Рішення № 67310050, 21.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

За позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Львів)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (м. Дніпро)

про стягнення суми плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у загальному розмірі 97 315 грн. 32 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник юридичного сектору (довіреність № 9580

від 25.10.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (далі - відповідач) плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у загальному розмірі 97 315 грн. 32 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у січні 2017 року залізницею було прийнято до перевезення порожні вагони на адресу одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість". На шляху прямування на підставі наказу № 25 від 05.01.2017 вказані вагони було затримано через зайнятість колій станції призначення Скалат Львівської залізниці, у зв'язку з несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на адресу одержувача (відповідача). За цим фактом станцією затримки у порядку, передбаченому пунктами 9, 10 Правил користування вагонами та контейнерами було складено акти загальної форми ГУ-23: № 90 від 10.01.2017, № 92 від 10.01.2017, № 93 від 11.01.2017, № 94 від 11.01.2017, № 104 від 12.01.2017, № 119 від 14.01.2017, № 121 від 14.01.2017, № 122 від 14.01.2017, № 123 від 14.01.2017 та № 127 від 14.01.2017. За весь час затримки вагонів на підходах до станції Скалат Львівської залізниці з вини вантажовласника було нараховано плату за користування спірними вагонами та збір за зберігання вантажу за відомостями форми ГУ-46: №№ 21019002, 21019003, 21019004, 21019005 та накопичувальною карткою форми ФДУ-92 № 22019001. Отже, станцією призначення було оформлено всі необхідні документи, на підставі яких розраховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, які позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.06.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 34480/17 від 16.06.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 35205/17 від 21.06.2017), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на перебування у відрядженні його повноважного представника, у зв'язку з чим неможливістю прибуття у дане судове засідання.

Від позивача надійшли уточнення до позовних вимог (вх.суду 35336/17 від 21.06.2017), в яких він просить суд стягнути з відповідача 93 794 грн. 88 коп. плати за користування вагонами та 3 520 грн. 44 коп. збору за зберігання вантажу.

У судове засідання 21.06.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 21.06.2017 не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, судом було враховано, що від відповідача наявне в матеріалах справи клопотання про відкладення розгляду справи, з приводу якого суд зазначає таке.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

При цьому, ухвала суду від 30.05.2017 була отримана відповідачем 13.06.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903808601669, та протягом одного тижня з дня її отримання відповідач відзиву на позовну заяву та інших витребуваних судом документів не надав. Крім того, протягом вказаного часу мав змогу забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Слід також зазначити, що на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49069, м. Дніпро, вулиця Червона, будинок 37, приміщення 2, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.108-110).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 30.05.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Крім того, представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Також, позивач зазначав, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника через перебування у відрядженні не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 21.06.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі. Також, представником позивача у судовому засіданні було вказано, що відповідачем заборгованість не погашена, її розмір на час розгляду справи не змінився.

У судовому засіданні 21.06.2017 представник позивача також наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, судом було враховано, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 13.06.2017, але протягом тижня відзиву на позов не надав, доводи позивача не спростував.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 71 Статуту залізниць України взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором; порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Так, 09.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі – залізниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (далі - власник колії, відповідач), укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 150 (а.с.12-14), предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги та запровадження електронного документообігу між залізницею та вантажовласником. Договір укладено сторонами строком на 2 роки (пункти 1.1. та 7.4. договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" виконує вантажні операції по станції Скалат на двох під'їзних коліях. Договором про експлуатацію під'їзної колії № Л/ДН-2/15/1243/Мп від 18.11.2015 (з наступними змінами) визначено порядок експлуатації під'їзної колії, яка належить власнику, що примикає до станції Скалат через стрілку № 6 і обслуговується власним локомотивом. Згідно з умовами вказаного договору вагони для під'їзної колії подаються локомотивом на одну із колій станції по вказівці чергового по станції після повідомлення, яке передається по телефону, максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передаються власнику колії, становить 12 напіввагонів або 15 хоперів.

Відповідно до договору № Л/ДН-2/16/545м/п, укладеного між залізницею та відповідачем, визначено порядок експлуатації під'їзної колії, яка належить залізниці, що примикає до станції Скалат Львівської залізниці через стрілку № 16 і обслуговується власним локомотивом. Вагони для під'їзної колії подаються локомотивом залізниці на одну із колій станції, максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається користувачу колії, становить 25 вагонів.

В січні 2017 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" на станцію Скалат надходили порожні власні вагони по повних перевізних документах. У зв'язку із зайнятістю станції Скалат іншими вагонами та неможливістю прийняття вагонів, адресованих відповідачу, що знаходяться на підходах, начальником служби перевезень регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" видано наказ про затримку вагонів на шляху слідування № 25 від 05.01.2017, на підставі якого по станції Тернопіль затримані направлені вантажовідправниками на адресу відповідача на станцію Скалат порожні власні вагони (вантаж на своїх осях): №№ 53576898, 53565438, 53548277, 56672280, 56672447, 52740925, 53572749, 52735222, 53587192, 52737376, 53454146, 52903051, 56819873, 53575007, 52878808, 52931383, 52724929, 56682065, 53517173, 52740826, 52735255, 53583498, 56855612, 53565446, 56681877, 53564878, 53581195, 53777645, 52725942, 53572806, 52728706, 56671738, 56671308, 52725652, 52878790, 52728151, 56681703, 53465944, 56655509, 53548830, 53516944, 56647506, 53572152, 53572111, 57575003, 53572624, 53597522, 52741006, 53516829, 53575254, 56819881, 56671662, 52734845,53517264 (а.с.45).

Станцією Тернопіль 05.01.2017 складено акт про затримку вагонів № 1 на початок затримки вказаних вагонів (а.с.47).

На кінець затримки станцією Тернопіль 09.01.2017 складено акт про затримку № 2 (про закінчення затримки) (а.с.48).

Повідомлення про затримку передано представнику вантажоодержувача - 05.01.2017 (а.с.46).

Після прибуття затриманих вагонів на станцію Скалат, по причині зайнятості фронтів навантаження, ці вагони знову простоювали в очікуванні звільнення вантажних фронтів.

Факт затримки вагонів зафіксовано актами загальної форми про затримку вагонів станції Скалат: № 90 від 10.01.2017, № 92 від 10.01.2017, № 93 від 11.01.2017, № 94 від 11.01.2017, № 104 від 12.01.2017, № 119 від 14.01.2017, № 121 від 14.01.2017, № 122 від 14.01.2017, № 123 від 14.01.2017 та № 127 від 14.01.2017. У вказаних актах зазначеностосовно зайнятості колій призначення вагонами у період, який охоплює період з моменту прибуття спірних вагонів на станцію підходу Кривий Ріг і до закінчення їх затримки

На підставі вказаних актів про затримку вагонів на станції Скалат складені відомості плати за користування вагонами, а саме: № 12010046 на суму 998 грн. 80 коп. (без ПДВ); № 12010047 на суму 476 грн. 70 коп. (без ПДВ), № 14010054 на суму 155 грн. 40коп. (без ПДВ), № 14010055 на суму 18 грн.60 коп. (без ПДВ). Як вказує позивач, вказані суми списані з особового рахунку відповідача. На підтвердження вказаних обставин позивачем були долучена виписка з особового рахунку за січень 2017 року.

Крім того, плату за користування вагонами, нараховану за час затримки вагонів на підходах, включено у відомості плати за користування, а саме:

- № 21019002 на суму 1 823 грн. 20 коп. (без ПДВ) (а.с.83);

- № 21019003 на суму 1 489 грн. 40 коп. (без ПДВ) (а.с.84);

- № 21019004 на суму 49 152 грн. 30 коп. (без ПДВ) (а.с.85);

- № 21019005 на суму 25 697 грн. 50 коп. (без ПДВ) (а.с.86).

Всього донараховано плати за користування вагонами - 93 794 грн. 88 коп. (з ПДВ).

Також, станцією Скалат по накопичувальній картці № 22019001, складеній згідно з актами затримки вагонів по станції Тернопіль, нараховано збір за зберігання рухомого складу на своїх осях у розмірі 3 520 грн. 44 коп. (в т.ч. ПДВ).

Представниками Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 21019002, 21019003, 21019004, 21019005 та накопичувальна картка форми ФДУ-92 № 22019001 підписано із зауваженнями.

Враховуючи наведені вище обставини за весь час затримки вагонів на підходах до станції Скалат з вини вантажовласника позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача плату за користування спірними вагонами у загальній сумі 93 794 грн. 88 коп., яка включена до Відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46 №№ 21019002, 21019003, 21019004, 21019005 (відомості представником відповідача підписані із застереженням про порушення термінів доставки) та збір за зберігання вантажу у сумі 3 520 грн. 44 коп. за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 № 22019001 (картка представником відповідача підписана із застереженням про порушення термінів доставки).

Причиною виникнення спору є несплата відповідачем плати за користування спірними вагонами та збору за зберігання вантажу.

Відповідно до положень частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується з положеннями частини другої статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 71 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, з подальшими змінами (далі – Статут), взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Відповідно до статті 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно зі статтею 6 Статуту залізниці України вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.6. Роз'яснення президії Вищого господарського суду України в редакції від 29.09.2008 № 04-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі втрати частини вагонів із групи, оформленої одним перевізним документом, - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом № 1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

За приписами статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Плата за користування вагонами не є мірою відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини у сторони у зобов'язанні.

Пунктом 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів встановлено, що порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується: "Власник вагона (найменування власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних приватних порожніх вагонів встановлений у пункті 17 розділу 1 Тарифного керівництва № 1. Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці чи на станціях підходу, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом № 1, а також інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Збір за зберігання вантажу розраховується згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (з подальшими змінами).

Відповідно до наведеного пункту Правил зберігання вантажів збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 розділу ІІІ Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, збір за зберігання власного (орендованого) рухомого складу на своїх осях (з одиниці) справляється в розмірі 5,9 грн. за добу. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2.6. Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 864/5085) усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Правилами користування вагонами чітко встановлено порядок і умови обліку вагонів, які були затриманими на підходах до станції призначення.

Відповідно до пунктів 6, 8 Правил усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Про затримку вагонів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані в цьому акті, передаються станцією у повідомленні про затримку вагонів на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом) (пункти 9, 10 Правил).

Облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, Актів загальної форми ГУ-23 (пункт 3 розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113).

Відповідно до пункту 12 розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Матеріалами справи підтверджується, що станціями Тернопіль та Скалат Львівської залізниці були оформлені відповідні документи, у тому числі акти форми ГУ-23а, ГУ-23, на підставі яких за час знаходження спірних вагонів на станції затримки за наказом № 25 від 25.01.2017 відповідно до Тарифного керівництва № 1 (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356) розрахована плата за користування спірними вагонами за Відомостями форми ГУ-46 №№ 21019002, 21019003, 21019004, 21019005 у загальній сумі 93 794 грн. 88 коп. та та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою форми ФДУ-92 № 22019001 у сумі 3 520 грн. 44 коп. (з ПДВ).

Перевіркою правильності здійсненого позивачем розрахунку порушень не встановлено.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що затримка вагонів на вказаних станціях відбулась через неможливість приймання їх станцією призначення з причин скупчення на ній вагонів, що прибули на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", у зв’язку з неприйняттям вагонів вантажовласником – Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" і несвоєчасним вивільненням колій від вантажу, що прибув на його адресу, які складені відповідно до встановлених законодавством вимог.

За викладеного суд вбачає підстави дійти висновку, що позивач правомірно нарахував відповідачу плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу.

Слід також зазначити, що зайнятість приймально-відправних колій по станції призначення згідно технологічного процесу роботи станції планує поїзний диспетчер залізниці з урахуванням підводу під навантаження порожніх вагонів парку "Укрзалізниці" і власних, вагонів з вантажем на адресу підприємства, маневрової роботи, необхідності приймання навантажених маршрутів з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість", обгону локомотивів, для чого необхідна наявність вільних колій станції тощо. Підпунктом 14.2.1. пункту 14.2. Інструкції з руху поїздів і маневрової роботи на залізницях України, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв’язків України від 30.08.2005 № 5076, визначено, що приймання поїздів на станцію має проводитись тільки на вільні колії, які призначені для цього технічно – розпорядчим актом станції.

Визначення можливості або неможливості доставити на станцію призначення затримані вагони відноситься до технології роботи залізниці, для чого необхідні спеціальні знання.

Зазначений висновок збігається з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у справах №№ 904/5778/13, 904/5819/13, 904/6846/13.

Таким чином, відповідач не спростував доводів позивача, а також не довів наявності обставин, що могли б бути підставою для відмови у позові з огляду на положення пункту 121 Статуту та пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами, згідно з якими вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами:

- якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

- у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником;

- у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Викладені вище обставини свідчать, що затримка вагонів на підходах до станції Скалат мала місце з вини вантажоодержувача, яким несвоєчасно забиралися вагони на свою під'їздну колію, що призвело до скупченості вагонів на станції призначення Скалат. Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за час їх затримки з вини останнього є обґрунтованими.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення плати за користування вагонами в розмірі 93 794 грн. 88 коп. та збору за зберігання вантажу в розмірі 3 520 грн. 44 коп. підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 600 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" (49069, м. Дніпро, вулиця Червона, будинок 37, приміщення 2; ідентифікаційний код 31261769) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (79000, м.Львів, вулиця Гоголя, будинок 1; ідентифікаційний код 40081195) - 93 794 грн. 88 коп. плати за користування вагонами, 3 520 грн. 44 коп. збору за зберігання вантажу, 1 600 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.