Постанова № 66631748, 16.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2017 року Справа № 910/20156/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргуПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировичана постанову та ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк")у справі Господарського суду № 910/20156/14 міста Києваза заявою ПрАТ "Українська гірничо-металургійна компанія"доТОВ "Торговий дім "Метал-Столиця"про визнання банкрутомліквідатор Гапоненко Р.І.в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.: Коновал Р.О. (довіреність від 30.04.2017 року),ПрАТ "Українська гірничо-металургійна компанія": Герелес Л.В. (довіреність №4917 від 14.12.2015 року), ТОВ "Торговий дім "Метал-Столиця":ліквідатор Гапоненко Р.І., арбітражний керуючий.

ВСТАНОВИВ :

ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 року за заявою ПрАТ "Українська гірничо-металургійна компанія" (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №910/20156/14 про банкрутство ТОВ "Торговий дім "Метал-Столиця" (далі - боржника) за загальною процедурою відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство); визнано вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 35 467 429, 32 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. (том 1, а.с. 61-63).

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 35 473 546, 42 грн. (том 1, 133 - 136).

Постановою Господарського суду міста Києва від 22.01.2015 року визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. (том 1, а.с. 201 - 203).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року (суддя Пасько М.В.) відмовлено ПАТ "Дельта Банк" у визнанні кредитором ТОВ "Торговий дім "Метал-Столиця" на суму 9 320 334, 41 грн. з огляду на відсутність у боржника майна, в тому числі зареєстрованого майна, що є заставним, а також у зв'язку із встановленням судом пропуску строку позовної давності (том 3, а.с. 105 - 107).

Не погоджуючись прийнятою ухвалою, ПАТ "Дельта Банк" (далі - скаржник) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 27.09.2016 року та прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ "Дельта Банк" кредитором боржника на суму 9 320 334, 41 грн. з відповідним розподілом черговості та внести окремо до реєстру відомості про майно ТОВ "Торговий дім "Метал-Столиця", яке є предметом забезпечення за Договором застави товарів в обороті № 169-Zk-08 від 28.07.2008 року, надавши при цьому додаткові докази (рішення суду про стягнення спірної суми з боржника на користь кредитора) на спростування висновків суду першої інстанції про пропуск скаржником строків позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Агрикова О.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року у даній справі залишено без змін (том 4, а.с. 92-99). Апеляційний суд відмовив у прийнятті додаткових доказів, зіславшись на невмотивованість клопотання скаржника про прийняття додаткових доказів.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 26.01.2017 року та ухвалу суду першої інстанції від 27.09.2016 року, прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ "Дельта Банк" кредитором боржника на суму 9 320 334, 41 грн., обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 10, 23, 38 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 26.01.2017 року та ухвалу суду першої інстанції від 27.09.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ПАТ "Дельта Банк" - Коновал Р.О., ініціюючого кредитора - Герелес Л.В., а також ліквідатора банкрута Гапоненка Р.І., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Згідно з частиною 9 статті 45 Закону про банкрутство погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами. Також, у розпорядника майна існує обов'язок включити до реєстру вимоги до боржника, забезпечені заставою його майна згідно з даними обліку боржника, які виражаються у грошовій формі та випливають із розміру цивільних зобов'язань, за якими боржник здійснив забезпечення, а також внести до реєстру окремо відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Статтею 572 та частиною 1 статті 575 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" (частини 2 статті 589 ЦК України), за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Статтею 256 ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, після звернення особи до суду та постановлення судового рішення уже не можна застосовувати положення цивільного законодавства про позовну давність, оскільки особа вже звернулася до суду, а правовідносини сторін переходять у процедуру виконання судового рішення щодо його виконання та стягнення визначеної судом суми.

Згідно з частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, ухвалою попереднього засідання місцевого господарського суду від 09.12.2014 року затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 35 473 546, 42 грн.; постановою суду від 22.01.2015 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. (том 1, а.с. 133 - 136, 201 - 203).

Суди встановили, що 31.05.2016 року до місцевого господарського суду надійшла заява ПАТ "Дельта Банк" з грошовими вимогами до боржника на суму 9 320 334, 41 грн., з яких 8 000 000 грн. основної заборгованості та 1 320 334, 41 грн. заборгованості за процентами, які ґрунтуються на укладеному 28.07.2008 року між ТОВ "Український промисловий банк" та підприємством-банкрутом кредитному договорі №169/К-08, а також договорі застави товарів в обороті №169-Zк-08 від 28.07.2008 року на виконання умов кредитного договору та подальшим укладенням 12.03.2011 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ПАТ "Дельта Банк" договору про передачу активів ТОВ "Український промисловий банк" в рахунок погашення заборгованості на користь ПАТ "Дельта Банк" (том 2, а.с. 169 - 196).

Разом з тим, в обґрунтування безспірності заявлених кредиторських вимог та відсутності обставин пропуску строку позовної давності, до апеляційного суду ПАТ "Дельта Банк" разом з апеляційною скаргою було надано докази стягнення за Рішенням суду від 08.02.2010 року у справі №33/465 заборгованості за основним боргом на суму 8 000 000 грн., відсотків на суму 1 441 950, 80 грн., пені по кредиту на суму 436 273, 95 грн., пені по відсотках на суму 105 267, 08 грн., витрат по сплаті державного мита на суму 25 500 грн. та 312, 50 грн. витрат інформаційно-технічного забезпечення судового процесу на користь ТОВ "Український промисловий банк", який в подальшому відступив скаржнику свої грошові вимоги за кредитним договором №169/К-08 від 28.07.2008 року (том 3, а.с. 222 - 224).

Також, разом з Доповненням до апеляційної скарги №18.5/2514 від 06.12.2016 року, скаржник надав докази порушення виконавчого провадження за рішенням суду від 08.02.2010 року у справі №33/465 згідно Постанови ДВС від 30.04.2010 року та заміни стягувача ТОВ "Український промисловий банк" на ПАТ "Дельта Банк" Постановою ДВС від 22.02.2013 року у виконавчому провадження у даній справі (том 4, а.с. 24 - 27).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що інформація про прийняття рішень судами є загальновідомим фактом з огляду на наявність вільного доступу суду та сторін до Єдиного державного реєстру судових рішень, а відтак, недослідження судом першої інстанції обставин прийняття рішення суду від 08.02.2010 року у справі №33/465 означає неповноту розгляду справи судом першої інстанції на предмет встановлення обставин пропуску заявником (скаржником) строків позовної давності по його конкурсних вимогах до боржника. З огляду на надання скаржником доказів прийняття судового рішення у справі №33/465 та його виконання органами державної виконавчої служби до суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції, який зобов'язаний переглянути справу в повному обсязі, допустив порушення процесуального права (статей 101, 43, 35, 34 ГПК України), відмовившись прийняти, як додатковий доказ, рішення суду, яким встановлювались преюдиційні обставини відсутності пропуску строку позовної давності по спірних вимогах кредитора.

Також, колегія суддів касаційного суду зазначає про порушення апеляційним судом засад верховенства права згідно статті 129 Конституції України, яке полягає у панування права у всіх сферах життя суспільства, зокрема, в судочинстві та зобов'язує суд утримуватися від необґрунтованих висновків про можливість неприйняття до уваги рішення суду в іншій справі (справі №33/465).

Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 року та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 року). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії"). Відтак, рішення судів, прийняті з порушенням норм матеріального права та неповним дослідженням фактичних обставин справи, не можуть вважатися такими, що відповідають вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

З огляду на зазначене та враховуючи межі перегляду справи касаційним судом, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк"), висновки за змістом яких зроблені з порушенням зазначених норм матеріального та процесуального права, та передання справи №910/20156/14 на новий розгляд грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до місцевого господарського суду в іншому складі суду в зазначеній частині.

При новому розгляді справи належить дослідити наявність правових підстав для пропуску строку позовної давності за спірними кредиторськими вимогами, відповідність та достатність поданих ПАТ "Дельта Банк" документів в обґрунтування його грошових вимог до боржника за сукупністю всіх поданих доказів, перевірити наявність предметів застави за договором застави товарів в обороті в державному реєстрі застав та з врахуванням встановлених обставин дійти обґрунтованого висновку про наявність (відсутність) правових підстав для визнання та включення до реєстру вимог кредиторів на стадії ліквідації банкрута вимог спірного кредитора з визначенням черговості їх задоволення в порядку статті 45 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року (про розгляд кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк") у справі №910/20156/14 скасувати.

Справу №910/20156/14 передати на новий розгляд грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду в зазначеній частині.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко