Постанова № 66862679, 29.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року Справа № 910/16507/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" на рішеннягосподарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. (суддя Літвінова М.Є.)та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 р. (судді: Буравльов С.І., Шапран В.В., Андрієнко В.В.)у справі№910/16507/16 господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_3доПублічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк"простягнення 230 857 грн. 79 коп.за участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" (далі - відповідач), в якому з урахуванням зроблених уточнень, просила стягнути з відповідача 193 500 грн. 63 коп. орендної плати, 29 067 грн. 41 коп. пені, 5 782 грн. 90 коп. інфляційних нарахувань та 2 506 грн. 85 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду м. Києва у справі № 910/16507/16 від 14.11.2016 р. вказані позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 193 499 грн. 91 коп. основного боргу, 26 065 грн. 37 коп. пені, 4 029 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 2 506 грн. 85 коп. 3% річних. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 р. рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2016 р. залишено без змін.

Місцевий та апеляційний господарські суди визнали доведеним факт не виконання відповідачем взятих на себе за договором оренди нежилого приміщення №1/1 від 23.06.2014 р. зобов'язань з своєчасної оплати орендних платежів. У зв'язку з чим, за висновками судів, у останнього виник обов'язок сплатити борг, що утворився, а також нараховані на суму цього боргу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Поряд з цим, господарські суди попередніх інстанцій здійснили арифметично вірний розрахунок позовних вимог, що і стало підставою для часткового задоволення позову.

Не погодившись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свою правову позицію скаржник обґрунтовує відсутністю повного та всебічного встановлення всіх обставин справи, зокрема, господарські суди попередніх інстанцій не звернули увагу, на те, що в наданому позивачем розрахунку використано курс долара США на день складання рахунку, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.05.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 29.05.2017 р.

У судове засідання 29.05.2017 р. представники сторін не з'явились.

При цьому, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судовому засіданні це право, а не обов'язок сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про можливість задоволення вказаного клопотання позивача та розгляд касаційної скарги без участі представників позивача та відповідача.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2014 р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення №1/1, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване у будівлі за адресою: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект Гагаріна, будинок № 25, приміщення № 41.

На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду відповідне нерухоме майно, про що сторони склали акт прийому-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014 р.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.2 договору розмір орендної плати за 1 (один) кв.м. приміщення становить суму в гривнях, еквівалентну 16,93 доларам США по курсу продажу орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ. Загальна сума орендної плати на місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом прийому-передачі на зазначений вище розмір орендної плати за один квадратний метр згідно з цим договором. Загальна сума орендної плати на місяць становить суму в гривнях, еквівалентну 1 500 доларам США по курсу продажу орендарем долара США на день відповідного орендного платежу без врахування ПДВ.

Впродовж дії всього терміну договору для визначення відповідної щомісячної орендної плати використовується гривневий еквівалент долару США на день відповідного орендного платежу по курсу продажу орендарем долара США без врахування ПДВ (п. 6.3 договору).

Разом з цим, сторони погодили та виклали в п. п. 6.9, 6.10 договору порядок сплати орендних платежів.

Так, орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 цього договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку згідно якого виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури. Орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві, не пізніше 5 числа поточного місяця. По закінченню кожного розрахункового (поточного) місяця сторонами підписується акт про надання послуг.

Надалі, сторони дійшли згоди про тимчасове зменшення (з 01.10.2014 р. по 31.03.2015 р.) розміру орендної плати, у зв'язку з чим уклали додаткову угоду №1 від 01.10.2014 р. та додаткову угоду №2 від 31.12.2014 р.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

В ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не здійснював сплату орендних платежів в період з березня по липень 2016 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в заявленому до стягненні розмірі.

Крім того, зважаючи на порушення відповідачем грошових зобов'язань, позивач також вказує на обов'язок останнього сплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, відповідач зазначив, що позивачем здійснено арифметично невірний розрахунок основного боргу, оскільки ним допущено помилки у виставлених відповідачу рахунках, пов'язані із застосуванням курсу долара США.

Місцевий та апеляційний господарські суди дослідили відповідний розрахунок позивача та наданий відповідачем контррозрахунок, внаслідок чого прийшли до висновку, що з відповідача підлягає стягненню 193 499 грн. 91 коп. орендної плати.

Зважаючи на доведеність факту не виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань та враховуючи здійснену попередніми судовими інстанціями перевірку правильності розрахунку суми основного боргу, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами прийнято обґрунтоване рішення в цій частині позовних вимог.

Судова колегія відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи щодо необхідності застосування у даному випадку курсу долару США на момент оплати рахунку, а не на момент його виставлення.

Так, в п. 6.9 договору оренди закріплено обов'язок орендодавця виставляти рахунки не пізніше 5-го числа поточного місяця. Умовами договору не передбачено, що такі рахунки мають виставлятись саме у доларах США.

При цьому, застосування курсу долара США на день відповідного орендного платежу унеможливлюється тією обставиною, що цей момент так і не настав (відповідач орендні платежі в строк, передбачений в договорі, не сплатив).

Стосовно позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних колегія суддів Вищого господарського суду України вбачає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.4 договору оренди передбачено, що у випадку прострочки орендарем сплати орендної плати більш ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,1% від належної до сплати суми за кожен день прострочки.

Одночасно з цим, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, проаналізувавши висновки господарських судів попередніх інстанцій, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що судами обґрунтовано стягнуто з відповідача 26 065 грн. 37 коп. пені, з урахуванням її граничного розміру, встановленого в Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також 4 029 грн. 19 коп. інфляційних втрат та 2 506 грн. 85 коп. 3% річних, з урахуванням їх вірного розрахунку.

Крім того, господарський суд касаційної інстанції погоджується з позицією місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, оскільки у даному випадку грошове зобов'язання відповідача було перераховано у гривню та залишається гривневим.

Отже, враховуючи, що господарськими судами попередніх інстанцій у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що прийняті ними судові акти не підлягають зміні чи скасуванню.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що вже були досліджені та відхилені місцевим та апеляційним господарськими судами.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Креді Агріколь Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2016 р. у справі №910/16507/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк