Ухвала суду № 66973169, 07.06.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В, ОСОБА_1

секретар судового засідання: Пиляй І.С.,

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 13 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Альфа-Банк" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та додатків до нього, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 13 березня 2017 року заяву ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог в цивільній справі №570/3684/15-ц, подану 03.02.2017 року представником позивача ОСОБА_2 повернуто ОСОБА_2 Повернуто ОСОБА_4 сплачений судовий збір в сумі 640 грн.

В поданій на вказану ухвалу суду апеляційній скарзі ОСОБА_4 покликається на її незаконність в зв'язку з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що 15 серпня 2007 року, між ВАТ «Сведбанк» (правонаступником якого було ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4 були укладені : кредитний договір № 1701/0807/71-020 та іпотечний договір № 1701/0807/71-020-Z-1. В подальшому, 25 травня 2012 року, між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами та в свою чергу, 15 червня 2012 року, між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами.

Згідно вищезазначених угод (договорів факторингу), відбулося відступлення на користь ПАТ «Альфа-Банк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним правочинами. Таким чином, з умов зазначених договорів факторингу вбачається, що ці договори є ґрунтовані частково та базуються на кредитному та іпотечному правочинах. А відтак, ці договори факторингу є такими, що виникли з однієї підстави та є нерозривно повязані між собою, оскільки витікають та базуються частково на кредитному та іпотечному договорах, які укладені між первісним кредитором ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_4

За таких умов, подання заяви про збільшення позовних вимог, в якій обєднано кілька вимог, повязаних між собою, зокрема, про часткове визнання договорів факторингу недійсними і визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів вважає правомірними та такими, що ґрунтуються на законі.

З наведених підстав просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу повернути до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття заяви ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог та повертаючи її, суд першої інстанції виходив з того, що подана заява не є ні заявою про збільшення розміру позовних вимог, в контексті положень частини другоїстатті 31 ЦПК України, ані однорідними позовними вимогами за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача, в контексті положень частини першоїстатті 126 ЦПК України.

Такий висновок суду відповідає вимогам процесуального закону.

Частиною 2статті 31 ЦПК Українивстановлено, що до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто факти, які зумовлюють певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк», в якому просить : про захист порушеного права споживача фінансових послуг; про визнання недійсними кредитного договору № 1701/0807/71-020, укладеного 15 серпня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_4; про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20 серпня 2007 року до кредитного договору; про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 2 від 26 січня 2009 року; про внесення недійсним договору про внесення змін та доповнень № 3 від 24 квітня 2009 року; про застосування правових наслідків недійсності правочинів.

3 лютого 2017 року представником ОСОБА_4 ОСОБА_2 подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій він просить залучити до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача : ПАТ «ОМЕГА БАНК» як правонаступника ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк»; визнати частково недійсним договір відступлення права вимоги від 25 травня 2012 року, за кредитними та забезпечувальними договорами, який укладено між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк» та договір відступлення права вимоги від 15 червня 2012 року, який укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», в частині відступлення права вимоги до ОСОБА_4, за кредитним договором № 1701/0807/71-020 від 15 серпня 2007 року додатковими та забезпечувальними договорами до нього, укладеними між ПАТ «Сведбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ОМЕГА БАНК» та ОСОБА_4

Таким чином, представник ОСОБА_4 ОСОБА_2, шляхом подання заяви про збільшення позовних вимог, пред'явив позов не до факторів і клієнтів, а до ПАТ "Альфа-Банк" про визнання частково недійсними інших договорів, з інших підстав та навіть тих, які ним не укладались (між ПАТ «Сведбанк» і ПАТ «Дельта Банк»), при цьому невірно визначивши процесуальне положення сторін договорів факторингу, як третіх осіб, а тому заявлені ним вимоги є новими, відповідно такий позов повинен розглядатися самостійно і не може бути пред'явлений в порядку уточнених позовних вимог відповідност. 31 ЦПК України.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_2 подавши 6 червня 2017 року письмові пояснення по справі, які за своєю суттю є доповненнями до апеляційної скарги вийшов за межі її доводів та строків передбачених на апеляційне оскарження.

За наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вказана заява про збільшення позовних вимог є новим позовом, який має бути поданий з дотриманням нормЦПК України.

Ухвала суду відповідає вимогам процесуального закону, доводиапеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстави для скасування ухвали відсутні.

Керуючись ст.ст.303,304,307,312,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : С.В.Боймиструк

Судді : С.В. Хилевич

ОСОБА_1