Ухвала суду № 66755061, 23.05.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/4786/17-ц

Провадження № 2/522/6450/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участю секретаря Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у сумі 660500 грн.

Ухвалою суду від 16.03.2017 року було забезпечено позов ОСОБА_1 та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1).

Представником третьої особи ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 08.06.2016 року) було подано до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, в обґрунтування якого посилався на те, що стороною Позивача не було надано суду жодних доказів реальної загрози ушкодження чи знищення, або відчуження зазначеної вище квартири, а також не зазначено доказів того, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Вважає, що відсутні підстави для забезпечення позову. Посилання на те, що квартира яка належить ОСОБА_3, є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та Відповідача вважає невірним, оскільки на сьогоднішній день не існує рішення суду, яке набрало законної чинності та врегульовує правовідносини щодо спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_3. Зауважив, що ОСОБА_3 придбала вищеописану квартиру в кредит, заборгованість по якому вона виплачує самостійно, без фінансової допомоги Відповідача по справі. Таким чином можна зробити висновок, що вищеописана квартира не може бути віднесена до спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_3, а відповідно заходи забезпечення позову у вигляді арешту, який було накладено Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2017 року мають бути скасовані. При придбанні вищезазначеної квартири між ОСОБА_3 та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» укладений іпотечний договір предметом якого є та сама квартира, частиною якої забезпечено позов Позивача, тому першоочередне право на отримання коштів після відчуження квартири, або самої квартири є саме банк. Також, на час винесення оскаржуваної ухвали суду про забезпечення позову ОСОБА_3 не приймала участь жодного разу, оскільки вона не буда залучена до справи ані як співвідповідач, ані як третя особа по справі, тому вважає, що були порушенні її права та інтереси як особи яка не була учасником розгляду судової справи. за вказаних обставин просив задовольнити подане клопотання.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності (а.с.22), у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання представника третьої особи, в обґрунтування правової позиції подав до суду письмові заперечення. Вважає подане клопотання необґрунтованим, посилання представника третьої особи на те, що оскільки не існує рішення щодо врегулювання спірного майна подружжя, а тому квартири не є спільною сумісною власністю подружжя, таким, що не відповідає нормам матеріального права (зокрема, положенням ст.. 368 ЦК України, ст..57, ч.1 ст. 60 СК України). Сам статус спільного майна подружжя не знаходиться у причинному звязку з фактом подальшого перебування подружжя у шлюбі або його розірвання. Наголосив на тому, що змінити правовий статус майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, можливо лише у судому порядку, а до цього усе майно придбане за час шлюбу вважається спільним майном подружжя. Також факт перебування квартирі у заставі банку, не може свідчити про відсутність правових підстав для вжиття такого запобіжного заходу, як арешт, оскільки, як вірно зазначено самим представником третьої особи, у банка все одно залишається першочергове право на примусову реалізацію квартири, та з тих підстав, що застава гарантує повернення лише кредитних коштів, які за своїм розміром можуть бути меншими ніж вартість самої квартири. На думку представника позивача, оскільки забезпечена квартира має статус спільної сумісної власності подружжя, і з урахуванням того, що арешт було накладено лише на її 1/2 частину, вважає, що майнові права ОСОБА_3 на її частку не порушені. З урахуванням викладеного, просив відмовити у задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 про скасування запобіжних заходів.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, про слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повісткою в матеріалах справи. Жодних клопотань до суду не заявляв.

Суд вирішив розглядати справу в порядку ст. 169 ЦПК України, оскільки неявка Відповідача ОСОБА_2 у судове засідання без поважних причин та неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення представника Позивача, представника третьої особи, перевіривши матеріали справи дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання представника третьої особи.

Судом встановлено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики у сумі 660500 грн.. Підставою звернення до суду з відповідним позовом стало те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобовязань з повернення грошових коштів, позичених за договором позики від 03.11.2016 року.

Ухвалою суду від 16.03.2017 року було забезпечено позов ОСОБА_1 та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1).

Відповідно до ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Тому, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Виходячи з аналізу ст.ст.151-154 ЦПК України забезпечення позову слід розуміти як вжиття судом заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання прийнятого за його позовом позитивного рішення, у зв'язку з чим скасування цих заходів судом може мати місце у разі виконання судового рішення або відмови у задоволенні вимог позивача.

При цьому, суд враховує, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправя сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання шкоди позивачу у разі задоволення позову.

Суд вбачає, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 30.11.2011 року був зареєстрований шлюб Міським відділом ДРАЦС ГУЮ у Херсонській області, актовий запис №478. Офіційно до теперішнього часу шлюб між сторонами не розірвано.

Тому посилання представника третьої особи на те, що арештована квартира є її особистим приватним майно, суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам матеріального права (зокрема, положенням ст.. 368 ЦК України, ст..57, ч.1 ст. 60 СК України). Відповідного рішення суду про поділ майна між подружжям чи про визнанням квартири особистим приватним майном ОСОБА_3 до суду не надано.

Також, судом не приймаються до уваги твердження представник третьої особи, що забезпечуючи позов ОСОБА_1 були порушенні права ОСОБА_3 (яка на той час не була залучена у справі у якості третьої особи), оскільки суд вбачає, що арешт було накладено на 1/2 частину квартири, тому вважає, що майнові права ОСОБА_3 на її частку не були порушені.

Судом не приймаються до уваги посилання представника третьої особи щодо надуманості та безпідставності тверджень позивача, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки на спростування цього стороною третьої особи відповідних доказів не надано. Навпаки, суд вбачає, що відповідач до суду не зявляється, не зважаючи на належне його сповіщення, він добровільного виконання своїх боргових зобовязань ухиляється.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання представника третьої особи необґрунтованими, судом не знайдено підстав для скасування заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись с ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 154,168, 169, 208-209, 212-215, 218, ЦПК України;

УХВАЛИВ:

У задоволені заяви представника ОСОБА_3 про скасування арешту - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення ухвали суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом пяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Домусчі Л. В.

23.05.2017