Рішення № 67265985, 14.06.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/4774/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/859/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання Різниченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 квітня 2017 року

в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Розвитку» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

07 вересня 2016 року позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «ОСОБА_5 Розвитку» (скорочена назва ПАТ «ВБР») звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 25 січня 2012 року між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ICKGMCU.18397.004, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 500 грн. шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунок № 2625.6.000019558, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 36% річних, крім пільгового періоду.

Посилаючись на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобовязань станом на 01 вересня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 15162 грн. 53 коп., з яких: 1468 грн. 68 коп. прострочена заборгованість за кредитом, 3256 грн. 76 коп. прострочена заборгованість за процентами по кредиту та пеня в сумі 10437 грн. 09 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 13 квітня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Розвитку» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Розвитку» заборгованість за кредитним договором від 25 січня 2012 року в сумі 15162 грн. 53 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Розвитку» судовий збір у сумі 1378 грн.

Вказане рішення суду представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити ПАТ «ВБР» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рахунок, зазначений у кредитному договорі, і той, згідно якого позивачем надана виписка про рух коштів це різні рахунки, що, на думку представника відповідача, свідчить про недоведеність позивачем розміру заборгованості за кредитним договором. Також представник відповідача зауважує, що розмір простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1468 грн. 68 коп. є значно вищим, ніж наданий позивачу кредит на суму 500 грн.

В апеляційній скарзі також йдеться про незаконність нарахування позивачем процентів в передбаченому кредитним договором розмірі після закінчення строку його дії, тому він, на її думку, підлягає перерахунку.

Крім того, представник відповідача наголошує на тому, що суд першої інстанції не розглянув заяву відповідача про застосування строку позовної давності та не навів мотивів в оскаржуваному рішенні щодо задоволення чи відхилення такої заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 січня 2012 року між ОСОБА_6 акціонерним товариством «ОСОБА_5 Розвитку» (скорочена назва ПАТ «ВБР») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ICKGMCU.18397.004, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 500 грн. шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунок № 2625.6.000019558, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 36% річних, крім пільгового періоду (а.с. 17-18).

Пунктом 2.5 кредитного договору передбачено, що щомісячний мінімальний платіж складає 10% від суми заборгованості, підлягає сплаті позичальником щомісячно до 25-го числа за попередній місяць. Заборгованість, що підлягає сплаті, але не сплачена у встановлений строк, вважається простроченою.

Як передбачено п.п.5.1, 5.2 кредитного договору, за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику відсотки у розмірі подвійної процентної ставки, що встановлена п.2.3.

При розрахунку приймаються: рік 360 днів, місяць рівний календарної кількості днів.

За порушення строків сплати процентів за користування кредитом банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 01 вересня 2016 року складала 15162 грн. 53 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом 1468 грн. 68 коп., прострочена заборгованість за процентами по кредиту 3256 грн. 76 коп. та пеня в сумі 10437 грн. 09 коп. (а.с. 5-16).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що відповідач свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконав, у звязку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь позивача у повному обсязі.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

За вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Як передбачено п.п. 3,2, 3.3 укладеного між сторонами кредитного договору, кредитний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє протягом 2 років, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобовязань за цим договором. У разі закінчення терміну дії кредитного договору, при відсутності письмової заяви позичальника про розірвання кредитного договору та простроченої заборгованості по кредиту, договір вважається продовженим на такий самий строк.

У разі закінчення терміну дії картки, за умови дотримання позичальником умов цього договору, картка перевипускається на новий строк.

Отже, за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14 та від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, виходячи з матеріалів даної справи, а саме з виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 за № 2625.6.000019558, вбачається, що відповідач за період з 28 березня 2012 року по 04 грудня 2012 року активно користувався кредитною карткою, знімаючи з неї кошти та розраховуючись карткою у торгових установах, а також періодично поповнював картковий рахунок (а.с. 22-25).

Зокрема, останнє поповнення карткового рахунку відповідач здійснив 30 серпня 2012 року на суму 300 грн., в той час, як користувався кредитною карткою до 04 грудня 2012 року.

При цьому, колегія суддів звертає на те, що після 04 грудня 2012 року погашення кредитної заборгованості здійснювалось самим банком відповідно до п. 4.3.2 кредитного договору від 25 січня 2012 року, відповідно до якого при настанні строків виконання зобовязань позичальника за цим договором банком набувається право, а позичальник доручає банку самостійно, на підставі належним чином оформлених банком платіжних документів списувати з будь-яких рахунків позичальника, відкритих в банку (поточних, депозитних та інших) грошові кошти в розмірі, необхідному для виконання боргових зобовязань клієнта за договором. У випадку якщо зазначені вище рахунки клієнта відриті у валюті, відмінній від валюти зобовязань, банк має право на договірне списання коштів позичальника в іншій валюті. Якщо після настання строків виконання будь-яких зобовязань позичальника за договором банк з тих чи інших причин не скористається правом договірного списання коштів з рахунків позичальника, це не є підставою для звільнення позичальника від відповідальності за порушення зобовязань, передбачених цим договором.

Однак, на думку колегії суддів, вказані обставини не свідчать про визнання відповідачем боргу та переривання позовної давності, оскільки до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобовязання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, з наданої позивачем роздруківки з програмного забезпечення щодо строку дії картки вбачається, що строк дії кредитної картки № 5388141000008451 закінчився 31 грудня 2012 року, після чого протягом 2013 2014 років вона була неактивною (а.с. 118).

Крім того, позивач не довів, що відповідачу видавались нові кредитні картки, а представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказані обставини заперечила, незважаючи на те, що згідно цієї ж роздруківки кредитні картки № 533682100002622 та № 5336862100002648 значаться активними, хоча і заблоковані банком ще 10 грудня 2014 року, ураховуючи і те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів стосовно того, що відповідач користувався вказаними кредитними картками.

Таким чином, приймаючи до уваги, що останній платіж відповідачем здійснено 30 серпня 2012 року, дія картки закінчилась 31 грудня 2012 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 07 вересня 2016 року (а.с. 33), тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про пропуск банком строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, про застосування якої просив відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції (а.с. 55-60).

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове, яким відмовити позивачу в позові у звязку зі спливом позовної давності.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати необхідно розподілити в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки у позові відмовлено, тобто спір вирішено на користь відповідача, тому на користь останнього підлягають поверненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 1515 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.1, 3, 4; 314 ч.2; 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 13 квітня 2017 року в даній справі скасувати і ухвалити нове, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «ОСОБА_5 Розвитку» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Розвитку» на користь ОСОБА_3 судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 1515 грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -