Ухвала суду № 67035579, 06.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2017 р. м. Київ К/800/28081/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І. (доповідач),

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Авдієвський коксохімічний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, за касаційною скаргою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, -

у с т а н о в и л а :

У травні 2016 року Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулося до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Авдієвський коксохімічний завод» (далі - Товариство) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році в розмірі 7312956,54 грн. та 179898,73 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що Товариством не дотримано вимоги статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-ХII), а саме - не виконано 4 % нормативу зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариство у спірний період звітувало міському центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ та № 3-ПН, тобто виділяло робочі місця для працевлаштування інвалідів.

До такого висновку суди дійшли опираючись на дані, зазначені у звіті за формою № 3-ПН у період з січня по грудень 2015 року.

Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, спір сторін за своєю суттю зводиться до вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році та нарахованої пені.

Так, згідно даних розрахунків, що містяться в матеріалах справи та відповідної звітності, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства у 2015 році становила 3751 особу.

Так, за змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати? адміністративно-господарсь?ких санкцій тягне за собою нар?ахування пені. Пеня обчислюєт?ься виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь? її строк (частина друга статті 20 За?кону № 875-ХІІ).

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Суди правильно дійшли висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Разом з цим, підприємство несе обов'язок повідомляти уповноважені органи про наявність місць для такого працевлаштування, яким у цьому випадку є відповідні державні служби зайнятості.

Суди опираючись на положення Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814 та Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17 червня 2013 року №988/23520, не з'ясували наявність належних і допустимих доказів у підтвердження чи спростування того, що Товариство виконало свій обов'язок щодо працевлаштування інвалідів у звітній період у належній кількості, виходячи з загальної чисельності штатних працівників.

Так, надаючи оцінку звітам за формою № 3-ПН, суди попередніх інстанцій не навели відповідних розрахунків щодо наявної заборгованості відповідача та не встановили про яку саме чисельність працівників звітувало Товариство і чи в достатній кількості створених вакантних місць.

Суди також не надали належної правової оцінки Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067-VI ).

Так, статтею 53 Закону № 5067-VI визначається відповідальність за порушення законодавства про зайнятість населення.

Суди, вирішуючи спір не з'ясували можливість застосування цього Закону до правовідносин сторін, з урахуванням усіх повно встановлених обставин у справі, зокрема розрахунків у відповідному відсотковому відношенні до загальної чисельності штатних працівників тощо.

При цьому, суди мають виходити з вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім цього, згідно вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій мають врахувати висновки Верховного Суду України щодо практики застосування норм права у даній категорії спорів, зокрема № 21-888а15 та ін.

За таких обставин, висновок судів про відмову в задоволенні позову є передчасним.

Отже, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості.

Тому рішення судів підлягають скасуванню, а справа згідно правил статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, направленню на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

у х в а л и л и л а :

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: М.І. Мойсюк

Я.Л. Іваненко

С.В. Головчук