Постанова № 67400020, 22.06.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2017 року Житомир справа № 806/1621/17

категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токаревої М.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" про стягнення 1829133,28 грн.,-

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" 1829133,28 грн. адміністративно-господарських санкцій за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Вимоги мотивує тим, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність працюючих у товаристві з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" у 2016 році складала 1082 чоловік. Відповідач мав працевлаштувати 43 інваліди, тоді як фактично працевлаштував 18 інвалідів, тобто не виконав нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у кількості 25 осіб. Сума заборгованості по сплаті адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2016 році складає 1829133,28 грн., в т.ч. 36568,53 грн. - пеня.

Представник позивача та відповідача просили справу розглянути у порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” № 875 від 21.03.1991 року з відповідними змінами, чинними на момент виникнення правовідносин.

Згідно із ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” ( далі - Закон № 875) для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньо-облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньо облікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації, громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Крім того, відповідно до ст. 18 Закону № 875, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів, а не суб'єктом господарювання.

Аналізуючи вказані норми, вбачається, що роботодавці зобов'язані лише подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). При цьому законодавством не передбачено обов'язку для роботодавця проводити добір працівників через територіальні органи служби зайнятості України.

Згідно ст. 18-1 Закону № 875, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до частини третьої ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, з аналізу вищевикладених норм Закону № 875 випливає, що працевлаштування інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.

Зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10 - ПІ видно, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача становила 1082 особи. Відповідно чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у 2016 році, повинна становити - 43 осіб, тоді як відповідач фактично працевлаштував 18 інвалідів, тобто встановлений Законом норматив не виконав у кількості 25 осіб-інвалідів.

Матеріалами справи підтверджено, що впродовж 2016 року товариством з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" подавалися до Новоград-Волинського міського центру зайнятості звіти згідно Форми 3-ПН "Про наявність вакансій" та інформацію про попит на робочу силу із зазначенням можливості працевлаштувати осіб з інвалідністю на різні посади.

Подання товариством з обмеженою відповідальністю "Церсаніт Інвест" впродовж 2016 року до Новоград-Волинського міського центру зайнятості звіти згідно Форми 3-ПН "Про наявність вакансій" підтверджується самими звітами про наявність вакансій форми 3-ПН.

З листа Новоград-Волинського міського центру зайнятості від 08.02.2017 №05-278 адресованого відповідачу вбачається, що протягом 2016 року центом зайнятості на працевлаштування до відповідача було направлено лише 1 особу.

Суд вважає, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13.

Згідно Рекомендацій Вищого адміністративного суду, від 14.04.2008, № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування"), при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Встановлюючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем не були порушені норми чинного законодавства, оскільки останнім були створені робочі місця, відповідно до встановленого нормативу; був також проінформований центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство, з метою працевлаштування і відмови в такому працевлаштуванні.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях відповідача складу правопорушення, з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Судом встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, тому застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним.

Керуючись статтями 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя М.С. Токарева