Ухвала суду № 67374213, 19.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 р.Справа № 820/5777/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Любчич Л.В.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Спаскіна О.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника відповідача та третьої особи - Кезлі М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 по справі № 820/5777/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві

про скасування наказу,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - позивач) до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві.

Скасовано п. 7 (підпункти 7.1-7.3) наказу №193 ДМС "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" від 21.07.2016 щодо скасування рішення Управління ГІРФО ГУМВС України в місті Києві від 20.03.2003 про документування посвідкою на постійне місце проживання громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 551,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ДМС України.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2017 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зазначив, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано, що абз. 3 п. 4 розд. V Закону України "Про імміграцію" передбачав, що іноземці, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну. Вказаний Закон набрав чинності 07.08.2001, а тому строк звернення з відповідною заявою встановлено до 07.02.2002, оскільки з 08.02.2002 п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію" втратив чинність, а позивач з заявою звернувся 26.06.2003.

На адресу позивача судом було направлено повістку про дату, час та місце розгляду справи. Проте дана кореспонденція поштовим відділенням була повернута на адресу суду з відміткою "за спливом терміну зберігання".

З урахуванням положень ч. 11 ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повістка позивачу вважається такою, що вручена належним чином.

Відповідно ч. 4 ст. 196 КАС України справа розглянута без участі позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що громадянка Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2 прибула в Україну у 1989 році з метою працевлаштування, і працювала на ВАТ "Льонотекс" з 21.09.1989 по 15.11.1992. В подальшому після звільнення з роботи залишилась проживати в Україні.

За заявою позивача УГІРФО УМВС України в м. Києві 20.06.2003 прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 18.06.2003.

Судовим розглядом встановлено, що позивач звернулась до ГУ ДМС України в Харківській обл. щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 14.09.2016 позивача повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській обл. гр. СРВ ОСОБА_2 наказом від 21.07.2016 №193 ДМС України було скасовано посвідку на постійне місце проживання та було вручено копію зазначеного наказу, з пунктами, що стосуються ОСОБА_2.

Як встановлено з п. 7 (підпункти 7.1-7.3) наказу №193 Державної міграційної служби "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання" на підставі висновку ГУДМС у м. Києві від 23.06.2016 стосовно ОСОБА_2 скасовано повністю рішення УГІРФО УМВС України в м. Києві від 20.06.2003 про документування посвідкою на постійне проживання громадянки Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_2.

Висновком ГУ ДМС України в м. Києві про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Вєтнаму ОСОБА_2 вирішено вважати, що посвідка на ім'я громадянки Вєтнаму ОСОБА_2 видана з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

Перевіряючи правомірність доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Згідно вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди зобов'язані перевірити оскаржені рішення, дії на предмет того, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на яке спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Фактичною підставою для скасування посвідки на постійне місце проживання позивача стали висновки ДМС про те, що остання оформлена у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251, цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25 - і 45 - річного віку згідно ст. 9 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку (п. 16 Порядку).

Пунктом 12 Порядку №251 визначено, що посвідка видається іноземцеві та особі без громадянства під розписку після пред'явлення паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, в якому на останній вільній сторінці проставляється відмітка про отримання посвідки за встановленим МВС зразком, що скріплюється печаткою (за бажанням іноземця та особи без громадянства така відмітка може проставлятися у вкладному талоні).

Пунктом 15 Порядку встановлено перелік документів для оформлення та обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцями та особою без громадянства 25- і 45-річного віку, а саме: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Позивачем під час оформлення посвідки серії НОМЕР_1 від 18.06.2003 було надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у міграційної служби не було.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідок на постійне проживання в Україні.

Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983, яка була видана з прострочкою встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці. З цих підстав строки, зазначені в Прикінцевих положеннях Закону України "Про імміграцію" для подання заяв про документування, були продовжені до 26.06.2003.

З огляду на зазначене, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002 №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, шестимісячний строк, встановлений абзацом 4 пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", фактично почав спливати саме з 26.12.2002.

Окрім того, відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Таким чином, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України від 26.12.2002, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органам, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держкомкордон.

З письмових доказів у справі вбачається, що протягом всього часу проживання на території України позивачем не було порушено чинного законодавства України, в тому числі про правовий статус іноземців, злочинів не скоювала, що не спростовано відповідачем.

У висновку від 23.12.2015 відповідачем жодних правових підстав, з якими законодавець пов'язує прийняття рішення про відмову у оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, не вказано, а наведені ним в обґрунтування обставини є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про те, що посвідка на постійне проживання в Україні була видана позивачу протиправно з огляду на те, що позивач звернулась на видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 розд. V Закону України "Про імміграцію" колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням наступного.

Судовим розглядом встановлено, що при наданні позивачу посвідки на проживання в Україні УГІРФО ГУ МВС України в м. Києві була проведена процедура перевірки законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керувався п.4 Розділу V "Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне проживання в Україні.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що відповідач безпідставно в апеляційній скарзі посилається на пункт 4 "Прикінцевих положеннь" Закону України "Про імміграцію" обгрунтовуючи правомірність прийняття ним протилежного рішення, а саме висновку ГУ ДМС України в м. Києві від 23.06.2016 та оскаржуваного п. 7 (підпункти 7.1-7.3) наказу №193 ДМС "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання".

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, тому колегія суддів вважає, що підстав для її скасування немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року по справі № 820/5777/16 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді С.В. Дюкарєва О.А. СпаскінПовний текст ухвали виготовлений 23.06.2017