Ухвала суду № 66851536, 17.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2017 року м. Київ К/800/25377/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року

у справі №818/545/16

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сумський завод продовольчих товарів"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області

про скасування наказу,

в с т а н о в и в :

Приватне акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів» (далі - Товариство) звернулось в суд із адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у Сумській області (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування наказу від 27 квітня 2016 року № 304 «Про проведення документальної позапланової перевірки публічного акціонерного товариства «Сумський завод продовольчих товарів».

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року, адміністративний позов задоволено: скасовано наказ від 27 квітня 2016 року № 304.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 27 квітня 2016 року призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 червня 2015 року по 31 серпня 2015 року, достовірності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2016 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення квітня-грудня 2015 року.

Фактичною підставою видання вказаного наказу стало надходження ухвали слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 березня 2016 року про дозвіл на проведення позапланової документальної перевірки Товариства у кримінальному провадженні №12014200440004455.

Зазначаючи про протиправність наказу про призначення перевірки, суди попередніх інстанцій виходили із того, що наказ прийнятий Управлінням за відсутності підстав, передбачених статтею 78 Податкового кодексу України. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем не доведено, що розрахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість Товариством було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями за періоди до 1 липня 2015 року, які не підтверджені документальними перевірками, у зв'язку з чим контролюючий орган не мав повноважень на призначення та проведення перевірки у відповідності до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 ппункт75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно з пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Таким чином наказ про проведення позапланової перевірки приймається в разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки.

Разом з тим, відповідачем надано докази про отримання судового рішення слідчого судді про надання дозволу про призначення перевірки позивача, докази про отримання рішення саме про призначення перевірки в матеріалах справи відсутні.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про безпідставність прийняття спірного наказу.

Щодо наявності підстав для призначення перевірки достовірності декларування позивачем заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2016 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення квітня-грудня 2015 року, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно з положеннями пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган має право провести документальну перевірку платника податку в разі, якщо розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями за періоди до 1 липня 2015 року, що не підтверджені документальними перевірками.

Разом з тим, відповідачем не доведено, що розрахунок суми бюджетного відшкодування сформований позивачем за операціями за періоди до 1 липня 2015 року.

Судами попередніх інстанцій на підставі додатку № 2 уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на додану вартість від 11 березня 2016 року №90330733529 встановлено, а відповідачем під час судового розгляду не спростовано, що розрахунок суми бюджетного відшкодування сформований позивачем за операціями за вересень та грудень 2015 року.

Таким чином, оскільки розрахунок суми бюджетного відшкодування позивачем було зроблено за рахунок від'ємного значення, сформованого за операціями за періоди після 1 липня 2015 року, суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили про відсутність в Управління права на проведення перевірки та прийняття рішення про проведення перевірки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є.Маринчак

І.Я. Олендер