Рішення № 67039826, 08.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2017Справа №910/6798/17

За позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний

банк»

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ПЛЮС»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1. Приморській відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного

територіального управління юстиції в Одеській області

2. Публічне акціонерне товариства «Райффайзен Банк Аваль»

Про визнання права власності, звільнення грошових коштів з-під арешту,

зобов'язання вчинити дії

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Мединський М.М. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів, 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРІН ПЛЮС» про визнання права власності, звільнення грошових коштів з-під арешту, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою від 27.04.2017р. порушено провадження по справі №910/6798/17 та призначено її розгляд на 19.05.2017р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Приморській відділ державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Представником позивача 13.05.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмове підтвердження відсутності аналогічного спору на виконання вимог ухвали суду.

Представник третьої особи 2 в судове засідання 19.05.2017р. не з'явився, проте, 12.05.2017р. через відділ діловодства суду подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Представники відповідачів 1, 2 та третьої особи 1 в судове засідання не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою від 19.05.2017р. розгляд справи було відкладено на 08.06.2017р.

У судовому засіданні 08.06.2017р. судом було розглянуто та відхилено клопотання позивача про забезпечення позову, в якому заявник просив заборонити Приморському відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області та будь-яким іншим установам, організаціям та особам здійснювати стягнення (списання) грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» з рахунку, відкритого в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль». При цьому, суд виходив з наступного.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною на вчинення певних дій.

Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте, позивачем не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності підстав для забезпечення позову.

З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.

Від Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області 01.06.2017р. до відділу діловодства суду надійшли пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду.

Представники відповідачів 1, 2 та третьої особи 1 в судове засідання не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 08.06.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідачі та треті особи не з'явились у судове засідання 08.06.2017р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 08.06.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.04.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОРЯЦ-Т» (клієнт) було укладено договір №791/66.10 про інкасацію коштів суб'єкта господарювання, відповідно до п.1.1 якого банк власними силами та засобами здійснює збирання та доставку до каси банку коштів клієнта, проводить приймання коштів, виконує їх поаркушне перерахування та здійснює переказ готівки на поточні рахунки клієнта, зазначені у додатку №1 до цього договору, в строк, зазначений у додатку №1 до цього договору.

За умовами п.4.1 договору №791/66.10 від 05.04.2016р. за послуги з інкасації коштів клієнт щомісяця сплачує банку винагороду у розмірі, який визначено додатком №1 до цього договору.

Пунктом 7.1 вказаного правочину визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 05.04.2017р.

У додатку №1 до договору №791/66.10 від 05.04.2016р. контрагентами визначено адреси пунктів інкасації, розмір винагороди банку, адреси каси перерахунку банку, реквізити, на які здійснюється переказ інкасованих коштів, номери закріплених інкасаторських сумок.

Додатковою угодою №1 від 22.12.2016р. контрагентами було погоджено внесення змін до додатку №1 до договору №791/66.10 від 05.04.2016р.

23.02.2017р. між Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» (клієнт) було укладено договір №229-ДІ/ODE про інкасацію коштів суб'єктів господарювання, відповідно до п.1.1 якого банк власними силами та засобами здійснює збирання та доставку до каси банку коштів клієнта, проводить приймання коштів, виконує їх поаркушне перерахування та здійснює переказ готівки на поточні рахунки клієнта, зазначені у додатку №1 до цього договору, в строк, зазначений у додатку №1 до цього договору.

За умовами п.4.1 договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. за послуги з інкасації коштів клієнт щомісяця сплачує банку винагороду у розмірі, який визначено додатком №1 до цього договору.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 22.02.2018р. (п.7.1 договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р.).

У додатку №1 до договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. контрагентами визначено адреси пунктів інкасації, розмір винагороди банку, адреси каси перерахунку банку, реквізити, на які здійснюється переказ інкасованих коштів, номери закріплених інкасаторських сумок.

Додатковою угодою №1 від 09.03.2017р. контрагентами було погоджено внесення змін до додатку №1 до договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р та №791/66.10 від 05.04.2016р. як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» та Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» взаємних прав та обов'язків з інкасації готівки.

Як свідчать матеріали справи, 16.03.2017р. Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк) на виконання умов договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. проводилась інкасація грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» на суму 46300 грн.

На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів готівкою у Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» заявником представлено до матеріалів справи супровідну відомість до сумки з готівкою №902702 від 16.03.2017р.

Проте, всупереч умов договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» помилково грошові кошти було зараховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т», визначений у додатку №1 до договору №791/66.10 від 05.04.2016р., про що свідчить меморіальний ордер №00276432/17 від 16.03.2017р.

З метою належного виконання своїх обов'язків за договором №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок вказаної особи в сумі 43600 грн. згідно меморіального ордеру №128016_10 від 17.03.2017р.

Листом №ODЕ-07.3/157 від 21.03.2017р. позивачем повідомлено відповідача 1 про помилкове зарахування грошових коштів в сумі 46 300 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» №26002420921, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль». Одночасно, в означеному листі заявник просив перерахувати помилково зараховані грошові кошти на рахунок банку.

Листом від 16.03.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» було повідомлено Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» про те, що відповідач 1 16.03.2017р. інкасації не замовляв, грошові кошти отриманні останнім безпідставно. Проте, останнім також зауважено на неможливості здійснення перерахування грошових коштів з рахунку №26002420921, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», з огляду на те, що постановою від 06.03.2017р. старшого державного виконавця Приморського відділу державної реєстрації виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження №53527101 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку №26002420921, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

Посилаючись на те, що грошові кошти в сумі 46 300 грн. є власністю Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», безпідставно набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» та перебувають під арештом, накладеним в межах виконавчого провадження, боржником за яким є саме відповідач 1, заявник і звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права власності на грошові кошти, звільнення коштів з-під арешту та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» перерахувати кошти на рахунок Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк».

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України п. 2 ч.1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Враховуючи, що згідно зі ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню. Аналогічну правову позицію наведено у п.1 Постанови №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (п.5 Постанови №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведених норм закону випливає, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, при зверненні до суду з вимогами про визнання права власності заявником повинно бути доведено, зокрема, факт правомірного набуття відповідного майнового права та невизнання чи оспорювання цього права іншою особою (відповідачем).

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилався на те, що грошові кошти в сумі 46 300 грн. є власністю Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», безпідставно набуті Товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» та перебувають під арештом, накладеним в межах виконавчого провадження, боржником за яким є саме відповідач 1, заявник і звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права власності на грошові кошти, звільнення коштів з-під арешту та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» перерахувати кошти на рахунок Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання права власності на грошові кошти в сумі 46 300 грн. та звільнення коштів з-під арешту підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. 4. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як було встановлено судом, 16.03.2017р. Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (банк) на виконання умов договору №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. проводилась інкасація грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» на суму 46300 грн.

На підтвердження отримання вказаної суми грошових коштів готівкою у Товариства з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» заявником представлено до матеріалів справи супровідну відомість до сумки з готівкою №902702 від 16.03.2017р.

Проте, Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» помилково грошові кошти було зараховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т», про що свідчить меморіальний ордер №00276432/17 від 16.03.2017р.

З метою належного виконання своїх обов'язків за договором №229-ДІ/ODE від 23.02.2017р. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «САГІТТА-Т» позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок вказаної особи в сумі 43600 грн. згідно меморіального ордеру №128016_10 від 17.03.2017р.

При цьому, судом прийнято до уваги, що вказані дії позивача повністю узгоджуються з приписами п.32.3.1 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», згідно якого у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично грошові кошти, помилково перераховані на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т», належать саме Публічному акціонерному товариству «Перший український міжнародний банк», а отже, утримання вказаних активів на рахунку відповідача є безпідставним та свідчить про порушення майнових прав заявника.

Листом №ODЕ-07.3/157 від 21.03.2017р. позивачем було повідомлено відповідача 1 про помилкове зарахування грошових коштів в сумі 46 300 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» №26002420921, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль». Одночасно, в означеному листі заявник просив перерахувати помилково зараховані грошові кошти на рахунок банку.

Листом від 16.03.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» було повідомлено Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» про те, що відповідач 1 16.03.2017р. інкасації не замовляв, грошові кошти отриманні останнім безпідставно. Проте, останнім також зауважено на неможливості здійснення перерахування грошових коштів з рахунку №26002420921, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», з огляду на те, що постановою від 06.03.2017р. старшого державного виконавця Приморського відділу державної реєстрації виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області в межах виконавчого провадження №53527101 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку №26002420921, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

Дійсно, наявними в матеріалах справи документами, а саме постановою від 06.03.2017р. старшого державного виконавця Приморського відділу державної реєстрації виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області підтверджуються обставини накладення арешту на грошові кошти відповідача 1, які обліковуються на рахунку №26002420921, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

Доказів скасування вказаного обтяження станом на момент вирішення спору по суті матеріали справи не містять.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, виходячи з приписів норм чинного законодавства, в тому числі, ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання права власності на грошові кошти в сумі 46 300 грн. та звільнення вказаного майна з-під арешту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» про зобов'язання перерахувати грошові кошти підлягають залишенню без задоволення. При цьому, слід наголосити наступне.

З системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України полягає, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, наразі суд зауважує, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» не було порушено майнових прав позивача на грошові кошти в сумі 43 600 грн., оскільки як зазначалось судом, відповідачем 1 було визнано обставини безпідставного отримання грошових коштів позивача.

При цьому, наявними в матеріалах справи документами, а саме платіжним дорученням №00276432/1 від 16.03.2014р. підтверджується, що фактично Товариством з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» було вчинено дії, направлені на повернення грошових коштів заявнику та відновлення його прав, як власника коштів.

Проте, означене платіжне доручення не було виконано Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» з огляду на обтяження, накладені на грошові кошти відповідача в межах виконавчого провадження №53527101.

Тобто, у даному випадку неповернення грошових коштів мало місце не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т», що вказує відсутність порушень з боку вказаного учасника судового процесу прав та законних інтересів заявника, що виключає можливість застосування судового захисту у спосіб, обраний позивачем.

Отже, виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» про зобов'язання перерахувати грошові кошти.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на те, що спір у справі виник внаслідок дій заявника з помилкового зарахування грошових коштів на рахунок відповідача 1, судовий збір згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати право власності Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (04070, м.Київ, вул.Андріївська, будинок 4, ЄДРПОУ 14282829) на грошові кошти в сумі 46 300 грн., що знаходяться на рахунку №26002420921 Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» (65005, Одеська обл., місто Одеса, вул.Балківська, буд.143, ЄДРПОУ 34443264), відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль».

3. Звільнити грошові кошти в сумі 46 300 грн., що знаходяться на рахунку №26002420921 Товариства з обмеженою відповідальністю «Горяц-Т» (65005, Одеська обл., місто Одеса, вул.Балківська, буд.143, ЄДРПОУ 34443264), відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м.Київ, вул.Лєскова, буд.9, ЄДРПОУ 14305909), з-під арешту, накладеного постановою від 06.03.2017р. у ВП №53527101 старшого державного виконавця Приморського відділу державної реєстрації виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Моргуном О.В.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

09.06.2017р.

Суддя Спичак О.М.