Рішення № 67235768, 14.06.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1625/17

Головуючий у першій інстанції Жуган Л. В.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

при секретарі Колмакові В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, посилаючись на те, що між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 12.10.2007 року був укладений Кредитний договір №5756698. Відповідно до умов Кредитного договору ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 310000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням - придбання квартири, загальною площею 147,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% річних та повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та на умовах, визначених договором в строк до 12.10.2022 року.

В якості забезпечення зобов'язання за кредитним договором, між ОСОБА_4 та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» 12.10.2007 року був укладений Договір поруки №5757787, за умовами якого, ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» за належне виконання ОСОБА_3 усіх його зобов'язань по Кредитному договору №5756698 від 12.10.2007 року.

Так як відповідачі не виконують взяті на себе договірні зобов'язання, позивач зазначив, що за період з 09.12.2010 року по 15.03.2015 року (включно) виникла заборгованість по процентах за користування кредитними коштами у загальному розмірі 119101,27 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості, яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідачів у солідарному порядку.

Також позивач зазначив, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.11.2011 року було встановлено факт укладення Кредитного договору та Договору поруки, а також факт порушення кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим стягнуто солідарно заборгованість з боржника і поручителя, що склалася станом на 08.12.2010 року. Оскільки на час звернення до суду з даним позовом розмір кредитної заборгованості збільшився у зв'язку з нарахуванням процентів за користування кредитом, позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках за кредитним договором №5756698 від 12.10.2007 року, за період з 09.12.2010 року по 15.03.2015 року включно, у розмірі 119101,27 доларів США, а також понесені судові витрати.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3, позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

В судове засідання представник позивача, а також відповідачка ОСОБА_4 не з'явилися, про слухання справи були повідомлені належним чином.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року у задоволені позову ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки відмовлено у повному обсязі, у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся з апеляційною скаргою, в якої просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання ОСОБА_4 не з'явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином (а.с. 254).

Згідно із ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Зі змістом ст. 11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

У відповідності до ст. 305 ч. 2 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України. Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Статтею 11 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно п. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що боржник ОСОБА_3 не здійснював виплату відсотків за користування кредитом з 27 листопада 2010 року, а тому, суд зробив висновок про те, що у кредитора виникло право пред'явити вимогу до боржників про виконання порушеного зобов'язання щодо повернення процентів за кредитом, починаючи з 27.11.2010 року, але позивач своїм правом скористувався лише у травні 2015 року у зв'язку з чим судом було відмовлено у задоволенні позову за закінченням строку позовної давності.

Однак з таким висновком колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що згідно кредитного договору №5756698 від 12.10.2007 року, укладеного між та ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3, останній отримав кредит в розмірі 310000,00 доларів США, який зобов'язався повернути в строк до 12 жовтня 2022 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% річних та інші передбачені платежі в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором (а.с. 12-17).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до п. 3.1.1 Кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти за ставкою, зазначеною в п. 1.3 кредитного договору, в порядку і на умовах обумовлених п. 3.1.2 та 3.1.3 кредитного договору, а у випадку порушення зобов'язань з повернення кредиту - за ставкою та на умовах, зазначених в п. 3.1.4 Кредитного договору.

Відповідно до п. 3.1.2 Кредитного договору, проценти за користування кредитом розраховуються виходячи з щоденного залишку заборгованості за кредитом протягом всього строку користування кредитними коштами, починаючи з дня надання кредиту (включаючи цей день) по день повного погашення заборгованості за кредитом (не враховуючи цей день). Проценти розраховуються виходячи з 360 (триста шістдесят) днів у році та нараховуються щоденно.

Згідно пунктів 3.1.3, та 3.1.4 Кредитного договору визначено, що проценти за користування кредитом повинні сплачуватися позичальником в строки передбачені Графіком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, закріпленим в Додатку №1 до кредитного договору.

12 жовтня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_4, було укладено договір поруки №5757787 за умовами якого, ОСОБА_4 зобов'язалась відповідати перед ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» за належне виконання ОСОБА_3 виниклого зобов'язання по кредитному договору №5756698 від 12 жовтня 2007 року (а.с. 22-26).

Згідно пункту 1.1 договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань вказаних в ст. 2 цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій та неустойки.

Згідно п. 1.3 договору поруки, зазначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так від кожного з них окремо.

Правонаступником ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», що підтверджується Статутом (нова редакція) від 27.10.2014 року (а.с. 41-42).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 не виконує умови Кредитного договору встановлені п.3.1.1.-3.1.3, щодо сплати процентів за користування кредитом з 2009 року.

У зв'язку з не виконанням відповідачами умов кредитного договору №5756698 від 12.10.2007 року, утворилася заборгованість за відсотками за період з 09.12.2010 року по 15.03.2015 року (включно) у розмірі 119101 (сто дев'ятнадцять тисяч сто один) долар США 27 центів (а.с. 9-11).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.11.2011 року, за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» була стягнута заборгованость у солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за кредитним договором №5756698 від 12.10.2007 року, в загальному розмірі 267668,12 доларів США станом на 08.12.2010 року (а.с. 29-30).

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням суду було встановлено, що суд стягуючи з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитом виходив з розрахунку заборгованості, наданим ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» з якого встановлений залишок непогашеної заборгованості за кредитом в сумі 231262, 10 доларів США, до якого врахована сума, що надійшла від продажу іпотечного майна (а.с. 29-30).

Рішення суду виконане не було, з тих підстав, що ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» пропустив строк на звернення з виконавчими листами (а.с. 237-243).

Відповідно до розрахунку, який надано позивачем, заборгованість у відповідачів за користування кредитом, була розрахована з суми 231 262,10 доларів США, починаючи з 27 грудня 2010 року по 26 березня 2015 року.

Під час розгляду справ у суді першої інстанції відповідачем ОСОБА_3 було заявлено про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у

спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до графіку погашеня заборгованості, який підписано ОСОБА_3, останній погодився з тим, що у зобов'язанні встановлено строк виконання за щомісячними платежами по відсоткової ставки (а.с. 17-21).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити комісію.

Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашеня відсотків повинно здійснюватись позичальником частинами кожного місяця, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

З цих підстав, колегія суддів приходить до висновку про те, що стягненню підлягають не сплачені відсотки за користування кредитом починаючи з 21 травня 2012 року (за три роки до подання позову) по 26 березня 2015 року, в межах строку позовної давності, про яку було заявлено відповідачем.

У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4, то колегія суддів, дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цієї частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, а у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2011 року з боржника та поручителя, вже була стягнута заборгованість за тілом кредиту у повному обсязі, за тих підстав, колегія суддів вважає, що договір поруки у відповідності до ст.. 559 ЦК України, було припинено. При цьому діє презумпція припинення поруки.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, який встановили сторони в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав вказані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має врахувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В зв'язку з чим, колегія суддів дійшла до висновку про те, що у відповідності до ст.. 599 ч. 1 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року по справі №6-6цс14 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 360-7 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України зобов'язання мають бути виконанні належним чином та в встановлений строк.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит у доларах США, та відповідно до умов договору повинен був сплачувати відсотки за користування кредитними коштами саме у доларах США.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Згідно ч. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга ст. 192 ЦК України, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки, в якому позивач просив стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 119101,27 доларів США, тобто саме в доларах США.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі № 6-190 цс 15 за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 360-7 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскільки кредитний договір був укладений між ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором повинна бути стягнута лише з ОСОБА_3 , як позичальника, відповідно до умов договору, а тому підлягають частковому задоволенню позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором саме з ОСОБА_3 починаючи з починаючи з 21 травня 2012 року (за три роки до подання позову) по 26 березня 2015 року в розмірі 80 495, 88 доларів США.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати за звернення до суду першої інстанції в розмірі 3654,00 гривень та за подання апеляційної скарги у розмірі 4019,4 гривень, а всього 7673,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2016 року - скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» суму в розмірі 80 495 (вісімдесят тисяч чотириста дев'яносто п'ять) доларів США 88 центів.

В інший частині в задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати, які були понесені в суді першої та апеляційної інстанції в розмірі 7673 (сім тисяч шістсот сімдесят три) гривні 40 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий________О.С. Комлева

Судді ________ О.Г. Журавльов

________Ю.І. Кравець