Постанова № 67214704, 15.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа №922/835/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю №743 від 12.12.2016 року;

відповідача ОСОБА_2, довіреність дійсна до 31.12.2017 року;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, за довіреністю №08-11/89/2-17 від 10.01.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Харківської міської ради, м.Харків, (вх.№1687Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року по справі №922/835/17,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м.Харків,

до Департаменту інфраструктури Харківської міської ради, м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Харківська міська рада, м.Харків,

про стягнення 6752776,25 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року у справі №922/835/17 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено.

Стягнуто з Департаменту інфраструктури Харківської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» 6752776,25 грн. невідшкодованої заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення згідно вимог п. 19 ч.1 ст.12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. 6 ч. 1 ст.6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус війни ветеранів військової служби, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ч. 5 ст. 15 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.4 ч.3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» та 101291,64 грн. судового збору.

Третя особа Харківська міська рада, з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, апелянт просить суд стягнути з позивача на свою користь суму судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що до 2016 року надання пільг з послуг звязку здійснювалося відповідно до п.5 ст. 102 Бюджетного кодексу України, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, обсяг якої щорічно визначався Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний бюджетний рік. Однак, у Законі України «Про державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені.

Скаржник наполягає на тому, що Департамент інфраструктури Харківської міської ради не є розпорядником коштів бюджетного фінансування на виконання програм соціального захисту населення, оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2016 рік» не передбачені відповідні субвенції з державного бюджету.

Апелянт вказує, що Департамент інфраструктури Харківської міської ради не має господарських відносин та зобовязань перед ПАТ «Укртелеком», а органи місцевого самоврядування не відповідають за бюджетні зобовязання держави. При цьому скаржник вказує, що ПАТ «Укртелеком» невірно визначився зі складом осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

12.06.2017 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6172), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у звязку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вказує позивач, Департамент інфраструктури Харківської міської ради, до компетенції якого належать питання соціального захисту населення був визначений головним розпорядником бюджетних коштів з компенсації пільг з послуг звязку у м.Харкові. Ні Департаментом інфраструктури Харківської міської ради, ні Харківською міською радою не повідомлялось про визначення іншого органу головним розпорядником бюджетних коштів, будь-які відомості про прийняття такого рішення відсутні. Позивач відзначає, що на протязі 2016 року ним надавались відповідні пільгові послуги звязку в підтвердження чого відповідачу направлялись звіти за формою « 2-пільга», які останнім приймались.

Також позивач зазначає, що в силу норм чинного законодавства України, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання.

До початку судового засідання 15.06.2017 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№6400), який є тотожним за змістом до апеляційної скарги та в якому він просить апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

У судовому засіданні 15.06.2017 року представник третьої особи підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача зазначив, що підтримує позицію апелянта в повному обсязі.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» є оператором телекомунікацій, предметом діяльності якого є надання телекомунікаційних послуг фіксованого місцевого, міжміського, міжнародного та рухомого (мобільного) зв'язку, комп'ютерного зв'язку, радіозв'язку (з використанням радіочастот), послуг цифрового телебачення, інших послуг мультисервісних мереж та інших телекомунікаційних додаткових (супутніх) послуг.

Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» у період з січня по грудень 2016 року було надано послуги звязку на пільгових умовах населенню м.Харків, які включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 6752776,25 грн.

Як зазначає позивач, у звязку з несплатою відповідачем наданих послуг звязку пільговій категорії населення за період з січня по грудень 2016 року, станом на 01.01.2017 року утворилась заборгованість у розмірі 6752776,25 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, позивач надав до матеріалів справи копії поіменних списків абонентів за формою « 2-пільга», які щомісячно надсилались на електронну адресу відповідача, що підтверджується витягами з електронної пошти позивача про відправлення повідомлень.

У звязку з тим, що відповідачем всупереч приписів чинного законодавства заборгованість за надані послуги звязку пільговій категорії населення сплачено не було, Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Харківської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані послуги звязку у розмірі 6752776,25 грн.

Досліджуючи матеріали у їх сукупності та надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року (надалі - Правила), споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 63 Правил також передбачено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вищевказані правові норми закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв'язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг суб'єкту господарювання, який надає такі послуги.

При цьому, ані Законом України «Про телекомунікації», ані Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», яка визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Як було зазначено вище, протягом січня - грудня 2016 року позивачем було надано послуги звязку на пільгових умовах населенню м.Харків, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширюється дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пункту 16 статті 6-1 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини пятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» на загальну суму 6752776,25 грн.

Підпунктом 9 ч.1 ст. 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 ч.1 ст. 89 та ч.1 ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 (надалі - Постанова №256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг населенню зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку).

Відповідно до пункту 2 Постанови №256, головні розпорядники бюджетних коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Отже, чинним законодавством передбачено відшкодування витрат за надані послуги звязку пільговим категоріям громадян, при цьому вказані зобовязання виникають безпосередньо з законів України та не залежать від їх фінансування.

Крім того, відповідно до п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевий держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно роз'яснень Міністерства фінансів України від 31.08.2016 року за №31-09010-16-16/24984, надання вказаних пільг в 2016 році здійснюється місцевими органами виконавчої влади за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг м. Харків є Департамент інфраструктури Харківської міської ради, а отже відшкодування витрат, понесених Позивачем внаслідок надання населенню м. Харків послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен був здійснювати відповідач за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню на оплату зокрема, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Як зазначає в позовній заяві позивач та підтверджується матеріалами справи, позивачем на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року №117 (надалі - Положення), на паперових та електронних носіях направлялись відповідачу розрахунки видатків на відшкодування витрат (за формою « 2-пільга»), повязаних з наданням пільг за період з січня по грудень 2016 року з поіменним списком абонентів за формою « 2-пільга». Вказані розрахунки за формою « 2-пільга» за відповідний період надані позивачем до матеріалів справи.

Також списки за формою « 2-пільга» щомісячно надавались відповідачу у паперовому вигляді, що підтверджується копіями супровідних листів, які є в наявності в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 11 Положення, на відповідача як на розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації. Після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, уповноважений орган складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою « 5-пільга»; реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою « 3-пільга».

Отже, відповідач був зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з ним на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги. Проте, відповідачем було порушено зобовязання, оскільки ним не складалися, не підписувалися і не подавалися до фінансового органу акти звіряння за формою « 3-пільга».

Твердження апелянта щодо відсутності у відповідача доступу до Єдиного державного автоматизованого реєстру громадян, які мають право на пільги, додатково свідчить про порушення Департаментом інфраструктури Харківської міської ради покладених на нього зобов'язань у спірних правовідносинах, адже виконавчі органи Харківської міської ради (Департамент охорони здоров'я та соціальних питань, Департамент транспорту і зв'язку, Департамент телекомунікацій та зв'язку, а після реорганізації останнього - Департамент інфраструктури) понад 10 років виконують функції головного розпорядника коштів субвенцій з державного бюджету на виконання державних програм соціального захисту населення у м.Харків.

Відсутність, наразі не складених відповідних актів звіряння за формою « 3-пільга» не може бути підставою вважати, що у відповідача не виникло зобовязання по відшкодуванню заборгованості. Таким чином, позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» встановлено, що телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобовязання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пунктом 16 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини пятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги звязку (телекомунікаційні послуги).

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для виконання зобовязання щодо сплати заборгованості за надані позивачем послуги звязку пільговій категорії населення з тих підстав, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено коштів субвенцій з Державного бюджету України на надання вказаних послуг, оскільки чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Пунктом 1.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання.

Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року №01-06/908/2012 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України» від 15.03.2011 року №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446).

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до розяснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011 року №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.

Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)

Таким чином, зобовязання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг звязку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Отже, Департамент інфраструктури Харківської міської ради, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код ЄДРПОУ 34468231 є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобовязаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно скасування оскаржуваного рішення та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг (послуг звязку) на пільгових умовах у розмірі 6752776,25 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у звязку з чим апеляційна скарга Харківської міської ради не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року по справі №922/835/17 має бути залишене без змін.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.05.2017 року по справі №922/835/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 19 червня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.