Ухвала суду № 66718907, 23.05.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/13403/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Провадження № 22-ц/773/520/17 Категорія: 27 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Стрільчука В.А.

секретар Концевич Я.О.

з участю: представника позивача Лабінської Л.О.,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької міської ради до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року позов задоволено.

Ухвалено визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 січня 2008 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В.

Виключити з Державного реєстру іпотек запис від 11.01.2008 реєстраційний номер 6383303 щодо об'єкта обтяження: секція, адреса: АДРЕСА_1 номер РПВН: НОМЕР_1.

Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис від 11.01.2008 реєстраційний номер 6383303 щодо об'єкта обтяження: секція, адреса: АДРЕСА_1 номер РПВН: НОМЕР_1.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_4 в користь Луцької міської ради сплачений судовий збір в розмірі 4134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. по 2067 (дві тисячі шістдесят сім) грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ПАТ «УкрСиббанк» подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні позову просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 30.05.2007 року секція АДРЕСА_1 шляхом проведення аукціону була продана ОСОБА_6, яка отримала в нотаріуса свідоцтво про її придбання з прилюдних торгів.

В подальшому за договорами купівлі-продажу від 12.07.2007 року та 11.01.2008 року право власності на секцію АДРЕСА_1 перейшло спочатку до ОСОБА_7 а потім до ОСОБА_4

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 12.04.2011 р. визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_6 на секцію АДРЕСА_1 (а.с. 15 - 18). Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22.09.2011 р., яке набрало законної сили 19.04.2013 р., задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 секцію АДРЕСА_1 в користь Луцької міської ради (а.с. 19-21).

На час розгляду даної справи право власності на спірну секцію зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4, що підтверджується витягом з державного Реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6- 7).

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2008 року визнано будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 об'єктом комунальної власності (а.с. 8 - 11) та рішенням Господарського суду Волинської області від 24.12.2008 року визнано неправомірними дії арбітражного керуючого Жиліча О.В. щодо включення в ліквідаційну масу ЗАТ «Лізинг нерухомість» секцій 13, 15, 17, 19, 20, 22, 23 у будинку АДРЕСА_1 та подальшого їх продажу (а.с.12-14).

З довідки № 4.12-1048 від 31.10.2006 року та листа Департаменту житлово - комунального господарства Луцької міської ради від 23.03.2012 року № 19.8 - 11/496 вбачається, що рішення щодо зміни статусу гуртожитку по АДРЕСА_1 не ухвалювалося (а.с. 27, 28).

28.04.2010 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 58/154 «Про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 яким дано згоду на прийняття у міську комунальну власність будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 (а.с. 22 ).

29.06.2011 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 11/111 «Про передачу на баланс житлово-комунального підприємства № 7 гуртожитку по АДРЕСА_1» (а.с. 23)

Крім того, 02.12.2011 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 854-1 «Про затвердження акта прийняття - передачі гуртожитку на АДРЕСА_1 у міську комунальну власність», яким затверджено вищезазначений акт прийняття - передачі гуртожитку та вирішено передати його на баланс ЖКП № 7 (а.с. 24).

В силу вимог ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України вказані обставини, що встановлені судовими рішеннями, не підлягають доказуванню.

Так, право власності у позивача на житлове приміщення виникло відповідно до закону та підтверджується рішеннями господарських судів від 23.04.2008 року та від 24.12.2008 року, рішенням Луцької міської ради про прийняття будівлі в комунальну власність, а тому вимога позивача про визнання права власності на секцію АДРЕСА_1 гуртожитку, що знаходиться по АДРЕСА_1 в м. Луцьку не потребує додаткового підтвердження.

Також судом встановлено, що 11.01.2008 року між АКІБ "Укрсиббанк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір на забезпечення виконання якого був укладений договір іпотеки від 11.01.2008 року, предметом якого є чотирьохкімнатна секція АДРЕСА_1, площею 90,7 кв.м. яка знаходиться у місті Луцьку, по АДРЕСА_1. Однак, взятих на себе зобов'язань по кредитному договору не виконував, рішенням Луцького міськрайонного суду у справі № 2-3052/09 позов АКІБ "Укрсиббанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: чотирьохкімнатну секцію АДРЕСА_1, площею 90,7 кв.м., яка знаходиться у місті Луцьку, по АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсним вказаного договору іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що цей договір не відповідає вимогам закону, так як іпотекодавець не є власником квартири, а тому не може здійснювати відчуження нерухомого майна (предмета іпотеки), оскільки це майно на законних підставах перебуває у власності територіальної громади міста Луцька в особі Луцької міської ради.

Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

За змістом наведених правових норм надавати в іпотеку нерухоме майно можуть лише власники цього майна, які правомірно набули право власності на нього.

Факт неправомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірне житлове приміщення підтверджується всією сукупністю досліджених судом та наведених вище доказів. Відтак він не мав права передавати вказане нерухоме майно в іпотеку.

За правилами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 цього Кодексу (невідповідність змісту правочину актам цивільного законодавства).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про невідповідність укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 договору іпотеки вищенаведеним положенням законодавства, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Той факт, що на час укладення договору іпотеки від 11.01.2008 року ОСОБА_4 був власником спірного житлового приміщення, не є безумовною перешкодою для визнання вказаного договору недійсним, оскільки після його укладення вищезгаданими судовими рішеннями було встановлено, що право власності на нього іпотекодавець набув з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим не мав права розпоряджатися цим майном, в тому числі передавати його в іпотеку.

Добросовісність власника ОСОБА_4 та чинність договору іпотеки до визнання його судом недійсним ніяким чином не впливають на правильність вирішення даного спору.

Також не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що договір купівлі-продажу від 01.01.2008 року, за яким ОСОБА_4 придбав спірне житлове приміщення, є дійсним, чинним та ніким не скасованим.

Оскільки власник вказаного майна Луцька міська рада не була стороною цього договору, то захистити своє порушене право вона могла лише шляхом пред'явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. ст. 387-388 ЦК України, що нею і було зроблено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2011 р., яке набрало законної сили 19.04.2013 р., задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 секцію АДРЕСА_1 в користь Луцької міської ради (а.с. 19-21), якраз і свідчить про неправомірність набуття відповідачем права власності на це майно.

Законом не передбачено заборони на визнання недійсним договору іпотеки після звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Тому рішення Луцького міськрайонного суду від 30.11.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає у подальшому визнати недійсним договір іпотеки за наявності встановлених законом підстав. Такі підстави встановлені судом і наведені вище.

Також не поширюються на спірні правовідносини і ст. 17 Закону України «Про іпотеку», на яку посилається в апеляційній скарзі відповідач ПАТ «УкрСиббанк».

Наведеною правовою нормою врегульовано питання підстав припинення іпотеки. Однак, виходячи з підстав і предмету заявленого Луцькою міською радою позову, у даній справі підлягають з'ясування обставини, пов'язані з наявністю чи відсутністю встановлених законом (ст. ст. 203, 215 ЦК України) підстав для визнання договору іпотеки недійсним, а не з його припинення.

Те ж саме стосується і посилання ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2017цс15, в якій наведена правова позиція, яка випливає зі змісту ст. ст. 553, 559 ЦК України, про необхідність врахування обставин, встановлених судовим рішенням про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в позові поручителя про визнання недійсним договору поруки. В даному випадку мова йде не про договір поруки, не про припинення поруки і не про наявність рішення суду про відмову в позові про визнання недійсним договору поруки, а про договір іпотеки та підстави для визнання його недійсним. Отже спірні правовідносини врегульовані іншими нормами матеріального права, які наведено вище, а не положеннями законодавства про поруку.

Доводи ПАТ «УкрСиббанк» про не встановлення факту неправомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірне майно спростовуються вищенаведеними обставинами справи, які підтверджуються сукупністю наявних у ній та досліджених судом доказів.

Що стосується питання про застосування позовної давності, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст. 3 ЦПК України право на пред'явлення позову про визнання недійсним правочину, пов'язаного з розпорядженням майном, має власник цього майна.

З огляду на той факт, що міська рада не була стороною укладеного договору іпотеки, про існування даного договору довідалась 07.10.2016 року після початку підготовки документів для здійснення державної реєстрації права власності, а до цього моменту у сторони була відсутня об'єктивна можливість дізнатися про порушення його права як власника, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: