Постанова № 67288530, 14.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_8, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_9, про визначення часток у спільній сумісній власності; за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_8, про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визначення часток у спільній сумісній власності.

ОСОБА_6 зазначав, що він був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1170 від 29 серпня 2001 року, зареєстрованого на Одеській універсальній товарній біржі «Центр».

Квартира 13 у цьому ж будинку належала йому та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 4 серпня 2001, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрасовою А.М., реєстровий № 5650.

На підставі дозволу державної архітектурно-будівельної комісії (далі - ДАБК) № 690/03 на виконання будівельних робіт було знесено будівлю (флігель), в якій були розташовані квартири 12 та 13, оскільки несучі конструкції будівлі знаходилися у незадовільному стані, окремі ділянки стін були дуже старі, торцевих стін узагалі не було, що підтверджувалося технічним висновком про стан конструкцій фасадної будівлі жилого будинку НОМЕР_1

У подальшому на місці знесеного флігеля за особисті кошті ОСОБА_6 було збудовано нову адміністративну будівлю з урахуванням дозволів на виконання будівельно-монтажних робіт від 31 січня 2002 року № 57/02, 28 лютого 2002 року № 132/02, 8 листопада 2002 року № 830/02, виданих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 1 липня 2003 року № 1130.

За розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 11 серпня 2003 року № 1548 виконавчий комітет Одеської міської ради 27 серпня 2003 року видав на ім'я ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю в цілому, розташовану на АДРЕСА_1

Під час проведення будівництва адміністративної будівлі позивач витратив власні грошові кошти в розмірі 988 тис. 067 доларів США.

Посилаючись на те, що у подальшому Приморська районна адміністрація Одеської міської ради ухвалила розпорядження від 15 жовтня 2003 року № 2516 «Про внесення змін до розпорядження від 11 серпня 2003 року № 1548 «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - адміністративного будинку по АДРЕСА_1», яким співвласниками адміністративного будинку визнано позивача та ОСОБА_7, а також зобов'язано Комунальне підприємство «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН») визначити ідеальну частку зазначених осіб на адміністративну будівлю згідно з договорами купівлі-продажу від 29 серпня 2001 року № 1170 та від 4 серпня 2001 року.

Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради «Про затвердження розрахунку ідеальних часток нежитлової адміністративної будівлі по АДРЕСА_1» від 11 листопада 2004 року № 3964 затверджено розрахунок ідеальних часток нежитлової адміністративної будівлі, де позивачу належить 966/1000 частин, а відповідачу - 34/1000 частини нежитлової будівлі.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю серії НОМЕР_2 від 25 листопада 2004 року.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року визнано неправомірним та скасовано розрахунок ідеальних часток в адміністративній будівлі на АДРЕСА_1 від 5 листопада 2004 року № 10081, виконаний КП «Одеське МБТІ та РОН», розпорядження Приморської районної адміністрації № 3964 від 11 листопада 2004 року «Про затвердження розрахунку ідеальних часток нежитлової адміністративної будівлі, розташованої по АДРЕСА_1»; визнано незаконним свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю серії НОМЕР_2 від 25 листопада 2004 року, видане виконавчим комітетом Одеської міської ради ОСОБА_6 на право спільної власності на 966/1000 частин нежитлової будівлі загальною площею 640,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З метою реалізації розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 15 жовтня 2003 року № 2516 «Про внесення змін до розпорядження від 11 серпня 2003 року № 1548 «Про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - адміністративного будинку на АДРЕСА_1» він звернувся до КП «Одеське МБТІ та РОН», яке листом від 5 січня 2012 року № 129-10/9-Г повідомило про відмову в розрахунку ідеальних часток нежитлової адміністративної будівлі, оскільки реєстрацію прав власності на спірне нежитлове приміщення скасовано.

Посилаючись на неможливість реалізації права власності, ОСОБА_6 просив суд визначити свою та відповідачки частки в спірній адміністративній будівлі.

У жовтні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом про припинення права ОСОБА_7 на частку у спільному майні та визнання права власності, посилаючись на те, що йому відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності належить нежитлова будівля, розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 6 липня 2011 року, оскільки він придбав спірний об'єкт нерухомості відповідно до норм чинного законодавства та з моменту набуття ним прав власності на вказану будівлю з липня 2011 року за його особистий рахунок було проведено реконструкцію та значне поліпшення будівлі. Згідно з технічним паспортом на будинок від 6 грудня 2013 року загальна площа нежитлової будівлі збільшилась із 640,7 до 908 кв. м.

За висновком судової будівельно-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 березня 2014 року № 955 розмір частки ОСОБА_6 в адміністративній будівлі складає 49/50 частин, а відповідачки ОСОБА_7 - 1/50 частина. За наявних технічних характеристик адміністративної будівлі виділити в натурі 49/50 та 1/50 частини в цій будівлі технічно неможливо.

Відповідно до висновку експертизи вартість 1/50 частини, яка належить ОСОБА_7, складає 21 тис. 044 долари США, проектно-кошторисна документація відповідає обсягу фактично виконаних робіт з будівництва адміністративної будівлі з червня 2001 року по липень 2003 року.

Посилаючись на те, що висновком експертизи встановлено неможливість виділення спірної будівлі в натурі, а також зазначивши про свій намір внести кошти в оплату вартості 1/50 частини спірного приміщення на депозитний рахунок суду, ОСОБА_6 просив суд на підставі статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) припинити право власності ОСОБА_7 на 1/50 частину спірної будівлі; визнати за ним право власності на нежитлову будівлю загальною площею 908 кв. м за вказаною адресою та виплатити ОСОБА_7 з депозитного рахунку суду грошові кошти в розмірі 21 тис. 044 долари США, які складають вартість 1/50 частини приміщення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визначено ОСОБА_6 49/50 частин в адміністративній будівлі загальною площею 640,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. У решті позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_9 задоволено: припинено право власності ОСОБА_7 на 1/50 частину спірного будинку; визнано за ОСОБА_9 право власності на спірний нежитловий будинок; виплачено ОСОБА_7 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області грошові кошти в розмірі 21 тис. 044 долари США, що еквівалентно станом на 12 грудня 2014 року 330 тис. 601 грн 24 коп. вартості 1/50 частини спірного нежитлового будинку.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13 липня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, яким ОСОБА_6 визначено 49/50 частин в адміністративній будівлі загальною площею 640,7 кв. м, розташованої за адресою АДРЕСА_1 скасовано та в задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено. Позов ОСОБА_9 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності залишено без задоволення. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати постановлену у справі ухвалу суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 364, 365, частин першої та другої статті 376 ЦК України.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на постанову Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з його висновками про часткове задоволення позовів ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з урахуванням встановлених при розгляді справи обставин та наданих сторонами доказів, яким суд надав правову оцінку. Суд урахував рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, яким установлено, що ОСОБА_8 не доведено фінансування будівництва адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 у м. Одесі в розмірі 265 тис. 605 доларів США, а ОСОБА_7 не надано належних доказів, що її внесок у будівництво спірної будівлі складає 1/2 частину. З урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 березня 2014 № 955 року суд визначив розмір частки ОСОБА_6 в адміністративній будівлі 640,7 кв. м, яку в установленому порядку прийнято в експлуатацію та видано на неї свідоцтво про право власності на 49/50 частин, а розмір частки ОСОБА_7 складає 1/50 частину. Припиняючи право власності відповідачки на її частку у спільному майні на підставі статті 365 ЦК України, суд керувався тим, що її частка є незначною, технічно її виділити в натурі неможливо, позивач на депозитний рахунок суду вніс її вартість.

Разом з тим у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 4 грудня 2013 року міститься правовий висновок про те, що об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) будівлі, не є об'єктами права власності (частина друга статті 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 цього Кодексу.

Отже, у справах встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко