Рішення № 66988226, 31.05.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/1428/17

Провадження № 2/263/840/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі головуючої судді Шевченко О.А., при секретарі Пахніц О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Комунальне комерційне підприємство Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (особистий рахунок № НОМЕР_1), за період з 01.11.2015 року по 01.01.2017 року Відповідачами не вносилась оплата за користування тепловою енергією, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 6834,87 грн. Також зазначив, що протягом цього часу підприємство надавало Відповідачам послуги, від яких Відповідачі не відмовлялися та за користування якими проводилось нарахування відповідно до встановлених тарифів. Однак оплата за надані послуги не проводилась, хоча відповідачів повідомляли про наявну заборгованість. В наданій до суду заяві Позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути з Відповідачів заборгованість за період з 01.11.2015 по 01.03.2017р в сумі 9093,55 грн., 3% річних у розмірі 144,84 грн., та інфляційні втрати у сумі 618,15 грн., а також судовий збір у сумі 1600 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, просив справу розглядати за його відсутності на задоволені позовних вимог наполягав, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився про дату та час був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без неї, проти задоволення позову заперечувала. Також надала до суду письмові заперечення. В яких зазначила, що в 1985 році в зв'язку з поганим опаленням і дуже низькою температурою в квартирі вони звернулись до Управління житлового господарства і з 1985 року їх квартира була переведена на індивідуальне опалення (була зроблена пряма врізка). Неодноразово звертались до КП «Маріупольтепломережа» та просили надати технічні умови для встановлення тепло лічильника, однак отримували необґрунтовані відмови. Також вказала, що в квартирі залишились проживати лише вони з чоловіком (ОСОБА_1.), вони обидва пенсіонери, а суми за тепло стали непомірно високими, і Позивач відмовлявся надати дозвіл на встановлення тепло лічильника, то вони змушені були встановити автономне опалення. І з 2015 року послугами КП «Маріупольтепломережа» вони не користуються, про що також неодноразово повідомляли Позивача.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився про дату та час був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився про дату та час був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився про дату та час був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно Свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1. (а.с.60)

Як вбачається із відповіді Департаменту адміністративних послуг відділу Реєстрації місця проживання фізичних осіб Маріупольської міської ради за вище зазначеною адресою також зареєстрований ОСОБА_5 (а.с. 25)

За період з 01.11.2015 року по 01.01.2017 року Позивач нарахував Відповідачам вартість за користування тепловою енергією, загальна сума якої склала 6834,87 грн. (а.с.7)

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 3 ст. 29 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України, яка полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, не є безмежною.

У разі якщо актом цивільного законодавства передбачена обов'язковість положень цього акту для сторін договору, сторони не вправі відступити від їх положень (ч. 3 ст. 6 ЦК України). Зокрема, ст. ст. 19, 20 Закону України від 24 червня 2004 р. № 1875-IV "Про житлово-комунальні послуги" передбачають обов'язок споживача житлово-комунальних послуг укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, ст. ст. 19 - 21 цього Закону, постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 529 "Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У зв'язку з цим укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 зазначеного Закону.

У разі такої відмови відповідно до положень ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг вправі звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом, що містить відповідний обов'язок. Цей висновок викладений в Висновках Верховного Суду України від 01.03.2013р.).

Однак Позивачем не надано суду договір про надання послуг з теплопостачання, а відтак суд приходить до висновку про його відсутність. Також, Позивач не просить визнати такий договір укладеним.

Але в постанові Верховного Суду України, від 30 жовтня 2013 року по справі №6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі №3-184цс14, зазначено, що сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

Це закріплено в ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання», що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що фактично послуги хоча і надавались (оскільки, через квартиру проходять стояки для опалення сусідніх квартир), але не в тому об'ємі за який проведено розрахунок.

Згідно актів ККП УК «Західна» від 13.10.2015 року, 09.11.2015 року при обстежені квартири АДРЕСА_1 встановлено, що квартира ОСОБА_1 відключена від теплоносія КП «Маріупольтепломережа», однак стояки, що проходять через квартиру не ушкоджені (а.с.33-34).

Згідно п. 13, 28 Постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», у разі коли опалювальні пристрої в квартирі (будинку садибного типу) обладнано приладами-розподілювачами теплової енергії або потужність приладів опалення (радіаторів) не відповідає розрахунковій, споживач оплачує послуги за результатами розрахунків витрат тепла, які здійснюються виконавцем за методикою, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Таким чином, Позивач має право на стягнення з Відповідачів суми в рахунок оплати за фактично отриману теплову енергію, розрахунок цієї суми проводиться з врахуванням вимог п. 13, 28 Постанови КМУ, тобто з врахуванням потужності приладів опалення.

Однак, Позивач не просить стягнути з Відповідачів суму за фактично поставлену теплову енергію, а нарахування проводились за загальним правилом, без врахування змін, а тому суд вважає, що Позивач не довів заявлену суму що підлягає стягненню з Відповідача.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, згідно ст. 25 ЗУ «Про теплопостачання», теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право: на відшкодування збитків у разі наявності порушень у роботі теплового обладнання споживача, що призвели до перебоїв у технологічному процесі теплопостачання.

А відповідно до ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», виконавець має право вимагати від споживача своєчасного проведення робіт щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з вини споживача, або відшкодування вартості цих робіт.

Однак вимог про відшкодування збитків Позивач не заявляв і жодного разу не звертався до Відповідачів з вимогою про усунення неполадок (самовільного відключення) та приведення системи теплопостачання до попереднього стану, незважаючи на те, 18.03.2016 року ОСОБА_2 зверталась до Позивача із заявою з проханням направити комісію для встановлення цього факту (а.с.37), а згідно з акту ККП ІК «Західна» від 22.07.2016 року, Позивачем раніше неодноразово це порушення актувалось.

Крім того, згідно акту №685 від 30.03.2017 року, періодичне підключення та відключення теплопостачання квартири не мало впливу на параметри загально будинкової системи опалення (а.с.83).

Згідно статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з практикою Європейського Суду, концепція «майна» не обмежується існуючим майном, але також може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Також найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Жодною нормою Законодавства України не передбачено стягнення за неотриманні комунальні послуги (з теплопостачання), навіть, якщо вони сталися з вини споживача.

Таким чином Відповідачі не могли передбачати, що Позивач подасть позов до суду про стягнення плати за теплову енергію, яку вони, на їх думку, не отримували, а фактично отримували (стояки, опалення загально будинкових приміщень), але в об'ємі значно меншому ніж заявлено Позивачем, оскільки батареї в квартирі були від'єднанні від опалення.

Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних органів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Згідно ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, 07.03.2017 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 21-1530а16 навів мотиви, з огляду на які суд може відступити від правової позиції Верховного Суду України.

Суд вважає за можливе відступити від правової позиції Верховного Суду України (викладеної у Постанові ВСУ від 11.11.2015 року № 6-1192цс15 та Постанові ВСУ від 11.11.2015 № 6-1706 цс15), оскільки в межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Верховного Суду України, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення. По-перше, не охоплено зазначеними правовими позиціями Висновки Верховного Суду України від 01.03.2013р., по-друге, квартира Відповідачі з 1985 року мала пряму врізку і її відключення ніяким чином не вплинуло на стан інших квартир цього будинку чи права власників цих квартир, по-третє, не охоплюється зазначеними правовими позиціями трактування п. 13, 28 Постанови КМУ «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

Враховуючи вище зазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки Позивач не довів заявлену суму позовних вимог. Відповідно не підлягають задоволенню і вимоги, щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних.

Однак, це не позбавляє Позивача після здійснення розрахунку за фактично поставлену теплову енергію звернутись до суду саме з цих підстав.

Згідно ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 6,627,630 Цивільного кодексу України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1, 19, 20, 21, ч. 3. ст. 29 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги», ст.ст. 19,25 Закону України «Про теплопостачання», п. 13, 28 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2012 р. від 01.03.2013 року, Постанови Верховного Суду України від 07.03.2017 № 21-1530а16, ст.ст. 10, 11, 59, 60, 88, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя О.А.Шевченко