно договору №24 від 26.07.2016р.», однак зважаючи на те, що договір між сторонами укладений не був, позивач вважає, що перераховані ним відповідачу кошти є безпідставно набутими останнім, а тому підлягають поверненню в судовому порядку.

Представник відповідача в судове засідання зявився, просив суд у позові відмовити повністю. Заперечуючи проти позову представник зазначив, що 26.07.2016р. між відповідачем (постачальником) та позивачем (покупцем) було укладено договір №24, за яким постачальник зобовязувався виготовити, поставити відповідно до замовлення та технічного завдання покупця, а покупець оплатити та прийняти товар (продукцію) в асортименті, кількості та за ціною згідно специфікацій (додаток) (ки) до договору, який (які) додається до даного договору і є його невідємною частиною. Як стверджує відповідач, зі сторони позивача договір підписаний не був, однак 26.07.2016р. було перераховано в якості передоплати 100000,00 грн. На виконання взятих на себе зобовязань відповідачем було закуплено метал та виготовлено для позивача відповідні металоконструкції для автомийки. Оплату решту вартості товару відповідач незважаючи на виставлений рахунок та претензію не здійснив.

Позивач проти доводів відповідача заперечує та зазначає, що ним не надавалися відповідачу завдання на виготовлення металоконструкцій, не підписувалися специфікації, не надавалися технічні умови, у податковій звітності за 2016р. позивач не відображав навіть вартості виготовлених металоконструкцій як невиробничих основних засобів, банківські реквізити за якими здійснено оплату позивач отримав з договору, який був укладений між відповідачем та ТОВ «Чисто 24» (засновники останнього повязані між собою фізичні особи), а тому не можна стверджувати про факт укладення між сторонами договору та відповідно виникнення договірних зобовязань.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року між ТОВ «САМ ВОШ І» та ТОВ «Львівський експериментальний завод» тривали перемови з приводу виготовлення та поставки позивачу металевих конструкцій для автомийок. Позивач розпочав вести ці перемовини із відповідачем, оскільки останній вже мав укладені відповідні договори із «ТОВ Чисто24», засновники котрого, а також засновники позивача є повязані між собою фізичні особи. Вказані обставини не заперечувалися в судових засіданнях представниками сторін та підтверджуються додатковими поясненнями позивача (вх.№19186/17 від 29.05.2017р.) та відзивом відповідача на позовну заяву (вх.№19477/17 від 01.06.2017р.).

В ході перемов відповідачем було підготовлено та підписано Договір №24 від 26.07.2016р. згідно котрого відповідач зобовязується виготовити, поставити відповідно до замовлення та технічного завдання позивача, а позивач оплатити та прийняти товар (продукцію) в асортименті, кількості та за ціною згідно специфікації до Договору, яка є його невідємною частиною. Також відповідачем було підписано Специфікацію на загальну суму 159396,00 грн.

Разом з тим, Договір №24 від 26.07.2016р. та Специфікація до нього не була підписана позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач 26.07.2016р. за платіжним дорученням №197 перерахував на рахунок відповідача 100000,00 грн. із призначенням платежу «За металоконструкції. Згідно дог. №24 від 26/07/2016 у т.ч. ПДВ 20% - 16666,67 грн.».

01.11.2016р. між сторонами підписано Акт звірки взаємних розрахунків де відображено вказану суму згідно даних бухгалтерського обліку сторін.

Як встановлено судом, 07.02.2017 року відповідач направив позивачу лист №12 від 07.02.2017 року про те, що згідно авансової проплати від 26.07.2016р. на суму 100000,00 грн., відповідач закупив матеріали та виготовив комплект металоконструкцій автомийки на 6 постів «Ужгород». Товар готовий до відвантаження. Докази відправки вказаного листа, його отримання позивачем, а також докази закупівлі та виготовлення відповідачем металоконструкцій містяться в матеріалах справи.

Натомість позивачем 09.02.2017 року було направлено відповідачу лист №6/02/17 від 06.02.2017р. в якому зазначено, що 26.07.2016р. позивач помилково та безпідставно перерахував відповідачу кошти у сумі 100000,00 грн. Так як, позивач не здійснив жодних замовлень та не потребує у виготовленні металевих конструкцій, а тому просить повернути вказані кошти як безпідставно сплачені протягом трьох днів.

У звязку із неповерненням коштів, позивач, посилаючись на те, що письмовий договір №24 від 26.07.2016р. між сторонами не був укладений, так як не було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, вважає, що кошти у розмірі 100000,00 грн. були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави. Вказані обставини стали підставою для подання даного позову предметом якого є матеріально-правова вимога ТОВ «САМ ВОШ І» до ТОВ «Львівський експериментальний завод» про повернення коштів в сумі 100000,00 грн. на підставі ст.1212 ЦК України, як безпідставно набутих.

Відповідач, в свою чергу, заперечує факт безпідставного набуття коштів. Зазначає, що ці кошти підприємство набуло у звязку з перебуванням в договірних відносинах із позивачем і за замовленням позивача відповідач виготовив продукцію, закупивши метал, як сировину.

Встановивши наведені обставини справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову повністю, з огляду на наступне.

Главою 83 ЦК України визначені загальні підстави для виникнення зобовязання у звязку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Конструкція ст.1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Згідно обовязкової до застосування в даній справі правової позиції Верховного Суду України, яку він виклав в постанові №6-2978цс15 від 23.03.2016р. та постанові №8-88цс13 від 02.10.2013р. норма ст.1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобовязання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні відносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Як свідчить аналіз матерiалiв даної справи, відповідач набув грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а саме за існування договірних відносин щодо поставки позивачу металоконструкцій для автомийок.

При цьому, суд відхиляє твердження позивача про відсутність між ним та відповідачем договірних відносин, оскільки Договір №24 від 26.07.2016р. не було укладено у звязку з тим, що його не підписав позивач, а також через те, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Аргументація цього наступна.

Згідно із частинами першою та другою ст.205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).

Разом з тим, за змістом ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

З огляду на викладене, про існування між сторонами договірних відносин поставки металоконструкцій свідчить, як платіжне дорученням №197 від 26.07.2016р. про перерахування на рахунок відповідача 100000,00 грн. із призначенням платежу «За металоконструкції. Згідно дог. №24 від 26/07/2016 у т.ч. ПДВ 20% - 16666,67 грн.», так і підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2016р., а також лист відповідача №12 від 07.02.2017 року про те, що за авансовий платіжвін закупив матеріали та виготовив комплект металоконструкцій автомийки на 6 постів «Ужгород», а також те, що товар готовий до відвантаження. Крім цього, вказаний лист, а також і інші наявні в матеріалах справи докази, що свідчать про придбання відповідачем сировини для металоконструкцій, які повинні бути поставлено позивачу свідчать про виконання ним своїх договірних обовязків.

Твердження позивача, що договір між ним та відповідачем є неукладеним, так як сторонами не було досягнуто згоди зі всіх його істотних умов не заслуговують на увагу, оскільки визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Враховуючи те, що договір поставки був виконаний, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, відсутні підстави для визнання його неукладеним.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного між сторонами правочинну недійсним або його розірвання не надано, суд приходить до висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст.1212 ЦК України. Відтак, в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2017 р.

Суддя Крупник Р.В.