Ухвала суду № 66956507, 06.06.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/7476/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/836/К/17 суддя: Дехта Р.В.

Категорія - 26 ( І ) Доповідач - Бондар Я.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар Гладиш К.І.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ОСОБА_2,

представника відповідача - Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» про стягнення моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» (далі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3»), про стягнення моральної шкоди, у звязку з ушкодженням його здоровя, в якому просив суд стягнути з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на його користь 275600 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що тривалий час перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час роботи 25 жовтня 1976 року із ним стався нещасний випадок пов'язаний з виробництвом. У 1994 році йому встановлене професійне захворювання. Висновком МСЕК від 06.12.1994 року встановлено 30% втрати професійної працездатності. Наступним переоглядом 21.11.2002 року встановлено 55% втрати працездатності, з яких 25% - по травмі, 30%- по проф.захворюванню та ІІІ група інвалідності. У звязку із втратою професійної працездатності він переживає фізичні та моральні страждання через незадовільний стан здоровя, неможливість працювати та вільно обирати собі зайняття через низку протипоказань лікарів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Євраз ОСОБА_3» на користь ОСОБА_1 моральне відшкодування у розмірі 35000 грн. без утримання податків та обовязкових платежів. Також вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ПрАТ «Євраз ОСОБА_3», посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального законодавства, поставив питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на неврахування судом першої інстанції законодавства, що діяло під час виникнення у позивача професійного захворювання. А саме дію п.11 Правил відшкодування шкоди, якими передбачалось, що розмір моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено, що з вини підприємства позивач зазнав моральної шкоди. Вважає, що позивачем не доведено вини підприємства у частковій втраті ним працездатності. Позивачем недоведено факту заподіяння йому моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із записів, які містяться в трудовій книжці, виданої наімя ОСОБА_1Н, що в період з 23.11.1971р. по 13.04.1972 р., та з 05.10.1972р. по 08.04.1999 р. він працював на підприємстві Рудоуправління ім. Фрунзе тресту «Ленінруда», згодом був переведений до рудоуправління ім. ХХ партзїзду яке з 01.10.1989 виділилось зі складу Державного виробничого обєднання по видобутку руд підземним способом «Кривбасруда» у самостійне підприємство, з 13.12.1991 року було перейменовано уВАТ «Суха Балка».

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 28.10.1994 року, встановлено, що причиною професійного захворювання ОСОБА_1 є 22 річний стаж роботи в умовах пов`язаних з великим фізичним навантаженням і напругою праці. Маса вантажу, що переміщується і підіймається більше 40 кг. при нормі 30 кг. Винних осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці, не встановлено.

Відповідно до Акту розслідування нещасного випадоку на виробництві №41 від 26.10.1976 року, який трапився із ОСОБА_1 25 жовтня 1976 року о 18 годині, під час виконання робіт на шахті ім. «Фрунзе». Згідно п.15 Акту причинами нещасного випадку є необачність постраждалого та порушення правил безпеки при випуску руди із дучок на вторинному дробленні, слабкий контроль зі сторони дільничного надзору ( а.с.10).

Відповідно до висновку МСЕК ОСОБА_1 первинно 06.12.1994 року було встановлено 30% втрати професійної працездатності по плече лопатковому пері- артрозу та визнано інвалідом 3 групи, при повторному переогляді 09.03.1995р. йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності та також визнано інвалідом 3 групи безстроково( а.с.13).

Наступним переоглядом 21.11.2002р. позивачу встановлено 55% втрати професійної працездатності, із яких: 25% - по травмі, 30% - по плече лопатковому періартрозі та визнано інвалідом 3 групи на безстроковий термін. (а.с.14).

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що внаслідок втрати професійної працездатності у звязку з отриманим профзахворюванням та виробничою травмою з вини відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог позивача ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання та виробнича травма отримані позивачем під час виконання ним трудових обовязків на підприємстві відповідача і повязане з виробництвом і наявності у звязку з цим підстав, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як розяснив Пленум Верховного ОСОБА_3 України в п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі зясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Встановивши, що згідно витягу із акту огляду у ЛТЕК позивачу ОСОБА_1Н втрату професійної працездатності по отриманому ним на виробництві професійному захворюванню первинно встановлено06.12.1994 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме з часу первинного встановлення хронічного захворювання у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок ушкодження здоровя на виробництві, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права у відповідності до Правил та положень ЦК України в редакції 1963 року.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоровя, повязаним із виконанням ним трудових обовязків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше пяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, вирішуючи спір, суди, визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, на викладене уваги не звернули та не врахували, що згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше пяти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Саме до таких висновків зводяться правові позиції, викладені Верховним ОСОБА_3 України у постановах №6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-188цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-24цс15 від 18 березня 2015 року, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де працював позивач, тим самим порушивши ч.2 ст. 152 КЗпП України, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обовязок, що в свою чергу стало причиною отримання позивачем професійного захворювання, виходячи з доведеності факту отримання моральної шкоди, який не спростовано відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно морально шкоду з вини роботодавця і він має право на її відшкодування.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив характер спірних правовідносин сторін та правову норму, яка підлягає застосуванню до їх врегулювання, виходячи з чинності цієї норми на час виникнення спірних правовідносин.

Розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням відсотку втрати професійної працездатності ОСОБА_1 який згідно висновку МСЕК становить 55 %, з урахуванням тривалості роботи на підприємстві відповідача протягом більше 29 років, конкретних обставин по справі, пов'язаних із цим фізичних і моральних страждань, з урахуванням істотності вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, необхідності проходити періодично медичні обстеження та лікування. Наявність стійкого больового синдрому.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Євраз ОСОБА_3» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 01 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого ОСОБА_3 України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: