Ухвала суду № 66952876, 31.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/1451/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіІщук Л.П.,

суддівОнишкевича Т.В., Клюби В.В.,

за участю секретаря судового засіданняДжули В.М.,

представника апелянтаОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України до управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов,

встановив:

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (далі ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН) звернулася до управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2016 року позов задоволений частково: визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу, винесену управлінням Держпраці в Івано-Франківській області за № 09-01-105/258 від 13.10.2016 року в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 14 500 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач - ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного зясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права. Просить її скасувати і прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3В склалися трудові відносини, а не цивільно-правові, є безпідставними, оскільки основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором метою роботи є отримання певного матеріального результату. Оскільки не встановлено факту прийняття особи на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; не розяснено їй права й обовязки та не поінформовано під розписку про умови праці тощо, то такий договір не можна вважати трудовим. Крім того, зазначає, що штрафні санкції за порушення ст. 107 КЗпП України є необґрунтованими, адже працівникам, які працювали у святковий, неробочий день за їхнім бажанням було надано інші дні відпочинку.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що ній зазначені.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу про перевірку від 16.09.2016 року за № 985-Д та направлення на перевірку від 16.09.2016 року за № 11-11/4803, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведена планова перевірка Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України на предмет додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт за № 09-01-0036/499 від 30.09.2016 року (а.с.17-26).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: 1) вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, в результаті чого встановлено, що в ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН неналежним чином оформлені трудові відносини з механізаторами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договори цивільно-правового характеру з якими укладені з 15.03.2016 року по 01.10.2016 року, оскільки вказані договори переукладаються на підприємстві протягом декількох років підряд, тобто робота носить постійний характер, а наймані працівники виконують певні функції за конкретною посадою, відтак за наявності ознак, притаманних саме трудовим відносинам повинен укладатись трудовий договір; 2) вимог статті 107 Кодексу законів про працю України, а саме, що сторожі ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 працювали по 12 годин в святкові дні, - 01.05.2016 року (Пасха (Великдень)), 09.05.2016 року (ОСОБА_7), 19.06.2016 року (Трійця), ОСОБА_8 та ОСОБА_9 28.06.2016 року (ОСОБА_10 України), ОСОБА_8 24.08.2016 року (ОСОБА_10 незалежності України), однак оплату в подвійному розмірі за відпрацьовані години в святкові дні їм не було проведено; 3) вимог частини 1 статті 65 та статті 106 Кодексу законів про працю України, в результаті чого встановлено, що надурочні роботи працівників ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН перевищують для кожного працівника 4 години протягом двох днів підряд, а саме, згідно табеля обліку використання робочого часу за липень 2016 року робочі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відпрацювали 323 години - при нормі робочого часу, встановленій на липень 2016 року 168 годин, робітниця ОСОБА_13 відпрацювала 290 годин - при нормі 168 годин, ОСОБА_14 відпрацювала 294 години, при цьому вказані працівники працювали у визначеному місяці без вихідних днів, згідно табеля обліку використання робочого часу за березень-серпень 2016 року; сторожі ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН відпрацювали більше 120 годин надурочно, зокрема, сторожі ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за березень-серпень 2016 року надурочно відпрацювали 131 годину - при річній нормі надурочних годин 120, більше встановленої норми надурочних годин в рік відпрацювали і сторожі ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_9

На підставі акта перевірки відповідач прийняв оскаржувані постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.10.2016 року за № 09-01-105/256, яким на ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН накладено штраф у розмірі 87000,00 грн. згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (а.с.10) та від 13.10.2016 року за № 09-01-105/258, - штраф у розмірі 130500,00 грн. згідно абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (а.с.11).

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов частково в частині визнання протиправною та скасування постанови № 09-01-105/258 від 13.10.2016 року щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 14 500 грн., виходив з того, що порушення передбачене частиною 1 статті 65, статті 106 КЗпП України України, стосується іншої кількості осіб, тоді як санкції оскаржуваним рішенням застосовувались із розрахунку кількості працівників, щодо яких допущені порушення трудового законодавства як за статтею 107 КЗпП України України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними постанов № 09-01-205/256 від 13.10.2016 року та № 09-01-105/258 від 13.10.2016 року суд першої інстанції виходив з того, що відносини за цивільно-правовими угодами від 15.03.2016 року фактично є трудовими, а сторони таких угод прирівняні до працівника та роботодавця, а тому застосування до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що здійснення оплати за роботу в нічний час не є рівнозначним оплаті праці за надурочну роботу, а тому, оскільки в даному випадку здійснюється робота в надурочний час, то і оплата роботи проводиться в подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою відповідно до державних норм з оплати праці.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Цивільно-правовий договір - це будь-який вид договору, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства. Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 ЦК України.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно із ст. 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 846 Цивільного кодексу України передбачені строки виконання роботи за договорами підряду.

Основною відмінністю договорів цивільно - правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - Кодексом законів про працю України. Правова основа цивільно - правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець.

Таким чином, за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, із укладених із ОСОБА_2, ОСОБА_3В договорів, ними не встановлено кінцевий термін, в межах яких підрядник зобовязаний виконувати визначені договором роботи; не визначено конкретно, які саме роботи повинні виконуватись, їх обсяг у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню та можуть бути відображені в актах їх приймання. Також договорами не встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів; не передбачено обовязок підрядників щодо надавання замовникові звіту про використання матеріалу, у звязку із забезпеченням, що встановлено вимогами ст. 840 Цивільного кодексу України та не встановлено конкретний розмір оплати за роботу.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відносини за цивільно-правовими угодами від 15.03.2016 року фактично є трудовими, а сторони таких угод прирівняні до працівника та роботодавця. Виходячи із цього, застосування до трудових правовідносин цивільно-правових норм є недопустимим.

Тому, як правильно постановлено судом першої інстанції, такий постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.10.2016 року за № 09-01-105/256, винесена управлінням Держпраці в Івано-Франківській області правомірно, у звязку з чим підстав для скасування постанови суду в цій частині немає.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що правовідносини між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3В мають цивільно-правовий характер, оскільки договорами, встановлено визначений обсяг роботи та її кінцевий результат, але з договорів цього не вбачається, тому такі доводи є надуманими.

Щодо висновків суду першої інстанції про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 13.10.2016 року за № 09-01-105/258 за порушення вимог ст. 106 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Статтею 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III визначено основні державні соціальні гарантії.

Зокрема, до числа основних державних соціальних гарантій належить мінімальний розмір заробітної плати.

Статтею 11 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР передбачено, що мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати як мінімальні гарантії з оплати праці визначаються генеральною угодою.

Частиною 2 статті 12 цього Закону встановлено, що норми i гарантії з оплати праці, передбачені ч. 1 цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

До них, зокрема, належать норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Згідно вимог ч. 1 ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 62 КЗпП України надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті.

За правилами ч. 1 ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Як вбачається із матеріалів справи, надурочні роботи працівників ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН перевищили для кожного працівника 4 години протягом двох днів підряд, зокрема, при нормі робочого часу, встановленій на липень 2016 року в 168 годин ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відпрацьовано 323 години, ОСОБА_13І 290 годин, ОСОБА_14 294 години, в тому числі, без вихідних днів, що підтверджується табелями обліку використання робочого часу за липень 2016 року (а.с.101-120). Також надурочні роботи працівників ПДСГДС ІСГ Карпатського регіону НААН перевищили встановлених 120 годин на рік, а саме, згідно табелів обліку використання робочого часу за березень-серпень 2016 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відпрацьовано 131 годину за вказані місяці, так само більше вказаної норми відпрацьовано і ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_9

Встановлені відповідачем порушення позивачем вимог ст. 106 КЗпП України не спростовані ним.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлення під час проведення перевірки позивача фактів допущення ним порушень вимог ст. 106 КЗпП України, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем, апеляційний суд вважає, що відповідачем цілком обґрунтовано та правомірно накладено на позивача штраф оскаржуваною постановою.

Крім того, апеляційний суд погоджується із висновками суду в частині розміру застосування штрафних санкцій, адже як правильно було зазначено судом, порушення мінімальних державних гарантій в оплаті праці, зокрема ст. 106 КЗпП, України стосувалося іншого кола осіб, ніж ті, що були вказані за порушення ст. 107 КЗпП України.

Щодо покликання апелянта на те, що оскаржувана постанова від 13.10.2016 року за № 09-01-105/258 є протиправною, а санкції підлягають скасуванню у звязку з тим, що працівникам, які працювали у святковий, неробочий день за їхнім бажанням було надано інші дні відпочинку, то апеляційний суд вважає такі недоведеними та необґрунтованими, оскільки підставою для застосування до позивача відповідальності, передбаченої абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, слугувала невиплата коштів за роботи, проведені у надурочний час, тобто, порушення ст.106 КЗпП України, яке відноситися до мінімальних державних гарантій праці, згідно яких і наступають санкції у вигляді штрафу.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 106 КЗпП України компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Прикарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2016 року у справі № 809/1561/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддяЛ.П. Іщук

СуддіТ.В. Онишкевич

ОСОБА_17

Ухвала складена в повному обсязі 06.06.2017 року.