Постанова № 67284675, 07.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа№ 910/20639/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

за участю секретаря судового засідання Найченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу (вх. № 09081/2851/17 від 04.04.2017) Публічного акціонерного товариства «Просто-страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017

у справі № 910/20639/16 (суддя - Курдельчук І.Д.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна»

про стягнення 817 723,40 грн

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, НОМЕР_1 виданий Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області від 14.02.1998; ОСОБА_4, довіреність б/н від 10.08.2016

від відповідача - Петрук Т.Я., довіреність б/н від 03.01.2017

від третьої особи: Шідловська І.С., довіреність б/н від 14.12.2016

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» (відповідач у справі) про стягнення 817 723,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» ухиляється від виконання зобов'язання згідно договору страхування відповідальності перевізника №1500009 від 07.07.2015. Так, за доводами позивача, після настання страхового випадку, а саме дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої був пошкоджений вантаж, який перевозився позивачем, та після подальшого відшкодування розміру заподіяних збитків власникам пошкодженого товару, відповідач, як страховик майнових інтересів позивача зобов'язаний відшкодувати понесені позивачем збитки у загальному розмірі 817 723,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2: 804 123, 40 грн страхового відшкодування; 3 600,00 грн вартості експертизи; 15 000,00 грн витрат на послуги адвоката та 12 265,85 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, оскільки факт настання страхового випадку підтверджено матеріалами справи, а відповідач у справі не надав належних доказів, що свідчили б про відсутність його обов'язку у виплаті страхового відшкодування. Разом з цим, суд першої інстанції зменшивши розмір страхового відшкодування на суму франшизи, задовольнив позов частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач - Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування», подав апеляційну скаргу (вх. № 09081/2851/17 від 04.04.2017). Згідно тверджень апелянта, місцевий господарський суд не в повній мірі дослідив обставини справи, безпідставно не взяв до уваги Акти огляду вантажу, які були складені за участю представників страховика, перевізника та ТОВ «Рабен Україна» безпосередньо після ДТП, згідно яких не весь товар був пошкоджений. На думку відповідача, ФОП ОСОБА_2 не вчинив всіх дій, які передбачені умовами договору для зменшення розміру збитків, не надав всіх необхідних документів для отримання страхового відшкодування. Оскільки ФОП ОСОБА_2 не надав страховику акту експертизи вантажу, відповідач самостійно на підставі складених Актів огляду вантажу замовив незалежне експертне оцінювання розміру завданих збитків, за висновком якого розмір збитку становить 175 715,40 грн. Таким чином, ПрАТ «Просто-страхування», зазначає, що розмір збитку, який реально поніс ФОП ОСОБА_2 становить 175 715,40 грн, а тому вважає, що до виплати відповідачу з урахуванням суми франшизи підлягає 165 715,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Просто-страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., суддів - Мальченко А.О., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи № 910/20639/16 на 17.05.2017.

13.05.2017 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду, від представника позивача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надійшли заперечення (вх. №09-11/8382/17) на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 до участі у справі було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, у зв'язку з чим розгляд справи був відкладений на 07.06.2017.

07.06.2017 від ТОВ «Рабен Україна» надійшли письмові пояснення (вх. №09-11/10735/17) по суті спору, в яких третя особа повідомляє суд про те, що у зв'язку з пошкодженням вантажу в результаті дорожньо-транспортної пригоди, ТОВ «Рабен Україна» оплатило виставлені власниками товару претензії на загальну суму 814 123,40 грн. Вказану суму, яка була оплачена ТОВ «Рабен Україна», останній заявив до оплати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, як перевізникові вантажу, який згідно чинного законодавства несе відповідальність за його збереження. У зв'язку з неоплатою заявленої претензії та існуванням у ФОП ОСОБА_2 грошових вимог до ТОВ «Рабен Україна», останній здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв, які додано до пояснень. Подані пояснення разом із додатковими документами долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.05.2017 представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає висновки місцевого господарського суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а тому просив скасувати рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 17.05.2017 позивач та його представник підтримали свої позовні вимоги, проти вимог апеляційної скарги заперечили та просили рішення Господарського суду міста Києва 28.02.2017.

У судовому засіданні представник третьої особи надав усні пояснення по суті спору та по суті правовідносин, що виникли між сторонами.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

07.07.2015 між Приватним акціонерним товариством «Просто-страхування» (страховик за договором, відповідач у справі) і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (страхувальник за договором; вигодонабувач) було укладено договір страхування відповідальності автоперевізника серія ТТН №1500009, предметом якого згідно Страхового сертифікату (а.с. 26 том 1) є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані із наданням послуг з перевезення вантажів. Відповідальність автомобільного перевізника виникає при здійсненні перевезень, згідно: Міжнародної конвенції CMR 1956, з доповненнями і змінами, включаючи Протокол до Конвенції від 1978; діючого законодавства України, в тому числі, Цивільного кодексу України.

Страховими ризиками за договором визначено відповідальність за повну або часткову загибель (втрату), нестачу, пошкодження майна, прийнятого до перевезення або експедирування з встановленим лімітом відповідальності по одному страховому випадку у розмірі 3 000 000,00 грн; франшиза по одному страховому випадку 5 000,00 грн, по майну підвищеного ризику - 10 000 грн.

Територія покриття Україна. Договір діє 12 місяців з 21.07.2015 по 20.07.2016.

Відповідно до п.15.2. договору страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку і терміни, встановлені даним договором.

З представлених матеріалів справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що 02.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (перевізник за договором, позивач у справі) укладено договір транспортного перевезення №КД 30 (а.с. 48-67 том 1), відповідно до п. 1.1. якого експедитор доручив, а перевізник прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення доставки вантажів автомобільним транспортом по території України.

Згідно з п. 1.7. договору перевізник - ФОП ОСОБА_2 несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до його передачі уповноваженому одержувачу, а також за своєчасну доставку вантажу.

Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або його пошкодження, що трапилося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та до його здачі належному вантажоодержувачу (п. 5.3. договору перевезення).

На виконання вищезазначеного договору транспортного перевезення, на підставі заявки №27/01.08 від 01.08.23015 (а.с. 47 том 1) ФОП ОСОБА_2 було організовано збірне перевезення вантажу за ТТН №804016000430582, ТТН №806445773; №804282000016462 автомобілем з причепом RENAULT MAGNUM, державний номерний знак НОМЕР_2 за маршрутом Бровари-Запоріжжя-Дніпропетровськ. Виконання даного перевезення вантажу підтверджується також наявним в матеріалах справи подорожнім листом вантажного автомобіля №344650 (а.с. 70 том 1).

Під час здійснення даного перевезення автомобіль 01.08.2015 о 22:15 на автодорозі Н-08 Бориспіль-Запоріжжя, 149км+620м. потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок порушення водієм ОСОБА_8, який керував автомобілем RENAULT MAGNUM, державний номерний знак НОМЕР_2, п. 12.1. Правил дорожнього руху. Факт скоєння ДТП підтверджується довідкою ВДАІ Чорнобаївського РВ УМВС в Черкаській області про дорожньо-транспортну пригоду №69524008 (а.с. 46 том 1).

Факт настання дорожньо-транспортної пригоди за участю вищевказаного автомобіля; перевезення відповідного вантажу, його пошкодження зафіксовано Актом від 02.08.2015 (а.с. 42-43 том 1), складеним аварійним комісаром ОСОБА_9, в якому міститься попередній висновок про ушкодження вантажу, його упаковок у великій кількості внаслідок розбивання яєць. Даний Акт підписаний представником страховика ОСОБА_9 та страхувальником (позивачем у справі).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений вантаж, що перевозився на замовлення ТОВ «Рабен Україна» та належав зокрема, ТОВ «Нестле Україна», ТОВ ТПП «Універсал», іншим виробникам та призначався до одержання в тому числі ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна».

Пунктом 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України передбачено, що однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У відповідності до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторонами під час розгляду справи були представлені фотоматеріали з зображенням пошкодженого вантажу (а.с. 25-39 том 2), Акти огляду майна №4 від 03.08.2015 (а.с. 42-43), таблиці (Акт 1+2) з описом пошкодженого товару (а.с. 46-52 том 2), які на думку сторін підтверджують факт пошкодження вантажу.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що представлені Акти огляду майна №4 від 03.08.2015 (а.с. 42-43) не містять ідентифікуючих реквізитів (прізвища, ім'я, по-батькові) осіб, які проводили вказаний огляд, їх підписів під даними, вказаними в актах; таблиці (Акт 1+2) з описом пошкодженого товару (а.с. 46-52 том 2), також не містять підписів осіб, що спільно проводили обстеження вантажу, печаток товариств, представники яких брали участь в огляді, дат проведення огляду та інше. На першому аркуші даного Акту №4 вказано, що огляд здійснювався 11.03.2016, зазначено, що ДТП мало місце 03.08.2015, що не відповідає дійсним обставинам, оскільки згідно довідки ДАІ пригода сталася 01.08.2015 року.

Відтак, оскільки вищенаведені документи оформлені неналежним чином, без ідентифікуючих реквізитів осіб, які склали відповідні документи, дату їх складання та печаток юридичних осіб, що не дає можливості суду встановити осіб, які здійснювали огляд пошкодженого вантажу, їх повноважень, місце проведення такого огляду та його дату, суд апеляційної інстанції не приймає вищенаведені документи в якості доказів кількості пошкодженого та втраченого товару.

До матеріалів справи ТОВ «Рабен Україна» надало документи, які стосуються обставин спірної пригоди та заподіяної в її результаті шкоди, зокрема надано письмові претензії, які виставили власники (одержувачі) пошкодженого товару на адресу ТОВ «Рабен Україна», разом із складеними ними Актами (переліками) пошкодженого та втраченого майна.

Апеляційним судом досліджено, що 21.09.2015 ТОВ «Рабен Україна» отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислове підприємство «Універсал» претензію вих №311 від 16.09.2015 про відшкодування збитків, завданих в результаті пошкодження вантажу, на суму 18 384,96 грн (а.с. 254-255 том 3). До даної претензії ТОВ ТПП «Універсал» додало також перелік товарів, які перевозились за його замовленням згідно ТТН №804016000430584 та були пошкоджені в результаті ДТП, уцінені та в подальшому продані. Вказану претензію ТОВ «Рабен Україна» оплатило платіжним дорученням №99252 від 13.10.2015.

ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна» 04.11.2015 виставило ТОВ «Рабен Україна» претензію №4505 на суму 224 962,43 грн та претензію від 16.12.2015 на суму 113 741,72 грн (а.с. 256-257 том 3; 259-263 том 3), що становить вартість пошкодженого товару, перелік якого також було надано ТОВ «МЕТРО Кеш енд Кері Україна» після фактичного огляду та прийняття по якості та кількості даного товару. Виставлену претензію ТОВ «Рабен Україна» повністю оплатило за платіжними дорученнями №102747 від 17.12.2015 та №105388 від 28.01.2016.

В матеріалах справи представлено Акт перевірки №951 від 07.08.2015 (а.с. 145 том 2), продукції торгової марки «Nestle», в якому наведено перелік отриманого після ДТП товару та вказано, що продукція поступила з певним запахом, продукція реалізації не підлягає. У зв'язку з наведеним продукція торгової марки «Nestle» була утилізована, що підтверджується Актом №06/09/2015 від 25.09.2015 (а.с. 149-150 том 2).

У зв'язку з псуванням товару та його подальшою утилізацією, яке стало наслідком вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ТОВ «Нестле Україна» виставило ТОВ «Рабен Україна» претензію №270 від 19.10.2015 на суму 457 034,29 грн, яка була сплачена згідно платіжного доручення №102294 від 08.12.2015 в повному обсязі.

Посилаючись на те, що перевізник згідно цивільного законодавства та договірних зобов'язань несе відповідальність за пошкодження та втрату вантажу, то ТОВ «Рабен Україна» звернулось до ФОП ОСОБА_2, як перевізника, з претензією вих №1601-027 від 28.08.2016 (а.с. 78 том 1), в якій просив перерахувати на користь ТОВ «Рабен України» суму збитків у розмірі 814 123,40 грн, сплачених ним по виставленим претензіям власникам товару та вантажоодержувачам.

ФОП ОСОБА_2 маючи грошові вимоги до ТОВ «Рабен Україна» згідно існуючих між ними договірних відносин, скористався, згідно ст.601 ЦК України, правом зустрічного зарахування однорідних вимог згідно заяв №1604-266. №1604-265, №1604-268, №1604-267 від 19.04.2016 на загальну суму 814 123,40 грн, які були прийняті ТОВ «Рабен Україна».

З огляду на наведені обставини, ФОП ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «Просто-страхування» з заявою про настання страхового випадку (а.с. 29 том 1) та виплату страхового відшкодування в сумі 814 123,40 грн, а в подальшому із претензією про виплату цієї суми (а.с. 205-207 том 1).

Листом відповідач повідомив про готовність виплати страхового відшкодування у розмірі 165 715,40 грн, оскільки, згідно проведеної на його замовлення оцінки заподіяного збитку, саме такий розмір збитку, був реально заподіяний внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у зв'язку з пошкодженням та знищенням вантажу.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 не погодився з таким визначенням страхового відшкодування, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Згідно статті 979 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як передбачено ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Частиною 1 статті 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у даній справі предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника (позивача у справі), пов'язані з наданням послуг по перевезенню вантажів. До страхових ризиків віднесено відповідальність за повну або часткову загибель (втрату), нестачу, пошкодження майна, прийнятого до перевезення - настання відповідальності страхувальника за втрату, недостачу, пошкодження або псування майна під час перевезення. Тобто за договором страхування відповідачем була застрахована відповідальність перевізника вантажів (позивача у справі) перед його контрагентами - на випадок, якщо з його вини, у зв'язку з перевезенням довіреного йому вантажу замовники його послуг чи треті особи зазнають збитків.

Договір страхування відповідальності спрямований з одного боку на захист страхувальника від фінансових втрат, які він може понести в результаті пред'явлення до нього вимог про погашення збитку, заподіяного третій стороні, а з іншого боку, система страхування відповідальності захищає майнові інтереси третіх осіб. При цьому, обсяг відповідальність перевізника за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди.

Дослідивши умови укладеного договору страхування, суд апеляційної інстанції зазначає, що договором не встановлено, яким чином, в якому порядку и на підставі яких (виключно) документів, (виключно рахунків-фактур на товар тощо) визначається розмір страхового відшкодування, яке підлягає до виплати, а лише передбачено, що такий розмір відповідач визначає на підставі поданих страхувальником документів після фактичної сплати страхувальником претензій третіх осіб.

Колегія суддів звертає увагу на те, що договором страхування застраховано відповідальність ФОП ОСОБА_2, як перевізника, і в даному випадку дослідженню підлягають обставини того, чи поніс ФОП ОСОБА_2 відповідальність у зв'язку з здійсненням перевезення вантажу, та в якому розмірі він поніс таку відповідальність. Оскільки предметом договору страхування є відповідальність особи (її майнові інтереси), то розмір страхового відшкодування в даному випадку повинен бути встановлений саме враховуючи відповідальність перевізника, тобто понесені ним витрати у зв'язку з виконання ним зобов'язань за договором перевезення, завдання цим шкоди третім особам, та сплачені ним кошти на відшкодування завданої шкоди.

Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт стверджує, що ФОП ОСОБА_2 не вчинив всіх можливих заходів для зменшення розміру збитку та повинен був відповідно до п. 10.1. договору разом із заявою про виплату страхового відшкодування подати також акт експертизи вантажу, складений незалежним експертом - працівником спеціалізованої організації, який підтвердив би розмір збитку, однак такий акт був складений за замовленням ФОП ОСОБА_2 лише 08.06.2016. Колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.1. договору позивач повідомив страховика про ДТП, як таку, що може бути кваліфікована як страховий випадок, здійснив огляд та фіксацію разом із аварійним комісаром місця пригоди та факту пошкодження вантажу, що перевозився, надав пояснення про дорожню пригоду, тобто наявними матеріалами справи підтверджується обставини того, що позивач, як страхувальник не перешкоджав страховику у розслідуванні події та визначенні розміру збитків. Разом з цим, згідно пояснень представників позивача та третьої особи, товар після дорожньо-транспортної пригоди був переміщений на склад ТОВ «Рабен Україна», за замовленням якого і здійснювалось перевезення, який після огляду та частково прийняття вантажу його власниками, у період з вересня 2015 по січень 2016 повністю оплатив виставлені претензії та пред'явив їх до оплати позивачу. Разом з цим, товар, який залишився на складі у ТОВ «Рабен Україна» був оглянутий експертом Торгово-промислової палати України на предмет перевірки кількості і якості товару, за результатами огляду якого складено Експертний висновок №І-782 від 08.06.2016 (а.с. 95-96 том 1), в якому експерт зазначав перелік товару, що перевозився та товару, який зазнав пошкодження/втрату. Відомості щодо пошкодженого та втраченого товару, які зазначені в даному висновку, а саме в доданій до нього таблиці (а.с. 97-123 том 1), щодо товару, який зазнав пошкоджень сторонами не заперечується.

Умовами пункту 9.1. договору на ФОП ОСОБА_2 серед іншого покладений обов'язок виконувати розпорядження і рекомендації страховика або його уповноважених осіб. Відповідач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду не надав доказів звернення до позивача, як страхувальника, з вимогами вчинити певні дії, щоб уникнути збільшення розміру збитків, не надав також доказів того, що позивач зобов'язаний був в ситуації, що склалася, вжити конкретну дію (перекласти товар, помістити його у певне місце для відповідного зберігання, розпакувати його, чи перепакувати чи вчинити якісь інші дії), однак не вчинив їх. Згідно загальних принципів цивільного законодавства, ніхто не може бути примушений до вчинення дій, які для нього не є обов'язковими, відтак оскільки ПрАТ «Просто-страхування» висловило лише припущення, що позивач не вчинив дій щодо зменшення розміру збитків, при цьому не навело доказів, які свідчили б про обов'язковість здійснення позивачем - ФОП ОСОБА_2 конкретного заходу, невчинення якого, вплинуло на розмір збитків, то колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на невжиття позивачем заходів до зменшення розміру збитку, що серед іншого може бути підставою для відмови у виплат страхового відшкодування.

Згідно з п. 10.1. договору страхування до вимоги про відшкодування збитку страхувальник, в залежності від характеру і обставин події, додає такі документи: письмові вимоги про відшкодування заподіяного збитку, отримані від третіх осіб; транспортні накладні, коносаменти; фактури і рахунки (інвойси); пакувальні відомості; акти огляду вантажу (аварійні сертифікати); акт експертизи вантажу, складений незалежним експертом - працівником спеціалізованої організації (торгово-промислової палати, сюрвеєрської компанії); письмове пояснення водія про подію; довідка митних органів; протокол органів дорожньої міліції (поліції); довідка органів міліції (поліції), що підтверджує факт звернення в ці органи страхувальника; або підтвердження слідчих органів про порушення кримінальної справи; деталізовані виправдовуючі документи на витрати, здійснені страхувальником із метою запобігання або зменшення розмірів збитку і захисту своїх інтересів у судових або арбітражних органах; копія листування з заявником вимоги; ліцензії на право здійснення діяльності в сфері внутрішніх/міжнародних автомобільних перевезень, якщо такі є обов'язковими відповідно до законодавства

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що визначений даним пунктом 10.1. договору перелік документів не є вичерпним і не є для страхувальника обов'язковим в цілому, оскільки у даному пункті вказано, що страхувальник залежно від характеру і обставин події надає відповідні документи. Тобто подача всього переліку документів, які зазначені в даному пункті, не є обов'язковою умовою для страхувальника, а ставиться в залежність від характеру та обставин події, що не виключає закріплене п. 10.2. договором право страховика (відповідача у справі) вимагати документів, які він вважає необхідними для обставин розслідування події та ухвалення рішення про виплату страхового відшкодування. Отже, п. 10.1 договору на позивача не покладено обов'язку експертного підтверджували розмір збитку, оскільки експертиза з оцінки заподіяної шкоди (збитку) та експертиза вантажу (передбачена даним пунктом договору) не є тотожними. Експертиза вантажу може серед іншого підтверджувати факт наявності, відсутності, пошкодження, придатності та інші характеристики вантажу, а не сам розмір збитку, заподіяного в результаті пошкодження даного вантажу, який відповідно до п. 11.1 договору визначає страховик після розслідування обставин події.

Відтак, колегія суддів вважає, що при зверненні до відповідача про виплату страхового відшкодування позивач зобов'язаний був подати лише документи, необхідні страховику для розслідування обставин події та прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що договором (п. 12.1) сторони чітко узгодили обставини, існування яких є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, зокрема, страховик може повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування: якщо з'ясується, що відомості про об'єкт страхування, надані страхувальником, є неповними або не відповідають дійсності в цілому або в частині, та/або страховик буде мати підстави вважати, що страхувальник свідомо приховав відомості або надав невірні дані; у випадку несвоєчасного повідомлення про страхову подію та/або у випадку надання неправдивих відомостей про факт настання страхової події; якщо страхувальник не вжив всі можливі та необхідні заходи для зменшення розмірів збитку; якщо страхувальник не сприяє або чинить перешкоди страховику в розслідуванні обставин події та/або не виконує розпоряджень та рекомендацій страховика щодо зменшення розмірів збитку і врегулювання претензій; у випадку надання будь-якої претензії, фальшивої в будь-якій частині її частині, або використання будь-яких шахрайських засобів страхувальником або іншою особою, що діє на його користь, з метою одержання відшкодування; якщо страхувальник відмовиться від права отримання відшкодування збитку від осіб, винних в заподіянні збитку, та/або здійснення страховиком регресу до винних осіб виявиться з вини страхувальника неможливим; у випадку відсутності документів, що підтверджують настання страхової події і розміру збитку.

Однак, як свідчать матеріали справи ФОП ОСОБА_2 після настання ДТП повідомив страховика про дану подію, подав всі необхідні документи: копію подорожніх листів, довідку про ДТП, рахунку-фактури на вантаж, що перевозився, претензії третіх осіб про відшкодування заподіяної шкоди, тобто подав документи, що підтверджують настання страхової події та згідно п. 11.1. договору є необхідними для розслідування відповідачем обставин події, визначення розміру збитку та прийняття відповідачем рішення про виплату страхового відшкодування.

Як зазначалось вище, з представлених документів, судом встановлено, що в результаті ДТП, яка сталась 01.08.2015, було пошкоджено товар, власниками якого були треті особи та яким було заподіяно шкоду у вигляді пошкодження та втрати майна (товарів, що перевозив позивач). Власники товарів після скоєння ДТП оглянули товар, склали відповідні акти та виставили претензії, які були повністю оплачені.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною 2 статті 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст.133 Статуту Автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969, автотранспортні підприємства або організації несуть відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що з наведених вище норм чинного законодавства слідує, що збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення до моменту видачі одержувачеві є обов'язком перевізника, за порушення якого останній має нести передбачену законом відповідальність, яка в даному випадку була застрахована ПрАТ «Просто-страхування » - відповідачем у справі.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» унормовано, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України «Про страхування» передбачено підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема, несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Разом з цим, матеріалами справи та наявними доказами не підтверджено обставин, за наявності яких відповідач мав право відмовити у виплаті страхового відшкодування, а тому, враховуючи, що настання страхового випадку підтверджено належними та допустимими доказами у справі, Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування» зобов'язане здійснити виплату страхового відшкодування згідно умов договору добровільного страхування відповідальності перевізника.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у сумі заявленій позивачем, відповідач стверджує, що реальний розмір збитків становить 175 715,40 грн, посилаючись на Звіт оцінки матеріального збитку №754-12-15.

Дослідивши Звіт про оцінку майна №754-12-15 (а.с. 54-98 том 2), складений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7, колегія суддів дійшла висновку, що він не є належним доказом, що підтверджує реальний розмір заподіяного збитку внаслідок пошкодження/ втрати вантажу, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Згідно з приписами ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Частиною 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Даним Стандартом (п.п. 50-55), зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна. Так, згідно з приписами п. п. 50,51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об'єктом оцінки. Незалежна оцінка майна проводиться на підставі укладеного договору на проведення оцінки, шляхом ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

У відповідності до вимог ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об'єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Як вбачається з розділу 3 Звіту (а.с. 64 том 2) «Характеристика оцінювального майна» експерт посилається на проведені огляди майна: 03.08.2015, 25.09.2015, 11.03.2016 та 06.06.2015. Однак, в матеріалах справи, відсутні будь-які докази проведення суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 оглядів пошкодженого майна у вищенаведені дати; складання описів майна, що оглядалось; його стану та інших характеристик. Як встановлено судом вище, матеріали справи підтверджують лише, те що 02.08.2015 за участю ФОП ОСОБА_2 був проведений огляд місця ДТП аварійним комісаром ОСОБА_9 (Акт виїзду від 02.08.2015 а.с. 23 том 1), який містить підписи ОСОБА_9 та позивача у справі, однак в даному огляді не приймав участь експерт, ОСОБА_7, який у 2016 році складав Звіт про оцінку майна.

Окрім того, в розділі 3 Звіту також вказано, що суб'єкт оціночної діяльності проводив оцінку на підставі аналізу фотоматеріалів та здійснював ідентифікацію пошкодженого майна. Отже, експерт не приймав участі в огляді товару безпосередньо.

Однак, колегія суддів вважає, що без попереднього огляду пошкодженого майна, ідентифікувати пошкоджене майно по фотоматеріалам є неможливим, а тому враховуючи, що інші Акти, які вказані у звіті не містять підписів жодних осіб, не містять реквізитів осіб, які оглядали майно і складали такі Акти, представлений ПрАТ «Просто-страхування» Звіт №754-12-15 не може вважатись складеним з дотриманням вимог чинного законодавства, а відтак не може бути доказом у справі.

Посилання апелянта, на те, що розмір збитків, вказаний позивачем є завищеним, оскільки деякий товар може бути перепакований та виставлений на продаж зі знижкою, колегія суддів вважає також необґрунтованими, оскільки позивач є лише перевізником товару і позбавлений права та можливості перепакування товару та його відчуження.

Відповідно до п. 14.1. договору страхувальник зобов'язаний повернути страховику виплачене страхове відшкодування (або його відповідну частину), якщо він отримав повну або часткову компенсацію збитку в результаті реалізації врятованого, уцілілого майна, пошкодженого майна або частин майна, що мають цінність, або/та якщо він отримав повну або часткову компенсацію збитку від осіб, винних в заподіянні збитку, протягом 10 робочих днів з дня отримання компенсації. З сукупного аналізу наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що можливість продажу пошкодженого товару не є підставою, що впливає на визначення розміру заподіяного збитку та зменшення суми страхового відшкодування, яке підлягає виплаті на користь страхувальника, оскільки лише сам факт продажу/реалізації такого майна згідно умов договору буде обставиною, з настанням якої сума страхового відшкодування, яка виплачена страховиком, підлягає поверненню.

З огляду на вищезазначене, дослідивши представлені до матеріалів справи докази в їх сукупності, а саме документи про скоєну ДТП, претензії власників пошкодженого вантажу, переліки товарів, які були ними складені за результатами їх приймання після ДТП, Експертний висновок Торгово-промислової палати України; докази оплати заявлених претензій власників товару, колегія суддів дійшла висновку, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої був пошкоджений вантаж, ФОП ОСОБА_2, як перевізник, зазнав збитків, які полягають у відшкодуванні ним заподіяної шкоди майну третім особам, у загальному розмірі 814 123,40 грн.

Частиною першою статті 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач, застрахувавши відповідальність автомобільного перевізника, взяв на себе зобов'язання з виплати страхового відшкодування, яке враховуючи підтверджений факт відшкодування власникам вантажу заподіяних збитків, підлягає йому до виплати.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку, що страхове відшкодування, що має бути сплачено за вирахуванням суми фрашизи, складає 804 123,40 грн. (814 123,40 грн. - 10 000 грн.).

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги такими, що не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Разом з цим, звертаючись до суду із позовом ФОП ОСОБА_2 просив суд покласти на відповідача понесені ним витрати на послуги адвоката.

Згідно з частиною першою статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Беручи до уваги представлені позивачем докази понесення витрат на послуги адвоката, місцевим господарським судом було обґрунтовано покладено відшкодування таких витрат на відповідача.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином з дотриманням норм матеріального та процесуального права досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/20639/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладається на апелянта, Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування».

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Просто-страхування» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/20639/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі №910/20639/16 залишити без змін.

3. Справу №910/20639/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська