Ухвала суду № 67401918, 20.06.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/585/17

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

20 червня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

секретар судового засідання: Гіюк Д.М.

за участі:

представника позивача: ОСОБА_2

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Приватна друкарня" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Приватна друкарня" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного зясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 04 жовтня 2016 року №879 та №880, від 28 вересня 2016 року №862 та від 19 жовтня 2016 року №931, виданих ГУ ДФС, згідно із статтями 20, 75, 77, 81, 82 ПК України та відповідно до плану-графіку проведення документальних планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на III квартал 2016 року, посадовими особами ГУ ДФС проведено документальну планову виїзну перевірку ПП "Приватна друкарня" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт №0102/22-01-14-01/31733903 від 17 листопада 2016 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог податкового законодавства, внаслідок яких ПП "Приватна друкарня":

- занижено суму податку на прибуток приватних підприємств, що підлягала сплаті до державного бюджету на загальну суму 141607 грн., в т.ч.: за 2015 рік в сумі 66453грн.; за півріччя 2016 року в сумі 75154 грн. (в т.ч. за І квартал 2016 року в сумі 37577 грн., за II квартал 2016 року в сумі 37577 грн.;

- занижено суму ПДВ, на загальну суму 1577549 грн., в т.ч. в розрізі звітних періодів: жовтень 2015 року в сумі 29877 грн.; листопад 2015 року в сумі 11299 грн.; січень 2016 року в сумі 400285 грн.; лютий 2016 року в сумі 138433 грн.; квітень 2016 року в сумі 816169 грн.; травень 2016 року в сумі 117409 грн.; червень 2016 року в сумі 64077 грн.;

- завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на загальну суму 96960 грн. за червень 2016 року.

05 грудня 2016 року на підставі висновків акту №0102/22-01-14-01/31733903 від 17 листопада 2016 року відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- форми "Р" №0002581401, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 179184,00 грн., з яких 141607,00 грн. - податкові зобов'язання, 37577,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

- форми "Р" №0002591401, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем: ПДВ на 2366324,00 грн., з яких 1577549,00 грн. - податкові зобов'язання, а 788775,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

- "В4" №0002601401, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 96960,00 грн.

Не погоджуючись із викладеними в акті перевірки висновками та вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ПП "Приватна друкарня" оскаржило їх в адміністративному порядку, звернувшись до ДФС України із скаргою від 22 грудня 2016 року.

Рішенням ДФС України про результати розгляду первинної скарги від 07 лютого 2017 року №222416/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення, винесені ГУ ДФС залишено без змін, а скаргу ПП "Приватна друкарня" - без задоволення, в зв'язку з чим позивач змушених звернутись до суду із даним адміністративним позовом.

Враховуючи вказані обставини позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими та, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на висновках відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час формування податкової звітності за результатами господарських відносин позивача із ТОВ "Подільський рай", ФОП ОСОБА_5, а також ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Сенс".

Згідно матеріалів справи, ПП "Приватна друкарня" уклало з ТОВ "Подільський рай" (ідентифікаційний код 39617940) договір поставки №1/09-д від 30 вересня 2015 року, за умовами якого позивачу було поставлено товар, а саме: 6-ти секційну друкувальну офсетну машину "Коmorі" L-640+С (далі - ОСОБА_6), вартістю 9800000,00 грн.

Факт виконання вказаного договору та використання ОСОБА_6 в господарській діяльності позивача підтверджують податкові декларації, реєстри бухгалтерського обліку, видаткова накладна №100 від 30 листопада 2015 року, податкова накладна №16 від 30 листопада 2016 року, акт форми 03-1 (щодо внутрішнього переміщення товару), платіжні документи щодо оплати вартості ОСОБА_6, договір поставки №1/09-д від 30 вересня 2015 року з додатком №1 від 30 вересня 2015 року, наказ позивача №10-ОД від 01.12.2015р. про проведення монтажу та пуско-налагоджувальних робіт, протокол післямонтажного огляду та дефектовки ОСОБА_6 від 12.01.2016р., технологічні карти замовлень на виготовлення продукції за 2016 рік.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, суд з поміж вказаного також враховує, що згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного ОСОБА_7 України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у звязку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, надані позивачем первинні документи є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Згідно акту перевірки посадові особи, які здійснювали перевірку дійшли висновку, що підприємство не отримувало від контрагента, - ТОВ "Подільський рай", ОСОБА_6, з огляду на те, що на момент проведення такої господарської операції вказаний актив у постачальника був відсутній, а у ПП "Приватна друкарня" відсутні документи на підтвердження факту транспортування ОСОБА_6 від постачальника - ТОВ "Подільський рай" до ПП "Приватна друкарня"; на підтвердження якості товару та документів, що підтверджують легальність руху ОСОБА_6 в ланцюгу постачання від імпортера до кінцевого споживача - ПП "Приватна друкарня".

Однак, за умовами Договору поставки та додатку №1 до цього договору, ТОВ "Подільський рай" взяло на себе зобов'язання передати ОСОБА_6 позивачу за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17/2А, тобто за місцем знаходження позивача. Відтак, договір перевезення ОСОБА_6 позивачем із перевізником не укладався, а тому позивач не отримував та не міг отримувати документи щодо перевезення ТОВ "Подільський рай" зазначеного вантажу.

Крім того, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну та сертифікат як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції з поставки товару, а сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів, за наявності доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та використання таких операцій у власній господарській діяльності, не свідчить про допущення порушення вимог податкового законодавства.

Також необґрунтованими є посилання відповідача на безтоварність операції щодо придбання ОСОБА_6 у ТОВ "Подільський рай" з огляду на наявність порушеного досудового розслідування по факту фіктивного підприємництва та ухиляння від сплати податків посадовими особами ТОВ "Подільський рай", оскільки в ОСОБА_5 містяться посилання на протоколи допиту свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, - працівників ПП "Приватна друкарня", які підтвердили факт отримання позивачем ОСОБА_6 та її монтаж у належному позивачеві виробничому приміщенні.

Крім того, відповідно до ст.62 Конституції України, єдиним документом, який підтверджує факт вчинення злочину є вирок суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського ОСОБА_7 з прав людини, зокрема у рішеннях по справах "Інтерсплав проти України" (заява № 803/02) та "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії" (заява №6689/03). За змістом вказаних рішень платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку ОСОБА_7, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також зауважити, що відповідачем не надсилались запити до ТОВ "Подільський рай" щодо надання документів, пов'язаних з поставкою ОСОБА_6. Відповідач не проводив перевірку ТОВ "Подільський рай" з питань, які стосуються господарської операції з поставки ОСОБА_6.

Колегія суддів зауважує, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

До того ж, як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував зроблений ним висновок про те, що відомості, наведені у документах, якими була оформлена господарська операція із поставки позивачу ОСОБА_6 неповні, недостовірні та (або) суперечливі і спростовують реальність здійсненої операції, а також, що податкова вигода, отримана позивачем в результаті вказаної операції, може вважатися необґрунтованою.

Згідно договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2013 року, укладеного між ТОВ "НБН Крафт" і позивачем, останній придбав об'єкт нерухомого майна - приміщення друкарні, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17/2А. При цьому, в договорі купівлі-продажу зазначено, що придбане позивачем приміщення розташоване на орендованій земельній ділянці.

23 червня 2015 року позивач видав наказ №8/1-ОД на підставі якого було створено комісію із фіксації стану асфальтового покриття, якою складено акт про те, що дороги по периметру цеху друкарні та складу витратних матеріалів перебувають у незадовільному стані, що не дозволяє проїзд автомашин та автонавантажувачів. В зв'язку із вказаними обставинами комісія дійшла висновку про необхідність проведення ремонту цих доріг.

01 січня та 01 липня 2015 року між ПП "Приватна друкарня" та ФОП ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) укладено договори підряду за умовами яких ФОП ОСОБА_5 зобов'язався виконати роботи по асфальтуванню території за адресою: вул. Тернопільська, 17/2А, вартістю 300000 грн.

Згідно акту надання послуг №29 від 31.07.2015р. ФОП ОСОБА_5 проведено виконання асфальтних робіт на суму 299600 грн. Розрахунки між ПП "Приватна друкарня" та ФОП ОСОБА_5 проведені у безготівковій формі у повному обсязі.

Вказані витрати за договором ФОП ОСОБА_5 віднесені до складу адміністративних витрат.

Однак, відповідач зазначає, що такі витрати є витратами на благоустрій прилеглої до виробничого та складського приміщень території, а тому вони поліпшують об'єкт нематеріального активу та збільшують його первинну вартість і не повинні відноситися до складу адміністративний витрат.

В обґрунтування вказаного висновку відповідач посилається на те, що договір оренди земельної ділянки загальною площею 13313 кв. м., розташованої за адресою м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17/2А, був укладений між позивачем і Хмельницькою міською радою лише 16 березня 2016 року, а інші договори оренди землі, які діяли б у періоді 01 січня 2015 року по 15 березня 2016 року до перевірки надано не було. При цьому, відповідач також посилається на приписи ст.24 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", відповідно до якої підприємства, установи та організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи на праві користування відповідно до закону.

Відповідач посилається на вимоги п.п.8, 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (далі - П(С)БО 7 "Основні засоби"), відповідно до яких витрати, пов'язані з поліпшенням нематеріального активу є капітальними інвестиціями в необоротні матеріальні активи, що збільшують їх первісну вартість, а тому позивачем у 2015 році неправомірно віднесено до складу адміністративних витрат витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію, інші поліпшення, які збільшують первісну (переоцінену) вартість об'єктів матеріальних необоротних активів в сумі 299600 грн.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічного змісту норма міститься і в ст.377 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведених норм, набувши у власність вказане приміщення за адресою м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 17/2А, позивач в силу приписів ст.120 Земельного кодексу України набув права користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, але процес оформлення вказаного права, що здійснюється шляхом укладення договору оренди, з незалежних від позивача причин, є доволі тривалим, а тому не був завершений до початку періоду, який перевірявся відповідачем.

Відповідно до п. "г" ч.1 ст.13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Згідно п.1 ч.4 ст.36 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" за рахунок коштів підприємств, установ, організацій фінансуються заходи, спрямовані на благоустрій, виконання робіт з ремонту і реконструкції доріг внутрішньогосподарського користування, озеленення, утримання в належному стані території, яка їм належить на праві власності або праві користування.

Таким чином, відповідно до зазначених норм, дороги внутрішньогосподарського користування відносяться до об'єктів благоустрою населених пунктів, а заходи із виконання робіт з їх ремонту і реконструкції фінансуються за рахунок коштів підприємств, установ, організацій. Тому, віднесення позивачем до складу адміністративних витрат на ремонт такого об'єкту благоустрою, як дорога внутрішньогосподарського користування, було здійснено у відповідності до вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідно до п.29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №561 від 30 вересня 2003 року (далі - Рекомендації), рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об'єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигід, чи здійснюються вони для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат.

Згідно п.30 Рекомендацій, витрати на капітальний ремонт об'єктів основних засобів визнаються витратами звітного періоду. Такі витрати можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо витрати на значний огляд і капітальний ремонт можуть бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів. Витрати на ремонт можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов'язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання.

Відповідно до п.32 Рекомендацій витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

Аналогічна до вищевказаної норма міститься і у п.15 П(С)БО 7 "Основні засоби". При цьому, згідно п.14 цього ж стандарту первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта.

Отже, відповідно до приписів вказаних вище нормативно-правових актів, витрати на ремонт внутрішньогосподарських доріг, не можуть бути капітальними інвестиціями в належні позивачу об'єкти нерухомого майна, для забезпечення проїзду до яких вони використовуються, оскільки внутрішньогосподарські дороги не обліковуються по бухгалтерському обліку позивача як окремий основний засіб, відтак такі витрати не можуть збільшувати його вартість.

Аналіз вказаних вище обставин в їх сукупності дозволяє дійти висновку, що витрати на капітальний ремонт доріг правомірно віднесено позивачем до складу адміністративних витрат.

З матеріалів справи встановлено, що в жовтні-листопаді 2015 року позивачем реалізовано ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Сенс" макулатури на загальну суму 205880,00 грн.

Відповідач стверджує, що ПП "Приватна друкарня" всупереч абз.2 п.188.1 ст.188 ПК України було занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 41175,00 грн., під час реалізації макулатури ТОВ "Виробничо-торгівельна компанія "Сенс" в зв'язку з тим, що у 2015 році позивачем не застосовувалася пільга з ПДВ по операціях з поставки макулатури.

Згідно абз.2 п.188.1 ст.188 ПК України до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у звязку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобовязань.

Однак, у відповідності до п.23 підрозділу 2 розділу XX ПК України тимчасово до 1 січня 2017 року від оподаткування податком на додану вартість звільняються операції з постачання, зокрема, паперу та картону для утилізації (макулатури та відходів) товарної позиції 4707 згідно з УКТ ЗЕД.

Тобто згідно даної норми господарські операції із продажу макулатури не є об'єктом оподаткування ПДВ, що виключає можливість заниження податкових зобов'язань позивача з ПДВ за наслідками таких операцій, а тому вказані висновки відповідача є необґрунтованими.

Враховуючи наведені обставини в сукупності колегія суддів вважає необґрунтованими висновки відповідача, викладені в акті перевірки, що свідчить про протиправність прийнятих на їх підставі рішень.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 червня 2017 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_11 ОСОБА_7