Ухвала суду № 66995315, 06.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5839/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

при секретарі Козуб А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу без фіксації судового засідання технічними засобами ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління МВС України, Головного управління МВС України у Луганській області, Головного управління Національної поліції у Луганській області, третя особа - Лутугинський районний відділ Головного управління МВС України у Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління МВС України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не є обов'язковою, колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно з ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Наказом № 401 о/с від 06.11.2015 року позивача згідно з пп. 10, 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів).

Судом першої інстанції встановлено, що станом на час прийняття наказу від 06.11.2015 року № 401 о/с позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29 липня 1991 року № 114.

При цьому, Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та врегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Проте, на момент розгляду даної адміністративної справи, Закон України «Про міліцію» № 565-ХІІ від 20 грудня 1990 року втратив чинність та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон № 580-VIII).

Закон №580-VІІІ був опублікований 06 серпня 2015 року в газеті «Голос України» та відповідно до Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07 листопада 2015 року, крім пунктів 8 - 11 Прикінцевих та перехідних положень, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07 серпня 2015 року.

Відповідно до пунктів 8 - 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» № 580-VIII (опубліковано 06 серпня 2015 року) з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, впродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Тобто, положеннями Закону № 580-VIII закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону, бути прийнятими на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Водночас, в силу пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази стосовно того, що позивач подавала заяву (рапорт) про прийняття її на службу в поліцію, у встановлений чинним законодавством строк, тобто, протягом трьох місяців з дня опублікування Закону України «Про національну поліцію».

Ліквідація територіальних органів МВС України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №730 від 16 вересня 2015 року, не передбачає правонаступництва.

Працевлаштуванню позивача до органів Національної поліції повинна була передувати визначена Законом № 580-VIII процедура, яка позивачем дотримана не була.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління МВС України у Луганській області видати позивачу довідку про роботу, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача про надання вказаної довідки та відмови останнього видати таку довідку, а відтак відсутні спірні правовідносини щодо видачі вказаної довідки, отже позов в зазначеній частині не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

Повний текст виготовлено 08 червня 2017 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.