Рішення № 6688655, 17.11.2009, Дружківський міський суд Донецької області

8Справа № 2-1161

2009 р.

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада  2009 року Дружківський міський суд Донецької області у складі :

головуючого-судді                                     Гонтар А.Л.

при секретареві                                              Костенко В.М.

з участю позивача                             ОСОБА_1

представника відповідача                           ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Дружківського міського суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Відкритого акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління»

про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 18 травня 2009 року звернувся до Дружківського міського суду з позовом до ВАТ «Дружківське рудоуправління» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В позові він посилається на те, що з 03 квітня 2001 року  працює   у ВАТ «Дружківське рудоуправління» на посаді монтера путі. Наказом  № 291 від 16.04.2009 року  його було звільнено за ст. 40 п.1 КЗпП України у зв’язку з скороченням штату.

Звільнення вважає  незаконним з наступних підстав: на роботі залишені монтери шляху, які мають такий же, як він  3 розряд. Вони були визнанні такими, що мають переважне право на залишення на роботі, як такі, що мають більш високу кваліфікацію, так як займали по сумісництву інші професії. Але йому було відмовлено в роботі по сумісництву, після того, як він отримав виробничу травму. Крім того, йому з 2001 року не переглядали кваліфікаційний клас.

Крім того, він має на утриманні двох дітей 14 та 4 років. Його дружина працює вчителем молодших класів та отримує низку заробітну плату.

Монтери путі, які залишені на роботі, були прийняти на роботу після нього і мають менший, чим він, безперервний стаж роботи.

Крім того, до нього не було застосовано заходів по працевлаштуванню.

З 16 квітня по 21 квітня 2009 року він знаходився на лікарняному, але незважаючи на те, що він про це попередив мастера дільниці, його звільнили 16 квітня 2009 року.

Позивач бажає  стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України він бажає стягнути з відповідача моральну шкоду, яку оцінює в 5000 гривень. При визначенні  моральної шкоди він вважає, що відповідач незаконним звільненням погіршив його матеріальне становище,  порушив його нормальні життєві зв’язки, він був вимушений відмовляти собі у самому необхідному.

Позивач ОСОБА_1 просить: поновити його на роботі на посаді монтера путі ВАТ «Дружківське рудоуправління», стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та стягнути моральну шкоду в сумі 5000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ВАТ «Дружківське рудоуправління ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що наказом по підприємству від 10.02.2009 року № 58 із штатного розкладу ВАТ «Дружківське рудоуправління» було виключено 269 одиниць по ряду посад та професій, в тому числі і монтерів 3 розряду – 7 одиниць. 11.02.2009 року ОСОБА_1 було попереджено про можливе вивільнення у зв’язку з скороченням штатів. Від підпису на повідомлені ОСОБА_1 відмовився. Профспілка дала згоду на вивільнення позивача. ОСОБА_1 16.04.2009 року отримав наказ № 291 про припинення трудового договору, але після збору ряду узгоджень, припинив підписання обхідного листка і покинув територію підприємства. В той же день начальник відділу кадрів копію наказу № 291 від 16.04.2009 року була надіслана позивачу. В супровідному листі також вказувалось необхідність з’явитись за трудовою книжкою.

Позивач з’явився на підприємство для отримання трудової книжки 21.04.2009 року про що є відповідна відмітка  в наказі № 291 від 16.04.2009 року.

Звільнення ОСОБА_1 здійснено 16.04.2009 року з урахуванням вимог ч.1 ст. 42 КЗпП, як робітника з менш високої кваліфікацією, так як монтери путі 3 розряду, яки залишились на роботі займають по сумісництву інші професії стропальника, тракториста, машиніста путівих машин або електрогазозварника. Просить в задоволені позову відмовити.

Заслухавши  пояснення осіб, які приймали участь у справі та дослідивши докази по справі, суд  вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно Постанови Пленуму Верховного   Суду  України  № 9 від 6 листопада 1992  р.  "Про  практику  розгляду судами трудових спорів" у п. 19 роз'яснено,  що  суди розглядаючи трудові спори пов’язані зі звільненням по п.1ст.40 КЗпП  зобов’язані  з'ясувати,   чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання  підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або , що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, встановив, що позивача  ОСОБА_1 було прийнято  03 квітня 2001 року на роботу у  ВАТ «Дружківське рудоуправління» на посаду монтера путі 2 розряду, в подальшому йому було присвоєно 3 розряд,  що підтверджується наказом № 38 від 03.04.2001 року (а.с.23).

16 квітня 2009 року позивача було звільнено за ст.. 40 п.1 КЗпП України у зв’язку з скороченням штату, що підтверджується наказом № 291 від 16.04.2009 року (а.с.6).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації  виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до наказу № 58 від 10.02.2009 року (а.с.25-26) на підприємстві дійсно відбулось скорочення  посад та професій в кількості 269 одиниць,  в тому числі 7 одиниць монтера шляху 3 розряду.

Крім того, скорочення штатів на підприємстві підтверджується штатним розкладом, так згідно шатного розкладу від 31.12.2008 року (а.с.37) на підприємстві було 12 одиниць монтерів шляху, а  відповідно до штатного розкладу від 26.02.2009 року на підприємстві залишилось 4 одиниці монтерів шляху (а.с.38)

З вищевказаного слідує, що на ВАТ «Дружківське рудоуправління» дійсно відбулась реорганізація та скорочення штату працівників.

Відповідно до ч.1ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

11.02.2009 року  на виконання наказу № 58 від 10.02.2009 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення, від підпису позивач відмовився, що підтверджується повідомленням про наступне вивільнення (а.с.24).

Позивач у судовому засіданні не заперечував той факт, що його було дійсно попереджено про наступне вивільнення і від підпису він дійсно відмовився.

Таким чином, позивача про наступне вивільнення було  повідомлено належним чином та своєчасно.

Позивач пояснив, що, вважає своє звільнення незаконним оскільки  йому не було запропоновано іншої роботи.

Представник відповідач пояснив, що роботу позивачу дійсно не було запропоновано, оскільки не було вакансій.

Згідно з ч.2 ст. 49-2 КЗпП України інша робота на тому ж підприємстві пропонується працівникові власником одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці лише у разі наявності такої роботи за відповідною професією чи спеціальністю.

Наданими ВАТ «Дружківське рудоуправління» доказами підтверджується факт відсутності будь-яких вакансій на підприємстві, в тому числі і вакансії, котра б відповідала професійним характеристикам позивача.

Так відповідно до книги реєстрації наказів про прийняття на роботу (а.с.44)  01.02.2009 року по 29.04.2009 року на підприємство було прийнято  11 осіб, але  вони були прийняті на посади заступника головного інженера, економіста, помічника машиніста тепловозу, начальника відділу, головного інженера, заступника головного інженеру, вісовщика.

Як пояснив позивач, що для зайняття даних посад він не має певної освіти, тому не зміг би їх займати.

Відповідно до книги реєстрації наказів про звільнення (а.с.45-51) на підприємстві з 05.02.2009 року по 17.04.2009 року проходить масове звільнення осіб, в тому числі і звільнення позивача.

Крім того, на підприємстві протягом лютого-квітня 2009 року триває скорочення штатів, що підтверджується наказом № 52 від 05.02.2009 року (а.с.52), наказом № 53 від 06.02.2009 року (а.с.53), наказом № 71 від 13.02.2009 року (а.с.54), наказом № 100 від 03.03.2009 року (а.с.55), наказом № 117 від 13.03.2009 року (а.с.56), наказом № 136 від 19.03.2009 року (а.с.57), наказом № 155 від 27.03.2009 року (а.с.58), наказом № 159 від 31.03.2009 року (а.с.59), наказом № 192 від 30.04.2009 року (а.с.60).

У відповідності до ст.43 КЗпП України відповідачем звільнення позивача з роботи повинно бути проведено лише за попередньою згодою з профспілковим органом.

Генеральний директор ВАТ «Дружківське рудоуправління»   звернувся з поданням до профспілки підприємства з проханням розглянути питання про звільнення працівників у зв’язку із скороченням штатів,у тому числі і  позивача.

Згідно протоколу № 82 від 10.03.2009 року на засіданні профспілки ВАТ «Дружківське рудоуправління» подання було задоволено, була дана згода на скорочення вказаних працівників, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с.27-29).

На засіданні профспілки від 18.03.2009 року була повторне дана згода на звільнення позивача за ст..40 п.1 КЗпП України, що підтверджується випискою із протоколу  № 83-5 (а.с.30).

Таким чином, згода профспілкового комітету на звільнення позивача була надана.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України власник або уповноважений її орган  має право розірвати  не пізніше як через місяць з дня  надання згоди профспілки.

Згода на звільнення ОСОБА_1 була надана профспілковим комітетом 18 березня  2009 року, а наказ про звільнення позивача  видано 16 квітня 2009 року, тобто через місяць після  отримання згоди профспілки.

Позивач, посилається на те, що його було звільнено безпідставно, оскільки не враховано його переважне право на залишення на роботі.

Згідно з ч.1 ст. 42 КЗпП України  при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишенні на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається  сімейним – при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві та т. і.

В судовому засіданні було перевірено кваліфікацію позивача, та встановлено, що він має середню освіту, може працювати монтером шляху 3 розряду. Що стосується  професій стропальник, яку мають, усі залишені на підприємстві робітники переважно перед позивачем, то він міг працювати на даній посаді до 04.08.2004 року, згідно посвідчення № 2410 від 11 грудня 2002 року (а.с.7). В наступний час він не може займати цю посаду, оскільки не пройшов своєчасно навчання.

Відповідно до поданих  відповідачем документів,  на підприємстві  залишилось  4 одиниці монтерів шляху 3 розряду та  9 одиниць монтерів шляху 4 розряду, що підтверджується штатним розкладом (а.с.37-38).

Згідно виписки із протоколу № 83-5 від 18.03.2009 року (а.с.30) на підприємстві було залишено  5 чоловік, які мають посаду монтер путі 3 розряду.

Особи, які мають 4 розряд монтерів шляху, тобто у них вища кваліфікація, чим у позивача, а саме  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Особи, які мають той же  3 розряд, як і позивач, але ще й крім посади монтера шляху можуть займати інші посади.

ОСОБА_8, згідно посвідчення № 1598/04 від 30.09.2004 року має кваліфікацію стропальника.

ОСОБА_9 має професію монтер путі, стропальник, тракторист, машиніст  путівих машін.

ОСОБА_10 має професію машиніста путі будівельної літучки, стропальника.

Оскільки на підприємстві було залишено 5 чоловік, які мають посаду монтера путі 3 розряду, а відповідно до наданих документів відповідачем відносно осіб ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 не вибачається, який вони мають розряд, тому не можливо встановити на яких посадах вони залишились.

На дві одиниці монтера путі взагалі не надано документів.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду той факт, що усі залишені особи мали переважне право перед позивачем на залишення на підприємстві.

Крім того, відповідачем було здійснено порушення трудового законодавства у частині звільнення позивача під час знаходження на лікарняному.

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України  не допускається звільнення працівника з  ініціативи  власника або   уповноваженого   ним   органу   в   період  його  тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом  5  цієї  статті),  а також  у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями) правила про не допустимість звільнення працівника в період тимчасової  непрацездатності,  а  також  у  період  перебування  у відпустці,стосуються як передбачених статтями  40,  41(1)  КЗпП,  так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з  ініціативи  власника  або  уповноваженого ним органу. Як було встановлено у судовому засіданні, позивач знаходився на лікарняному з 16.04.2009 року по 21.04.2009 року (а.с.18) Суд, не може погодитись з доводами представника відповідача, що звільнення здійснено правильно 16.04.2009 року, оскільки позивач отримав  наказ про звільнення, став вирішувати питання звільнення, а після цього пішов з роботи. Йому було надіслано наказ поштою, розрахунок позивач отримав 21.04.2009 року, коли прийшов за трудовою книжкою. Згідно ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Представник відповідача не надав суду докази, що позивач отримав копію наказу про звільнення, та був з ним ознайомлений 16.04.2009 року.

Згідно наказу про звільнення від 16.04.2009 року позивача було ознайомлено  з наказом 21.04.2009 року, тобто після виходу з лікарняного (а.с.31).

Крім того, відповідно до Закону розірвання трудового   договору  з  ініціативи  власника  або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в  день  звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених    законом    випадках)    про     його     тимчасову непрацездатність.

Таким чином, суд не може визнати звільнення позивача обґрунтованим та законним.

Відповідно до ч. 2 ст.. 235 КЗпП України суд одночасно з поновленням  на  роботі  приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час  вимушеного  прогулу. Середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку виходячі із заробітку за останні два календарних місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку  обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( з подальшими змінами та доповненнями).

Згідно відомості нарахування по середньочасової заробітної платі від 31.08.2009 року  середньоденна заробітна плата позивача складає 109 грн. 51 коп. (а.с.33).

Відповідно  довідки підприємства від 08.09.2009 року (а.с.34) протягом 2009 року заробітна плата на підприємстві не підвищувалась.

Відповідно графіка роботи підприємства з часу звільнення позивач має 145 днів вимушеного прогулу (а.с.36).

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача  за час вимушеного прогулу складає 15878 грн. 95 коп.

Відповідно до закону при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога, а також допомога по безробіттю, яку працівник мав у цей час.  Відповідно до наказу про звільнення позивача звільнено з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, яка відповідно довідки становить 2159 грн.79 коп.

Згідно довідки про доходи № НОМЕР_1 від 09.11.2009 року позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку у Дружківському міському центрі зайнятості з травня 2009 року та за весь період отримав допомогу у розмірі 5496 грн. 21 коп.

Таким чином, всього підлягає стягненню 8222 грн. 95 коп. (15878.95грн. – 2159.79 грн.-5496.21 грн.)

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником   або   уповноваженим   ним   органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати  нормальних життєвих  зв'язків  і  вимагають  від  нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпП за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок відшкодувати моральну (немайнову)  шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки судом встановлено порушення відповідачем прав позивача, він має право на відшкодування моральної шкоди.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив незаконного звільнення на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, та стягує на відшкодування моральної шкоди  1500 грн.

Суд не може погодитись з думкою представника відповідача, що позивач пропустив строки для звернення у суд.

Згідно зі ст.. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою  про  вирішення  трудового спору  безпосередньо  до міського  суду  у  справах про  звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до наказу про звільнення позивач його отримав 21.04.2009 року, звернувся до суду позивач, відповідно до штампу реєстрації вхідної пошти, 18.05.2009 року, таким чином, позивач не пропустив  строки звернення до суду.

Оскільки позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, тому він стягується з відповідача в доход держави відповідно до вимог ст.. 88 ЦПК України і становить держмито у розмірі 90.72 грн. (82.22 грн. вимоги майнового характеру та 8.50 грн. вимоги немайнового характеру) та судовий збір за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

На підставі  ст. 10,11,58,59,60,88,212-215,218 ЦПК України (в редакції 2004 року), на підставі ст. 40 ч.1, ч.3,42,43,49-2, 233,237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з усіма змінами та доповненнями),  Постанови Пленуму Верховного Суду України   № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з усіма змінами та доповненнями), суд

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до  Відкритого акціонерного товариства «Дружківське рудоуправління» про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 поновити на посаді монтера путі 3 розряду ВАТ «Дружківське рудоуправління».

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ВАТ «Дружківське рудоуправління» (р/р 26006301470030 в філії «Відділення ПІБ в м.Дружківка Донецької області», МФО 334334 код ЗКПО 00191796) на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 8222 (вісім тисяч двісті двадцять дві) гривні 95 коп. та моральну шкоду у сумі 1500  (одна тисяча п’ятсот) гривен.

Стягнути з ВАТ «Дружківське рудоуправління» (р/р 26006301470030 в філії «Відділення ПІБ в м.Дружківка Донецької області», МФО 334334 код ЗКПО 00191796) на користь держави  держмито  у сумі 90 (дев’яносто) гривень 72 коп. на р/р 31216259700004 ГУ ДКУ у Донецькій області МФО банку 834016 ЄДРПОУ 34686537 КЕКД 22050000 отримувач Державний бюджет Ворошиловського району м. Донецьк  витрати за інформаційно-технічне забезпечення   розгляду справи у сумі    120 (сто двадцять) гривен.

Рішення набирає чинності після спливу строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається в Апеляційний суд Донецької області через Дружківський міський суд  протягом десяті днів з момент проголошення рішення або двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя