Постанова № 66617123, 05.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2016 р. Справа № 804/7301/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Військової частини-Польової пошти В2830 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини-Польової пошти В2830 (далі - відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини польова пошта В2830 Міністерства оборони України щодо не вирішення питання припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 18.05.2015 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини Польова пошта В 2830 полковником Губським Дмитром Анатолійовичем;

зобов'язати Військову частину польова пошта В2830 Міністерства оборони України припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 18.05.2015 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини Польова пошта В 2830 полковником Губським Дмитром Анатолійовичем.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 18.05.2015 р. між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України було укладено контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України. 26 березня 2016 року позивач подала рапорт про звільнення в запас у зв'язку із закінченням строку дії контракту. Але відповідь на рапорт вона не отримала. 22 липня 2016 року позивачем було подано рапорт про надання їй та її сім'ї, яка виявила бажання мешкати за місцем її служби, належного житла. Однак, ані житла, ані компенсації на придбання житла, ані відповіді на рапорт відповідачем не надано. 29 липня 2016 року позивач подала черговий рапорт, в якому висловила бажання розірвати контракт від 18.05.2015 р. у зв'язку з неналежним виконанням Міністерством оборони України умов контракту, на який відповідачем надано відповідь за вих.№2434 від 31.08.2016 р. про відмову розірвати контракт у зв'язку з запровадженням особливого стану в країні. Позивач вважає, що відмова відповідача щодо розірвання контракту є неправомірною, необґрунтованою з урахуванням п. «з» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», оскільки систематичне невиконання умов контракту командуванням є підставою для припинення (розірвання) такого контракту.

Відповідач позов не визнав, обґрунтовуючи свою думку у поясненнях, викладених у запереченнях проти позову. Позиція відповідача аргументована безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог. Відповідач, посилаючись на положення ч.3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зазначив, що строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються: для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Крім того, п.2 ч.9 статті 23 Закону №2232-ХІІ передбачено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контакту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абз.2 ч. 3 ст.23 та ч. 8 ст. 26 цього Закону. З Указом Президента України від 17.03.2014 р. №1126-УІІ «Про часткову мобілізацію» Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду. Тому звільнення зі служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту під час дії особливого періоду не передбачено. Щодо посилань позивача на Указ Президента України від 25.03.2016 р. №115/2016, відповідач зазначив, що позивач має статус військовослужбовця військової служби за контрактом, тому дія цього Указу на неї не поширюється. У зв'язку з чим, порушень чинного законодавства з боку відповідача не було, підстави для задоволення позову відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 травня 2015 року між Міністерством оборони України в особі ТВО командира Військової частини-польова пошта В2830 полковником Губським Дмитром Анатолійовичем, з одного боку, та громадянином України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з іншого боку, укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Контракт).

За умовами Контракту (п.1), ОСОБА_2 добровільно бере на себе зобов'язання з проходження військової служби у Збройних силах України протягом строку Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим Контрактом, а Міністерство оборони України (п.2 Контракту) - забезпечити належні умови для проходження військової служби ОСОБА_2, в тому числі належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби, виплату підйомної допомоги на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який переїжджає разом з ним на нове місце проходження військової служби, жиле приміщення йому та членам його сім'ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ним житлового приміщення.

Відповідно п. 3 цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на період до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Згідно з п. 4 Контакту сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку Контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.

Умови Контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі (п.9 Контракту).

Контакт набрав чинності 18 травня 2015 (п.11 Контракту).

На підставі наказу командира Військової частини-польова пошта В2830 від 18.05.2015р. № 117 солдата військової служби за Контрактом ОСОБА_2, призначеного наказом Військової частини-польова пошта В2830 від 18.05.2015 р. № 73-к на посаду радіотелефоніста лінійного наглядача відділення управління взводу управління командира 2 гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи як прибулої з Новомосковсько-Магдалинівського ОМВК та такої, що уклала контракт з 18 травня 2015 до оголошення демобілізації; з 18.05.2015 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

У період з 25.05.2015 року по теперішній час позивач безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької області: с. Тоненьке, с. Піски, с. Водяне, с. Первомайське, згідно з наказами командира ВЧ ПП В 2830 № 122 від 25.05.2015 року та №65 від 11.03.2016 р.; а також на території Луганської області: с. Кримське, згідно з наказом командира ВЧ ПП В 2830 № 165 від 18.06.2016.

25.03.2016 року набрав чинності Указ Президента України № 115/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період», призваних відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року № 607 та під час першої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15.

Тому, відповідно до умов п. 4 контракту, 26.03.2016 року позивач звернулась до командування ВЧ ПП В 2830 із рапорт про намір звільнитись в запас, у зв'язку із закінченням строку дії контракту, тобто оголошення демобілізації.

Доказів надання відповіді на даний рапорт відповідачем не надано.

22 липня 2016 року позивач звернулась до командира Військової частини ПП В2830 із черговим рапортом, в якому просила надати їй та її сім'ї, яка виявила бажання мешкати за місцем служби, належне житло або відповідну компенсацію на придбання житла.

Рапорт зареєстровано 30.07.2016 р. за вх. № 4360.

29 липня 2016 року позивач знову звернулась до командира Військової частини ПП В2830 із рапортом про розірвання контракту від 18.05.2015 у зв'язку з невиконанням Міністерством оборони України умов контракту, а саме: ненадання житла або компенсації за житло; ненадання матеріального забезпечення у повному обсязі.

Рапорт зареєстровано 09.08.2016 р. за вх.№4549.

У відповідь на рапорт №4549 від 09.08.2016 відповідачем підготовлено лист за вих.№2434 від 31.08.2016 р., в якому зазначив, що в країні діє особливий період, тому звільнення від військової служби в цей час здійснюється за переліком підстав, передбачених ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно рапорту однією з причин є ненадання житла або компенсації за житло. Але не зазначено, яке саме житло. Також попередньо відсутнє звернення (рапорт) із проханням про надання житла. Крім того, не врахована постановка на чергу (облік) військовослужбовця з метою подальшого отримання житла (постійного або тимчасово наданого для користування), наявність його у житловому фонді Міністерства оборони України. У зв'язку з відсутністю з відсутністю фонду службового житла, а також необхідної вислуги років для отримання житла для постійного користування, Ви не були забезпечені житлом з об'єктивних причин, а що Ви винаймали житло в частині, до командування частини звернень щодо отримання компенсації за піднайом житла за місцем проходження військової служби не надходило. Щодо недоотримання матеріального забезпечення, гарантованого законодавством України та нормативно-правовими актами, відповідач зазначив, що будь-яке речове або продовольче забезпечення здійснюється Міністерством оборони України планово і у встановлені строки його реалізації (термінів носіння). Але до рапорту не було надано копії попередніх звернень (рапортів), де було відмовлено щодо отримання матеріального забезпечення, яке гарантоване Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008.

Не погодившись з відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини, що склалися між сторонами у даній справі, врегульовано Конституцією України, Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» та Законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до статті 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Види військової служби визначені ч.6 ст.2 Закону № 2232-XII, це:

- строкова військова служба;

- військова служба за призовом під час мобілізації,

- на особливий період;

-військова служба за контрактом осіб рядового складу;військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

- військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Порядок звільнення з військової служби унормовано статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Так, відповідно до пункту б) частини другої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення зі служби проводиться: військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, - на підставах, передбачених ч.6, з урахуванням випадків, визначених ч.8 цієї статті.

Згідно з ч.6 ст. 26 Закону - контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби:

а) у зв'язку із закінченням строку контракту;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;

е) через службову невідповідність;

є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;

і) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

ї) у зв'язку з неможливістю переведення на іншу посаду у разі безпосереднього підпорядкування близькій особі;

й) у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки, яка здійснюється під час доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади (прийому на військову службу);

к) у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем - жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років;

л) у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»;

м) у зв'язку із закінченням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом військовослужбовцями, які проходили військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23цього Закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі ТВО командира військової частини В2830 полковником Губським Д.А. укладено 18 травня 2015 року на термін до закінчення особливого періоду, або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.33).

Визначення особливого періоду надано в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України «Про оборону України».

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідне визначення поняттю «особливий період» наведено і в Законі України «Про оборону України».

Так, статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Суд зазначає, що в розглянутому періоді в Україні не оголошено воєнний час, отже й, відсутні підстави для вирішення питання про переведення економіки, органів влади, юридичних осіб та військових формувань в умови мирного стану (часу), а саме - демобілізації.

17 березня 2014 року виконуючим обов'язки Президента України було видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, яким оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб.

Цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1126-VII від 17.03.2014 року, який набрав чинності 18.03.2014 року.

Отже, особливий період в Україні настав 18.03.2014р. та тривав протягом часу мобілізації 45 діб, а саме: з 18.03.2014 р. по 02.05.2014 р. включно.

06 травня 2014 року Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1240-VII від 06.05.2014 року, який набрав чинності 07.05.2014 року.

Отже, особливий період в Україні настав з 07.05.2014 р. та тривав протягом часу мобілізації 45 діб, а саме: з 07.05.2014 р. по 21.06.2014 р. включно.

Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1595-VII від 22.07.2014 року, який набрав чинності 24.07.2014 року.

Отже, особливий період в Україні настав з 24.07.2014 р. та тривав протягом часу мобілізації 45 діб, а саме: з 24.07.2014 р. по 07.09.2014 р. включно.

Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію» оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №113-VIII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 20.01.2015 року.

Отже, особливий період в Україні настав з 20.01.2015 р. та тривав протягом часу мобілізації 210 діб, а саме: з 20.01.2015 р. по 22.08.2015 р. включно.

Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено в статтях 1 Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України», в Україні діяв:

- з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року,

- з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року,

- з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, та

- з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року включно.

Доводи відповідача, що закінчення особливого періоду має здійснюватись шляхом оголошення Указу Президента України «Про демобілізацію», у зв'язку із чим особливий період не закінчується періодами, визначеними Указами Президента України «Про часткову мобілізацію», та триває по сьогоднішній день - суд вважає помилковими з огляду на те, що у законодавстві відсутня пряма норма, яка пов'язує закінчення особливого періоду виключно із демобілізацією.

Як зазначалось вище, з 04.09.2014 року внесені зміни до статті 23 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», шляхом доповнення частиною 3, відповідно до якої для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі:

- виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,

- оголошення рішення про проведення мобілізації та (або)

- введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Позивач звернулась з рапортами про звільнення з військової служби 26.03.2016 та 29.07.2016 р.

В цей час продовжувалась кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, однак, закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015 року), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану.

За таких обставин, суд доходить висновку, що станом на 29.07.2016 року закінчився особливий період, у зв'язку із чим були відсутні законні підстави для відмови позивачу у розірванні контракту та, відповідно, у звільненні з військової служби на підставі ч. «з» ч. 6 ст. 26 Закону №2232-XII, тобто у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця), спираючись на дію особливого періоду.

Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження належності виконання умов Контракту.

За змістом частини 1 статті 69 та частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах наданих повноважень, але не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А зважаючи на той факт, що позивач неодноразово зверталась до відповідача із рапортом про розірвання Контракту від 18.05.2015, наявна протиправна бездіяльність відповідача з цього приводу.

Щодо решти позовних вимог, суд виходить з того, що до компетенції суду не відноситься розірвання контракту, адміністративний суд є судом права, а не факту. Тому заявлені в такий спосіб позовні вимоги про зобов'язання відповідача розірвати контракт не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України - суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до абзацу 10 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України - суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача здійснити у встановленому порядку звільнення ОСОБА_2 з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі п. «з» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із систематичним невиконанням умов Контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

З огляду на вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини-Польової пошти В2830 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини польова пошта В2830 Міністерства оборони України щодо не вирішення питання припинення (розірвання) контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 18.05.2015 року між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини Польова пошта В2830 полковником Губським Дмитром Анатолійовичем.

Зобов'язати Військову частину польова пошта В2830 Міністерства оборони України здійснити у встановленому порядку звільнення ОСОБА_2 з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі п. «з» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський