Постанова № 66862681, 29.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року Справа № 910/19355/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 р. (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)у справі№910/19355/16 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІАЛ БУД КОМПАНІ"простягнення грошових коштівза участю представників: від позивача не з'явивсявід відповідача не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.01.2017 р. у справі №910/19355/16 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПЕРІАЛ БУД КОМПАНІ" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів за поставлений товар.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 р. у справі №910/19355/16 вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За висновками господарського суду апеляційної інстанції надані позивачем документи є суперечливими, неналежними та не підтверджують поставку відповідного товару.

Не погоджуючись з постановою, прийнятою господарським судом апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 10.01.2017 р.

Обґрунтовуючи звернення з вказаною касаційною скаргою, позивач посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело до не вірної оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження поставки певного товару відповідної вартості.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.05.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Ковтонюк Л.В., касаційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 29.05.2017 р.

В касаційній скарзі також було заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови.

Враховуючи приписи ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на зміст постанови апеляційного господарського суду та обґрунтування заявленого клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для його задоволення.

У судове засідання 29.05.2017 р. представники сторін не з'явились.

При цьому, представником позивача було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване неможливістю участі представника в даному судовому засіданні.

Враховуючи, що неявка поважних представників учасників судового процесу не перешкоджає розгляду касаційної скарги (про що, зокрема, було зазначено в ухвалі Вищого господарського суду України від 17.05.2017 р.), колегія суддів відхиляє вищевказане клопотання.

Таким чином, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В процесі судового розгляду справи №910/19355/16 господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2016 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки №АБУ-2503/1, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати, будівельні матеріали.

На кожну партію товару постачальник повинен надати покупцю разом із товаром товарно-транспортну накладну. Право власності на товар та ризики виникають у покупця в момент передачі товару покупцю, що фіксується у товарно-транспортних накладних та підтверджують момент передачі та отримання товару покупцем (п. п. 4.3, 4.6 договору).

Згідно з п. 5.2 сума договору визначається загальною вартістю поставленого товару, відповідно до видаткових накладних, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною.

Крім того, сторони погодили та виклали в п. 5.4 правила складання актів звірки взаєморозрахунків.

Одночасно, п. п. 6.1 - 6.3 договору закріплено, що розрахунки за товар здійснюються на підставі договору, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Розрахунки за товар здійснюються на підставі договору у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 1 календарного дня з дати поставки товару. Факт приймання-передачі товару підтверджується підписами представників сторін на товарно-транспортних накладних.

За твердженнями позивача на виконання умов договору поставки ним було поставлено відповідачу товар за товарно-транспортними накладними: серія ПЗО №157411 від 02.04.2016 р. на суму 24 720 грн. 00 коп.; №486945 від 31.03.2016 р. на суму 25 420 грн. 00 коп.; серії ПЗО №152970 від 02.04.2016 р. на суму 33 840 грн. 00 коп.; №487208 від 04.04.2016 р. на суму 29 340 грн. 00 коп.; №487117 від 30.03.2016 р. на суму 38 840 грн. 00 коп.

При цьому, позивач зазначає, що відповідач лише частково оплатив поставлений товар, внаслідок чого утворилась заявлена до стягнення заборгованість, на яку позивач також нарахував пеню, 3% та інфляційні втрати.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує, що поставка товару відбулася лише за видатковими накладними №2378 від 26.03.2016 р. на загальну суму 21 414 грн. 84 коп. та №2507 від 30.03.2016 р. на загальну суму 7 962 грн. 60 коп. Поставлений товар за даними накладними був оплачений відповідачем у повному обсязі.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 692 вказаного кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, вирішуючи спір у даній судовій справі, господарські суди попередніх інстанцій мали встановити факт поставки відповідачу товару відповідної вартості та факт невиконання останнім свого обов'язку з оплати такого товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд встановив наступне:

- копії товаро-транспортних накладних не містять чіткого візуального тексту, щоб надало змогу суду встановити назву відправника та вантажоодержувача;

- в даних накладних відсутні посилання на спірний договір;

- в товаро-транспортних накладних не зазначено ціну поставленого товару за кожною такою накладною;

- копії та оригінали товаро-транспортних накладних відрізняються способом викладення тексту (копії - рукописний, оригінали - друкований) та заповненими графами;

- дані про товар, зазначені в товаро-транспортних накладних та у відповідних ним видаткових накладних, не збігаються між собою;

- товаро-транспортні та видаткові накладні не містять підпису відповідача.

Поряд з цим, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що в матеріалах справи міститься декілька актів звірки взаєморозрахунків. При цьому, актом, підписаним та скріпленим печатками обох сторін, не підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем у заявленому до стягненні розмірі.

Враховуючи наведене, господарський суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про недоведеність факту поставки відповідачу товару, вартість якого позивач просить стягнути з останнього.

Вказане стало підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеною позицією суду апеляційної інстанції, вважає її законною та обґрунтованою.

В свою чергу, згідно з приписами ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Одночасно з цим, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з огляду на зміст наведених норм та враховуючи зроблений апеляційним господарським судом висновок про недоведеність факту існування заборгованості відповідача перед позивачем, судова колегія Вищого господарського суду України вважає законною постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, господарський суд касаційної інстанції, як і апеляційний господарський суд, вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку такий вид відповідальності як пеня не був передбачений умовами договору.

Доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують правомірності висновків апеляційної інстанції та стосуються виключно переоцінки доказів, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс будівельників України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 р. у справі №910/19355/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк