Ухвала суду № 67318921, 15.06.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/904/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

УХВАЛА

Іменем України

15.06.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів : Голованя А.М., Гайсюка О.В.,

за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Позов обґрунтовано тим, що 13 січня 2016 року приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_3 зареєстровано право власності ПАТ «Укрсоцбанк» на обєкт нерухомого майна - комплекс будівель за адресою: м. Кіровоград вул. Родімцева генерала, 96а. Підставою виникнення права власності банку, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зазначено іпотечний договір № 29 від 15 січня 2008 року, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27802236 від 13 січня 2016 року. Вказане майно належало ОСОБА_4, який передав його банку в іпотеку за вказаним договором. Проте 19 квітня 2013 року ОСОБА_4 помер, а позивач являється його спадкоємцем. Він вважає здійснену реєстрацію права власності на майно за банком такою, що вчиненою з порушенням вимог законодавства так, як відповідно дост. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїм правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання. проте ні ОСОБА_4, ні ним не укладався договір про задоволення вимог іпотеко держателя, а в самому тексті іпотечного договору відсутнє відповідне застереження, отже у нотаріуса були відсутні підстави для вчинення реєстраційної дії. Крім того нотаріус не повідомив позивача про вчинення нотаріальної дії та не узгодив з ним оцінку майна. Іпотечним договором передбачено вирішення спірних питань третейським судом, а не у спосіб, який застосовано нотаріусом. Нотаріусом проігноровано факт накладення державною виконавчою службою арештів на предмет іпотеки на користь інших фізичних та юридичних осіб.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, вчинену приватним нотаріусом ОСОБА_3 13 січня 2016 року та відповідно до якої зареєстровано право власності за ПАТ «Укрсоцбанк» на комплекс будівель за адресою: м. Кіровоград вул. Родімцева генерала, 96.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Просив скасувати його і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

У скарзі позивач посилаються на те, що суд не врахував відсутність угоди про передачу банку прав на іпотечне майно, або виконавчого напису нотаріуса, а отже у нотаріуса були відсутні підстави для здійснення такої реєстрації права. Суд не врахував відсутність повідомлення про перехід права власності та застосування застереження про добровільну передачу предмета іпотеки іпотеко держателю. Суд не врахував, що реєстраційна дія вчинена нотаріусом без повідомлення позивача, всупереч договору та законодавству. Суд проігнорував факт реєстрації переходу права власності на майно всупереч існуючим арештам на це майно, накладеним на користь інших осіб. Позивач також стверджував, що згідно ст. ст. 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим, але за рішенням суду.

Позивач особисто в судове засідання не зявився.

Представник позивача адвокат ОСОБА_5 підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити вимоги позивача.

Приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_3, відповідач по справі, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявилася, правом на участь у справі через обраного нею представника не скористалася, письмові заперечення на апеляційну скаргу не подала.

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» - ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, надав суду усні та письмові пояснення суть яких зводиться до того, що твердження позивача про незаконність та необґрунтованість рішення суду є безпідставними. Позивач не вказав конкретні обставини, які не були встановлені судом, а зміст апеляційної скарги є повторенням доводів позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Суд встановив і матеріалами справи підтверджується, що 14 січня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (назву якого змінено в наслідок зміни організаційно-правової форми на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»), в особі начальника ОСОБА_7, і ОСОБА_4 укладено договір не відновлювальної кредитної лінії № 420/008-ФО2 згідно умов якого банк зобовязався надати позичальнику кредиту окремими траншами в загальній сумі 545 000 доларів США, а позичальник зобовязався здійснювати їх повернення згідно графіку і остаточно повернути не пізніше 13 січня 2018 року та сплачувати проценти у розмірі 13 % на рік, комісії та можливі неустойки (а.с. 193 195).

Згідно п. 1.4. цього договору виконання зобовязань позичальника забезпечується іпотекою комплексу будівель за адресою: Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Родимцева генерала, 96а.

15 січня 2008 року між тими ж сторонами укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавец, ОСОБА_4, передав в іпотеку іпотеко держателю, АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», у якості забезпечення виконання його зобовязань за договором відновлювальної кредитної лінії № 420/008-ФО2 від 14 січня 2008 року належний йому на праві власності комплекс будівель, який знаходиться за адресою: Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Родимцева генерала, 96а, загальною площею 1190,0 кв.м. Вартість майна за згодою сторін визначена 3 935 720,00 грн. (а.с. 9 17).

Підпункт 4.5.5 статті 4 договору іпотеки від 15 січня 2008 року містить іпотечне застереження, згідно якого іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, один із способів стягнення передбачено передачу ілотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленомустаттею 37 Закону України «Про іпотеку».

У звязку з посвідченням договору іпотеки приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_8 накладено заборону відчуження комплекс будівель за адресою: Кіровоградська область, м. Кіровоград, вул. Родимцева генерала, 96а.

Згідно пояснень представника позивача факт виконання банком своїх зобовязань за кредитним договором позивачем визнається.

19 квітня 2013 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія І-ОЛ № 168215 (а.с. 21).

18 жовтня 2013 року позивач подав приватному нотаріусу Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_9 заяву про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 Заява зареєстрована за № 67 та заведена спадкова справа № 28/2013. Інші спадкоємці від спадщини відмовилися (а.с. 18).

8 грудня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» надіслав ОСОБА_2 листа від 7 грудня 2015 року № 08.42-186/96-22120 з вимогою у якій повідомив про те, що станом на 19 квітня 2013 року (тобто на час смерті ОСОБА_4М.) заборгованість позичальника за кредитом становила 896067,36 доларів США та 3340269,20 грн. пеня.

ОСОБА_2, як спадкоємцю померлого боржника, запропоновано сплатити протягом тридцяти днів вказану заборгованості одноразовим платежем у межах вартості успадкованого майна.

На випадок невиконання вимоги, банк попередив позивача по справі про намір стягнути заборгованість в судовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки ( а. с. 60 61).

Ця вимога вручена ОСОБА_2 12 грудня 2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 62).

Наявність несплаченої заборгованості за кредитним договором визнано представником позивача, розмір та структура такої заборгованості позивачем не оспорюються.

В строк до 11 січня 2016 року ОСОБА_2 вимогу позивача не виконав.

13 січня 2016 року, за зверненням ПАТ «Укрсоцбанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 на підставі іпотечного договору від 15 січня 2008 року, технічного паспорта та незалежної оцінки майна прийняла рішення та зареєструвала право власності на 1/1 комплексу будівель, обєкт нежитлової нерухомості площею 1199 кв.м за адресою: Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вул. Радімцева генерала, 96а, за ПАТ «Укрсоцбанк», як за новим власником.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у спосіб передбачений законом та договором задовольнив свої вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна. Посилання позивача на можливість вирішення майнового спору лише у третейському суді та за умови узгодження з ним вартості майна, з урахування прав інших обтяжувачів суд вважав безпідставними.

Такі висновки суду є правильними.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобовязання може забезпечуватися заставою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 7 вказаного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом ст. 17 Закону України «Про іпотеку» у звязку із смертю іпотекодавця іпотека не припиняється.

Статтею 23 Закону встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Встановивши, що ОСОБА_4 помер, а спадщину, яка відкрилася після його смерті, прийняв позивач, суд дійшов правильного висновку, що до позивача перейшли зобовязання щодо сплати заборгованості за основним зобовязанням в межах боргу, який утворився на час відкриття спадщини, та в межах вартості спадкового майна (ч. 1 ст. 182 ЦК України) .

Суд також правильно вважав, що іпотека не припинилася і до позивача перейшли всі права і обовязки іпотекодавця в межах вказаної заборгованості.

Відповідач дотримався порядку, встановленого ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та направив новому іпотекодавцю вимогу про усунення порушення, зазначив стислий зміст зобов'язань, вимагав виконання зобов'язання у тридцятиденний строк та попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

У звязку з невиконанням позивачем цієї вимоги до 11 січня 20216 року, з наступного дня у відповідача виникло право прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ст. 36 вказаного Закону (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Стаття 37 Закону передбачає право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Суд першої інстанції правильно встановив, що п. 4.5. іпотечного договору надає іпотекодержателю право на власний розсуд обирати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з поміж визначених, в тому числі шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Доводи позивача про відсутність договірного застереження про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб набуття відповідачем права власності на нього є безпідставними та суперечать змісту договору.

Отже, враховуючи вимоги Закону та умови іпотечного договору, а також враховуючи наявність несплаченої заборгованості за кредитним договором, яка виникла на час відкриття спадщини, ПАТ «Укрсоцбанк» мав підстави задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом набуття права власності на комплексу будівель за адресою: Кіровоградська обл.., м. Кіровоград, вул. Радімцева генерала, 96а, за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, оцінювача ОСОБА_10 ТОВ «Всеукраїнська оціночна компанія «Цензус», яка станом на 11-12 січня 2016 року становила 10155203 грн. (а.с. 176).

Позивач не надав доказів того, що проведена оцінка була необєктивною та не відповідала дійсній вартості майна на час її проведення.

При цьому, ні нормами ст. 37 Закону України «Про іпотеку», ні умовами іпотечного договору не передбачено обовязок іпотеко держателя чи реєстратора узгоджувати вартість предмета іпотеки. Доводи позивача в цій частині також є безпідставними.

ПАТ «Укрсоцбанк» реалізував своє право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і звернувся до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_3 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Нотаріус не вбачав підстав, передбачених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для відмови в державній реєстрації права.

Подана позивачем позовна заява не містить посилань на наявність передбачених Законом підставі для відмови нотаріусом у реєстрації права банку.

За змістом ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель переважне право (пріоритет) перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 2 червня 2010 року, 12 липня 2011 року і 31 грудня 2015 року були зареєстровані обтяження, накладенні постановами державних виконавцями на все майно ОСОБА_4 в тому числі комплекс будівель за адресою: м. Кіровоград, вул. Радімцева генерала, 96а (а.с. 213 218).

Однак такі обтяження зареєстровано після реєстрації іпотеки, а тому посилання позивача на порушення прав інших кредиторів боржника (ОСОБА_4М.) є безпідставними.

Твердження позивача про можливість вирішення спору про стягнення заборгованості, в тому числі шляхом стягнення на предмет іпотеки, лише в третейському судді суперечать умовам укладених кредитного та іпотечного договорів.

За змістом ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Позивач не довів, що внаслідок задоволення ПАТ «Укрсоцбанк» його обґрунтованих вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у спосіб передбачений Законом та договором були порушенні його права.

Недоведеність факту порушення права, за захистом якого звернувся до суду позивач, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, у справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому передбачених ст. 309 ЦПК України підстав для скасування або зміни рішення немає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: