Постанова № 67216020, 12.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа № 917/20/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенкові Є.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю №127 від 19.12.2016), ОСОБА_2 за довіреністю № 01 від 10.01.2017, ОСОБА_3 за довіреністю №68 від 06.06.2017 (після перерви не зявився),

відповідача - ОСОБА_4 за довіреністю №14/03-15 від 27.12.2016,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" (вх. №1354 Х/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі 917/20/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", м. Кременчук, Полтавська область,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_5 акціонерне товариство "Укртранснафта" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 в сумі 172030357,60 грн., з яких: 101719245,55 грн. залишок авансового платежу; 16067814,00 грн. штраф згідно п. 6.3 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13; 20888158,20 грн. пеня згідно п. 6.3 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 за період з 31.12.2014 р. по 30.06.2015 р.; 10171924,55 грн. пеня згідно п. 6.2 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 за період з 22.05.2015 р. по 22.11.2015 р.; 5559723,15 грн. три відсотки річних згідно ст. 625 Цивільного кодексу України за період з 22.05.2015 р. по 16.03.2017 р.; 17623492,75 грн. інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України за період з 22.05.2015 р. по 16.03.2017 р.

В ході розгляду справи позивачем були подані заяви про збільшення розміру позовних вимог від 01.02.2016 р. № 04-01/59/385, від 21.06.2016 р. № 04-01/274/2823, від 05.08.2016 р. № 04-01/318/3634, від 02.09.2016 р. № 04-01/349/4035 та від 17.03.2017 р. № 04-01/60/1126, які були прийняті судом та подальший розгляд справи здійснено в межах вимог, заявлених у заяві від 17.03.2017р. № 04-01/60/1126.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі №917/20/16 (колегія суддів у складі: головуючого судді Геті Н.Г., судді Білоусова С.М., судді Паламарчука В.В.) відмовлено в позові повністю.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_5 акціонерне товариство "Укртранснафта" (позивач) звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі №917/20/16 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю; стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" суму основного боргу в розмірі 101719245,55 грн., пеню в розмірі 20888158,20 грн., 7% штрафу у розмірі 16067814,00 грн., пеню в розмірі 10171924,55 грн., 3% річних у розмірі 5559723,15 грн., збитки внаслідок інфляції у розмірі 17623492,15 грн.; стягнути з Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" судові витрати.

В обґрунтування вимог скарги апелянт зазначає, що на виконання умов договору ПАТ "Укртранснафта" протягом 2013 2014 років перерахувало на рахунок ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" загальну суму в розмірі 469747081,42 грн., а протягом 2013 2015 років ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" повернуло на користь ПАТ "Укртранснафта" частину отриманих згідно з договором коштів, а саме 50899917,76 грн., крім того, частину коштів у сумі 326256760,35 грн., які на виконання умов договору були перераховані на користь ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", у подальшому за вказівкою даного товариства було спрямовано в рахунок платежів за іншими правовідносинами, а також зараховано в погашення взаємних зобовязань сторін, що підтверджується відповідними листами позивача, надісланими на адресу відповідача. Зокрема, у квітні 2015 року, за згодою сторін, у загальній сумі оплати за договором купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 №23-00/55-13 (28885056,00 грн.) було зараховано 9128842,24 грн. суму боргу ПАТ "Укртранснафта" перед ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", який виник з договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 і право вимоги щодо якого ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відступило на користь ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". Станом на 22.05.2015 у розпорядженні відповідача залишилися перераховані позивачем кошти на загальну суму 92590403,31 грн. В подальшому договір №ОР-15-19 від 18.03.2015 було визнано недійсним в судовому порядку, у звязку з чим ПАТ "Укртранснафта" було збільшено розмір позовних вимог шляхом збільшення основної суми боргу з 92590403,31 грн. до 101719245,55 грн. (тобто на суму 9128842,24 грн.).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 08.06.2017.

11.05.2017 позивач надав додаткові письмові обґрунтування, в яких наполягає на тому, що відповідачем порушено умови договору щодо строків поставки товару; заява ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" від 24.07.2015 №14/02-490 про зарахування коштів, на думку позивача, є неправомірною, оскільки договір, за яким було здійснено таке зарахування (а саме, договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107), визнано недійсним; позивач також посилається на висновки Київського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 26.04.2016 у справі №910/24390/15, які, на його думку, мають значення для вирішення спору в даній справі, зокрема, щодо права ПАТ "Укртранснафта" в порядку оскарження одностороннього правочину (зарахування зустрічних однорідних вимог) звернутися до суду з позовом про стягнення коштів з ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". Також позивач зазначає, що з умов договору купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 №23-00/55-13 та положень нормативних актів Кабінету Міністрів України і Національної комісії регулювання електроенергетики України вбачається відсутність у позивача обовязку надавати до суду докази наявності погодження Кабінету Міністрів України на підтвердження правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за непостачання товару у вигляді пені та штрафу, встановлених п.6.3 договору, а відтак, на думку позивача, місцевим господарським судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ч.4 ст.612, ч.1 ст.613 ЦК України. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам та поясненням ПАТ "Укртранснафта" щодо судових справ №910/24390/15 та №910/23904/15 (за результатами розгляду яких було визнано недійсними договори, на підставі яких відповідачем здійснено зарахування відповідних сум заборгованості). Також, на думку позивача, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення враховано виключно доводи та докази, надані відповідачем чим порушено баланс інтересів сторін.

24.05.2017 відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує про передчасність вимог позивача, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення в даній справі, у господарському суді м.Києва знаходиться на розгляді справи №910/9398/16 та №910/13377/16, за результатами вирішення яких буде визначено, зокрема, обсяг грошових зобовязань ПАТ "Укртранснафта" перед ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". Відповідач, із посиланням на практику Верховного Суду України, зазначає, що оскільки зобовязання з повернення суми попередньої оплати не є за своєю правовою природою грошовим зобовязанням, то відсутні й правові підстави для стягнення відсотків річних, пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та інфляційних втрат. Також відповідач наполягає на тому, що в даному випадку має місце прострочення кредитора, а не боржника - з огляду на відсутність у ПАТ "Укртранснафта" погодження Кабінету Міністрів України на проведення комерційних операцій з нафтою а відтак, на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення штрафу та пені за порушення терміну поставки товару, враховуючи також, що одночасне застосування штрафу і пені свідчить про недотримання положень ст.61 Конституції України. Окрім того, відповідач заперечує проти збільшення суми позовних вимог на суму 9128842,24 грн., оскільки вважає, що визнання недійсним договору №ОР-15-19 від 18.03.2015 не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеного між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта". За таких обставин, відповідач просить залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як законне і обґрунтоване, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

08.06.2017 позивач звернувся до суду з заявою (вх.№6028), в якій просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття", оскільки, за твердженням позивача, у разі задоволення судом позову в даній справі в частині суми основного боргу 101719245,55 грн., яка включає в себе суму 9128842,24 грн., зараховану в погашення заборгованості відповідача перед позивачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеного між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", у відповідача виникне право вимоги до ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" на вказану суму.

Розглянувши заяву позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Як вбачається з обставин даної справи, правовідносини між сторонами виникли із договору купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013 №23-00/55-13, тоді як правовідносини між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" з інших правочинів, а відтак задоволення позову в даній справі № 917/20/16 не матиме безпосереднього впливу на права і обовязки ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Щодо можливого виникнення у відповідача права вимоги до ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" на суму 9128842,24 грн. колегія суддів не вважає дане твердження позивача переконливим, оскільки воно ґрунтується на припущеннях. Окрім того, колегія суддів враховує, що позивач у заяві посилається на правові наслідки визнання недійсним договору №ОР-15-19 від 18.03.2015, однак, як вбачається з матеріалів справи, наслідки недійсності вказаного договору є предметом розгляду в іншій господарській справі. Отже, колегія суддів дійшла висновку про непідтвердженість посилань позивача на те, що задоволення позову в даній справі № 917/20/16 може вплинути на права і обовязки ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Також, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується позивачем, ПАТ "Укртранснафта" не зверталося із відповідним клопотанням в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відмовляє у задоволенні заяви позивача про залучення ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судовому засіданні 08.06.2017, в якому представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію, судом було оголошено перерву до 12.06.2017 о 16:30 годині.

12.06.2017 позивач надав доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що посилання відповідача на те, що вирішення питання зарахування зустрічних однорідних позовних вимог на суму 92590403,31 грн. повинно відбутися під час розгляду господарським судом м.Києва справи №910/9398/16, є помилковим, оскільки питання щодо відповідного зарахування має вирішуватися саме в даній справі № 917/20/16. Позивач також наполягає на тому, що ним правомірно було заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача сум 92590403,31 грн. та 9128842,24 грн., оскільки вони обєднані одними підставами та мають один предмет (стягнення в порядку ч.2 ст.693 ЦК України залишку грошових коштів, перерахованих позивачем в якості попередньої оплати товару). На думку позивача, оскільки договір №ОР-15-19 від 18.03.2015 було визнано недійсним, то немає необхідності у визнанні в судовому порядку недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеного між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" стосовно суми боргу, що виникла із недійсного договору №ОР-15-19 від 18.03.2015. Позивач також наполягає на відсутності прострочення кредитора та на правомірності здійсненого ним нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України за несвоєчасне виконання зобовязання, оскільки позивачем висунуто вимогу до відповідача про повернення суми попередньої оплати, а відтак негрошове зобовязання щодо поставки товару трансформувалося у грошове.

У судовому засіданні 12.06.2017 представники сторін підтримали викладену ними письмово правову позицію.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, в межах строків, встановлених ч. 1 ст.102 ГПК України було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

22.05.2013 р. між позивачем і відповідачем був укладений договір купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13, згідно п. 1.1 та п. 1.2 якого ПАТ Укртатнафта зобовязалося поставити для ПАТ Укртранснафта 30 тис. тонн нафти сирої казахських родовищ (еквівалент нафти сорту Tengiz Crude Oil Light), а ПАТ Укртранснафта прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 4.2 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 № 23-00/55-13 покупець може здійснювати оплату за товар в розмірі 80-100 % вартості товару впродовж 10 (десяти) банківських днів з дати укладання даного договору. Факт перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів в сумі 469747081,42 грн. встановлено місцевим господарським судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Термін поставки товару, згідно з п. 11.2 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 (в редакції додаткової угоди від 08.01.2014 р. № 3) до 31.12.2014 р. У п. 9.1 даного договору (в редакції додаткової угоди від 30.07.2013 р. № 2) сторони встановили строк його дії 24 місяці з моменту укладення, тобто до 22.05.2014 р. Як встановлено місцевим господарським судом та не спростовується сторонами, поставку здійснено не було.

Відповідно до письмових вказівок позивача частина авансового платежу в розмірі 50899917,76 грн. була повернута на розрахунковий рахунок ПАТ Укртранснафта, а частина зарахована в погашення зустрічних однорідних вимог згідно листів ПАТ Укртранснафта.

Зокрема, у листі від 02.04.2015 р. № 23-00/123/1435 (т.2, а.с.69) ПАТ Укртранснафта просило ПАТ Укртатнафта зарахувати кошти, сплачені як передоплата за нафту згідно з договором від 22.05.2013 № 23-00/55-13, в рахунок оплати за договорами відступлення права вимоги, у тому числі на суму 9128842,24 грн. за договором відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеним між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ Укртатнафта, за яким ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відступило ПАТ Укртатнафта право вимоги до ПАТ Укртранснафта за договором №ОР-15-19 від 18.03.2015 (про що ПАТ Укртранснафта отримало повідомлення від ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття", т.2, а.с.68).

Таким чином, залишок грошових коштів, перерахованих позивачем в якості попередньої оплати товару на підставі п. 4.2 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13, станом на момент закінчення строку дії договору становив 92590403, 31 грн.

Згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Крім того, згідно ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобовязання повернути майно (грошові кошти), що належить позивачу.

Договір купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 не встановлює строк виконання даного зобовязання (щодо повернення суми попередньої оплати), але згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

21.07.2015 відповідач отримав вимогу позивача (претензію від 16.07.2015 р. № 04-02/230/3169) про повернення залишку суми попередньої оплати в розмірі 92590403,31 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України відповідач повинен був виконати вимогу позивача у семиденний строк від дня її предявлення.

24.07.2015 відповідач задовольнив вимогу позивача шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 92590403,31 грн., що вбачається з заяви ПАТ Укртатнафта про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2015 р. №14/02-490, направленої на адресу позивача супровідним листом від 24.07.2015 р. № 14/05-491 (т.1, а.с.119). У вказаній заяві зазначено, що зустрічна вимога ПАТ Укртатнафта до ПАТ Укртранснафта на суму 92590403,31 грн. виникла за договором оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107, укладеним між ПАТ Укртатнафта (орендодавцем) та ПАТ Укртранснафта (орендарем); розмір вказаної заборгованості визначено за відповідними актами наданих послуг.

Матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується, що з моменту вищевказаного зарахування зустрічних однорідних вимог і по теперішній час ПАТ Укртранснафта не зверталося до суду з позовом про визнання вказаного правочину недійсним.

Однак у січні 2016 року даним товариством було подано позов про стягнення з ПАТ Укртатнафта суми основного боргу 92590403,31 грн., а також нарахованих на неї сум пені, штрафу, відсотків річних та збитків від інфляції.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач неодноразово збільшував позовні вимоги. Зокрема, у заяві від 07.09.2016 (т.2, а.с.52) ПАТ Укртранснафта просило збільшити суму основного боргу на 9128842,24 грн. у звязку з тим, що 12.04.2016 Київським апеляційним господарським судом було винесено постанову у справі №910/23904/15, якою визнано удаваним та недійсним з моменту укладення договір оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015, укладений між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ "Укртранснафта". За таких обставин, на думку ПАТ Укртранснафта вказану суму слід вважати частиною передоплати за договором від 22.05.2013 № 23-00/55-13, яка також підлягає поверненню платникові, тобто ПАТ "Укртранснафта".

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №910/24390/15 визнано удаваним та недійсним договір оренди резервуарних ємностей від 01.04.2015 №669/8/2107, укладений між ОСОБА_5 акціонерним товариством „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" та ОСОБА_5 акціонерним товариством „Укртранснафта".

Посилаючись на вищевказані постанови Київського апеляційного господарського суду та зазначаючи, що відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що повязані з його недійсністю, позивач наполягає на поверненні йому відповідних сум.

Надаючи правову оцінку аргументам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Тобто, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Відтак, зарахування зустрічної однорідної вимоги здійснюється в силу положень ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України та не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

Чинним законодавством України не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог як одностороннього правочину, а відтак такий правочин вважається вчиненим, а зобовязання, відповідно, припиненим внаслідок заліку однорідних вимог у момент вчинення правочину, тобто у момент реалізації правочину субєктом через його відповідне зовнішнє виявлення.

Станом на момент укладення спірного правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2015р. № 14/02-490 на загальну суму 92590403,31 грн., відсутні підстави для визнання його недійсним, оскільки зобов'язання ПАТ «Укртранснафта» за договором № 669/8/2107 від 01.04.2015р. за квітень 2015 року у розмірі 46057382,40 грн. та травень 2015р. у розмірі 46533020,90 грн. та ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» за договором купівлі-продажу сирої нафти від 22.05.2013р. № 23-00/55-13, є зустрічними та однорідними, а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 24.07.2015р.) не були дотримані вимоги, встановлені статтями 203, 601 ЦК України.

За таких обставин, посилання апелянта на те, що листом від 18.08.2015 №04-02/341/3686 ПАТ "Укртранснафта" повідомило про передчасність розгляду будь-яких заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог з огляду на неузгодженість суми заборгованості ПАТ "Укртранснафта" за договором від 01.04.2015 №669/8/2107 колегія суддів вважає такими, що не відповідають змісту вищенаведених норм законодавства щодо порядку здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Апелянт із посиланням на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2016 у справі №910/24390/15 також стверджує, що заява ПАТ Укртатнафта від 24.07.2015 №14/02-490 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 92590403,31 грн. є нікчемною.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту вищенаведеної постанови Київського апеляційного господарського суду даного висновку не вбачається, натомість, апеляційним судом зазначено, що односторонній правочин ПАТ „Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта" про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 92590403,31 грн. є таким, що відбувся незалежно від волі ПАТ "Укртранснафта" і в разі незгоди з ним ПАТ "Укртранснафта" має оскаржити його в судовому порядку (т.1, а.с. 251).

Відповідні висновки, викладені Київським апеляційним господарським судом у постанові від 26.04.2016 у справі № 910/24390/15, обґрунтовано, із посиланням на приписи ч. 3 ст. 35 ГПК України, було прийнято до уваги місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення в даній справі № 917/20/16.

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, судова колегія зазначає, що визнання недійсним укладеного між сторонами договору від 01.04.2015р. не має автоматичним наслідком недійсність одностороннього правочину щодо зарахування однорідних вимог від 24.07.2015р. та, у випадку наявності порушення прав позивача, потребує вчинення активних дій щодо звернення з відповідним позовом в окремому судовому проваджені.

Проте, як уже зазначалося, із позовом про визнання недійсним вищевказаного одностороннього правочину ПАТ "Укртранснафта" до суду не зверталося.

У звязку з цим, колегія суддів враховує правову позицію судів касаційної інстанції, відповідно до якої, у разі якщо зарахування відбувається на вимогу однієї сторони, друга сторона може його оспорити, посилаючись на недійсність предявлених до зарахування вимог, однак законодавством не передбачено можливості відмови від вчиненого стороною зарахування.

У випадку, якщо заява про зарахування зустрічних вимог не оскаржена в судовому порядку, вважається, що отримувач заяви погодився на зарахування вимог у вказаній в заяві сумі (рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.10.2010р., постанова Вищого господарського суду у справі №7/11 від 18.03.2010р.).

За твердженням апелянта, питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 92590403,31 грн. має бути вирішено в межах даного провадження у справі №917/20/16.

Проте, як вбачається зі змісту позовних вимог (з урахуванням подальших заяв про збільшення їх розміру), в якості правової підстави для стягнення коштів на користь позивача останнім визначено саме договір від 22.05.2013 № 23-00/55-13, за яким ПАТ "Укртранснафта" здійснило передоплату, однак товару не отримало, тому звернулося з вимогою про повернення відповідних сум передоплати.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право: 1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; 2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як було встановлено вище, односторонній правочин із зарахування зустрічних однорідних вимог не є договором, окрім того, предмет спору у даній справі пов'язаний не із вказаним правочином, а з договором від 22.05.2013 № 23-00/55-13, тому даний правочин не може бути визнаний судом недійсним в порядку п.1 ст.83 ГПК України при прийнятті рішення за результатами розгляду позовних вимог про повернення передоплати за договором від 22.05.2013 № 23-00/55-13.

Щодо можливості виходу за межі позовних вимог, передбаченої п.1 ст.83 ГПК України, то, як вбачається зі змісту даної норми, необхідною умовою для її застосування є наявність клопотання заінтересованої сторони. Проте, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Укртранснафта" відповідного клопотання не заявлялося ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного провадження.

За таких обставин, з урахуванням презумпції правомірності правочину, встановленої ст.204 ЦК України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що отримавши вимогу про повернення залишку суми попередньої оплати товару, відповідач в межах строків, встановлених ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України задовольнив її шляхом заліку зустрічних однорідних вимог у відповідності з приписами ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України, а відтак у позовних вимогах ПАТ Укртранснафта про стягнення відповідної суми з ПАТ Укртатнафта має бути відмовлено.

Щодо заявленої до стягнення суми боргу в розмірі 9128842,24 грн., яка, на думку апелянта, має бути включена до складу передоплати за договором від 22.05.2013 №23-00/55-13 та повернута позивачеві, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено в ході розгляду даної справи, зарахування даної суми на інші цілі (згідно з листом ПАТ Укртранснафта від 02.04.2015 р. № 23-00/123/1435) було здійснено на підставі договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, укладеного між ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" та ПАТ Укртатнафта, за яким ПАТ "Нафтохімік Прикарпаття" відступило ПАТ Укртатнафта право вимоги до ПАТ Укртранснафта за договором №ОР-15-19 від 18.03.2015.

Посилаючись на те, що договір оренди резервуарних ємностей №ОР-15-19 від 18.03.2015 визнано недійсним у судовому порядку у 2016 році, а також на приписи ст.216 ЦК України, позивач стверджує, що направлення суми 9128842,24 грн. в рахунок погашення зустрічних вимог ПАТ Укртатнафта (право на які отримано останнім за договором відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02), є безпідставним.

Однак зі змісту ст.216 ЦК України не вбачається безумовної недійсності (нікчемності) всіх правочинів, укладених на підставі певного правочину до визнання його судом недійсним. Тому твердження апелянта про те, що немає необхідності у визнанні в судовому порядку недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не узгоджуються з матеріалами справи та приписами чинного законодавства.

При цьому, враховуючи, що ПАТ Укртранснафта не зверталося до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.04.2015 №1215-0204-02, виходячи з неможливості визнання вказаного договору недійсним в порядку ст.83 ГПК України в даному провадженні (з тих же підстав, які були наведені вище стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 92590403,31 грн.) та з огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену ст.204 ЦК України, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в задоволенні позову також і в частині стягнення 9128842,24 грн.

Отже, оскільки в ході розгляду даної справи встановлено відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу, то, відповідно, нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в день на залишок неповернутої суми згідно п. 6.2 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 № 23-00/55-13, трьох відсотків річних на залишок неповернутої суми згідно ст. 625 Цивільного кодексу України та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України за невиконання обовязку з повернення суми попередньої оплати товару правомірно визнано судом першої інстанції безпідставним та необґрунтованим.

Колегія суддів також зазначає, що звертаючись з даним позовом та нараховуючи на суму боргу штрафні санкції, інфляційні та річні позивач виходив з того, що кошти в сумі 92590403,31 грн. є грошовим зобов'язанням. Однак при цьому позивачем не було враховано, що вказані кошти перераховані як передоплата (авансовий платіж) за договором від 22.05.2013 № 23-00/55-13.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Отже, позивач звернувся до суду з позовом про повернення коштів, які за своєю правовою природою є передоплатою (авансовим платежем) за договором купівлі-продажу нафти.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Однак за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, твердження позивача про те, що оскільки ним висунуто вимогу до відповідача про повернення суми попередньої оплати, то негрошове зобовязання щодо поставки товару трансформувалося у грошове колегія суддів вважає необґрунтованим і таким, що зроблене при довільному тлумаченні вищенаведених норм чинного законодавства та обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 1 липня 2015 року у справі № 910/14120/14, від 15 жовтня 2013 року у справі № 5011-42/13539-2012, від 16 вересня 2014 року у справі № 921/266/13-г/7.

Виходячи з того, що зобов'язання з повернення суми передоплати не є за своєю правовою природою грошовим зобов'язанням, то відсутні й правові підстави для стягнення трьох відсотків річних в розмірі 5559723,15 грн., пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 10171924,55 грн. та інфляційних втрат у розмірі 17623492,15 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 6.3 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 за порушення терміну поставки товару передбачена відповідальність у вигляді пені (0,05 % від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення) та штрафу за прострочення поставки понад 30 календарних діб (7 % від вартості непоставленого товару).

Згідно п. 9.3 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 продовження строку дії даного договору та виконання зобовязань щодо передачі товару можливе у разі виникнення документально підтверджених обєктивних обставин, що спричинили таке продовження.

Згідно ч. 4 ст. 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобовязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Згідно ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені актами цивільного законодавства, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

В даному випадку, обставинами, які унеможливили виконання обов'язку ПАТ «Укртатнафта» щодо поставки Товару (нафти), є вимоги актів цивільного законодавства - Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1483-р «ОСОБА_2 питання діяльності НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Укртранснафта», та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти магістральними трубопроводами (затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 вересня 2005 року № 88, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30 вересня 2005 року № 857, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21 жовтня 2005 року за № 1245/11525).

Так, з огляду на норми Статуту позивача, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.09.2009р. № 1483-р ОСОБА_2 питання діяльності НАК Нафтогаз України та ВАТ Укртранснафта, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування нафти магістральними трубопроводами (затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.09.2005 р. № 88, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.09.2005 р. № 857, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21.10.2005 р. за № 1245/11525, вбачається, що: метою діяльності позивача є здійснення транспортування, закупівлі, зберігання, переробки, перевалки та реалізації нафти і нафтопродуктів, надання супутніх при цьому послуг резидентам та нерезидентам України, провадження іншої підприємницької діяльності на території України та за її межами з метою отримання прибутку; позивач має право здійснювати закупівлю нафти лише з метою заповнення системи магістральних нафтопроводів; комерційні операції з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Отже, держава, як власник 100 % акцій позивача, встановила для ПАТ «Укртранснафта» обов'язок здійснювати комерційні операції з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, за погодженням з Кабінетом Міністрів України, що вбачається з приписів розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2009 року № 1483-р.

Щодо посилань позивача на те, що судом першої інстанції не враховано доводи ПАТ «Укртранснафта» щодо можливості здійснення буд-якої господарської діяльності (включаючи придбання нафти та реалізації нафтопродуктів) відповідно до приписів п. 2.2.4 Ліцензійних умов, судова колегія зазначає наступне.

За приписами п.п. 3.5.3 Ліцензійних умов, згідно яких ліцензіат (ПАТ «Укртранснафта») має право здійснювати закупівлю нафти лише з метою заповнення системи магістральних нафтопроводів. Тобто ліцензійні вимоги встановлюють для позивача обмеження в разі придбання нафти - лише для виробничо-технологічних потреб, а не з метою переробки або перепродажу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13 відповідач здійснював закупівлю нафти сирої казахських родовищ у компанії Zhaikmunai LLP (Республіка Казахстан), тобто вчинив всі дії, спрямовані на виконання договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13.

Але через відсутність у позивача погодження Кабінету Міністрів України на проведення комерційних операцій з нафтою, що використовується для виробничо-технологічних потреб, відповідач не мав підстав передати придбаний товар покупцю, що свідчить про прострочення кредитора та відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі 20888158,20 грн. та штрафу в розмірі 16067814,00 грн., встановлених п. 6.3 договору купівлі-продажу нафти сирої від 22.05.2013 р. № 23-00/55-13.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Згідно положень ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку у відповідності до вимог ст. ст. 99-101 ГПК України, перевіривши фактичні обставини справи, давши оцінку зібраним у справі та дослідженим судом доказам, доводам та запереченням сторін, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі 917/20/16, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта», прийнято судом першої інстанції у відповідності до вимог закону, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки місцевого господарського суду, у звязку з чим підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі 917/20/16 - залишенню без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст.ст. 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.04.2017р. у справі 917/20/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 19.06.2017р.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя О.В Плахов

Суддя І.А. Шутенко