Постанова № 66952875, 01.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/604/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_2

відповідача по справі: представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Софегар-Україна» про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріуспроект Львів» в вересні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Софегар-Україна» та просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000472350 від 22 квітня 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що в процесі перевірки відповідачем не встановлено об'єктивних та достовірних обставин, які б свідчили про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом. Зазначив, що відносини з ТзОВ «Софегар-Україна» мали реальний характер та підтверджуються всіма первинними документами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року в справі №2а-10437/11/1370 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Галицькою обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року в справі №2а-10437/11/1370 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невірне встановлення фактичних обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Державною податковою інспекцією в Пустомитівському районі Львівської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Сіріуспроект Львів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ТзОВ «Софегар-Україна» за період з 01.01.2010 по 30.06.2010 р., за результатами якої ДПІ прийшла до висновку про порушення Товариством п.п.7.4.1, п.п 7.4.4, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 137 851,00 грн. в т.ч.: у січні 2010 р. - 281 933,00 грн., у березні 2010 р. - 332 817,00 грн., у квітні 2010 р. - 225 824,00 грн., у травні 2010 р. - 40 672,00 грн., у червні 2010 р. - 490 605,00 грн. за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виписаних ТзОВ «Софегар Україна» по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства (придбання будівельних матеріалів та будівельно-монтажних робіт); в порушення п.1.8 ст.1 та пп.7.2.3 п.7.2, п.п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено залишки від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за лютий 2010 р. - 281 933,00 грн., квітень 2010 р. - 332 817,00 грн., травень 2010 р. - 225 824,00 грн., червень 2010 р. - 40 672,00 грн., липень 2010 р. - 490 605,00 грн., що викладено в ОСОБА_2 перевірки від 14.04.2011 р. № 181/234/33753565.

На підставі ОСОБА_2 перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 22 квітня 2011 року, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на додану вартість на загальну суму 1 371 851,00 грн.

Між ТзОВ «Софегар Україна» (підрядник) та ТзОВ «Сіріуспроект Львів» (замовник) укладено ряд договорів підряду, а саме № 01/08-01 від 01.08.2009 року, № 01/08-10 від 01.08.2009 року, № 05/12-01 від 05.12.2008 року.

Згідно договору підряду № 01/08-01 від 01.08.2009 року, підрядник зобов'язується за завданням замовника виконувати роботи, а саме: загальні слюсарні роботи, зовнішні двері гіпермаркету, протипожежні двері. Договірна ціна робіт складає 17 538 750,00 грн. без ПДВ або 1 559 000,00 Євро.

Відповідно до договору підряду № 01/08-10 від 01.08.2009 р. підрядник зобов'язується за завданням замовника виконати роботи, а саме: конструкція шахти панорамного ліфта. Договірна ціна робіт складає 517 500,00 грн. без ПДВ або 46 000,00 Євро.

Згідно договору підряду № 05/12-01 від 15.12.2008 року підрядник за завданням замовника зобовязується виконати роботи, а саме: загальні слюсарні роботи, металеві грати і завіси - практікер, пожежні двері. Договірна ціна робіт складає 2 081 200,00 грн. без ПДВ або 220 000 Євро.

На виконання договорів підряду № 01/08-01 від 01.08.2009 року, № 01/08-10 від 01.08.2009 року, № 05/12-01 від 05.12.2008 року, ТзОВ «Софегар Україна» протягом січня-червня 2010 р. надавало будівельні роботи ТзОВ «Сіріуспроект Львів» по будівництву торгово-розважального центру за адресою с. Сокільники вул. Стрийська, 30, та складено акти виконаних робіт на загальну суму 16 519140,78 грн. в т.ч. ПДВ 2753 190,13 грн.

В підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських операцій позивачем представлено податкові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості ресурсів, розрахунки загальновиробничих витрат до ОСОБА_2 КБ-2, рахунки-фактури.

Орган державної податкової служби в акті перевірки прийшов до висновків, що господарські операції з приводу придбання товарів (робіт, послуг) ТзОВ «Сіріуспроект Львів» у ТзОВ «Софегар Україна» фактично не відбувались. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на даних ДПІ у Сихівському районі м.Львова, викладених в акті перевірки від 18.02.2011 року №121/23-209/36248695 про нікчемність господарських операцій між ТзОВ «Софегар Україна» та контрагентами ТзОВ «Вікторі Ко», ТзОВ «Іртас», ПП «Універсалбуд», ТзОВ «Екопласт-Львів».

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ«Податок на прибуток підприємств» ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Згідно пп.4.1.27 п.4.1 ст. 4 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобовязання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість та податку на прибуток є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не ОСОБА_2, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в ОСОБА_2 висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Згідно постанови Сихівського районного суду м. Львова від 09.04.2013 року №1319/5153/2012, директор ТзОВ «Софегар Україна», будучи службовою особою підприємства, склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи шляхом внесення до них неправдивих відомостей. Так, 29.07.2009 року підсудний підписав та подав в Державну архітектурно-будівельну інспекцію України заяву на видачу будівельної ліцензії ТзОВ «Софегар Україна». На підставі заяви підсудний отримав в Державній архітектурно-будівельній інспекції ліцензію серії АВ №475557 на право здійснення господарської діяльності, повязаної зі створенням обєктів архітектури. В додатку №1 до заяви від 29.07.2009 року на видачу ліцензії директор ТзОВ «Софегар Україна» з метою створення видимості офіційно влаштованих трудових ресурсів на підприємстві вказав робітників будівельних професій, які ніколи не працювали на цьому підприємстві і про нього нічого не чули.

Крім того, 05.01.2012 року набрала законної сили постанова Сихівського районного суду м. Львова від 29.12.2011 року у справі №1-104/11, якою встановлено факт фіктивності господарської діяльності ТзОВ «Вікторі Ко», ТзОВ «Іртас», ПП «Універсалбуд», ТзОВ «Екопласт-Львів», ПП «Львівкомфортгруп К», які були контрагентами ТзОВ «Софегар Україна» і останнє в свою чергу контрагентом позивача по справі ТзОВ «Сіріуспроект Львів».

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що платник податку повинен бути обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження осіб, які діяли від імені його контрагента, ідентифікував осіб, що підписували документи від їх імені.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року

(справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

В постанові №21-1359а15 від 22 вересня 2015 року Верховний Суд України зазначив, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобовязаний субєкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності субєкт господарювання зобовязаний заперечувати проти доводів субєкта владних повноважень.

В цій справі Верховний Суд України погодився з тим, що подані товариством договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності спірних постачальників свідчить про безтоварність розглядуваних операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

З огляду на ведене, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Галицької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року в справі №2а-10437/11/1370 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст виготовлено 06.06.2017 року