Постанова № 66617122, 21.11.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 р. Справа № 804/6896/16

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБарановського Р. А. при секретаріОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі-ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська, контролюючий орган, подактовий орган, відповідач), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1052-13 від 19.07.2016р.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначила, що у 2015 року стала власницею автомобілю INFINITI QX70 з об'ємом двигуна 3696 куб.см. 2014 року та отримала 24.09.2016р. оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Так, позивач стверджує, що належний їй транспортний засіб не є об'єктом оподаткування, оскільки згідно розрахунку на офіційному сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, вартість автомобіля, належного позивачу складає 833 312, 05 грн., що є меншим за 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2016 року. Окрім того, позивач вважає, що у неї відсутні нормативно обґрунтовані обов'язки щодо сплати транспортного податку, оскільки рішення щодо зміни елементу податку - об'єкту оподаткування, було оприлюднене пізніше визначеного законодавцем строку та підлягає застосуванню не раніше 2017 року, в іншому випадку, таке застосування, на думку позивача, не відповідало б положенням статті 58 Конституції України. З урахуванням викладеного ОСОБА_3 вважає податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 р. №1052-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Позиція відповідача, відображена у запереченнях на позов, аргументована правомірністю рішень контролюючого органу. Так, відповідач зауважує, що у власності ОСОБА_3 перебуває автомобіль Infinity Q70, 2015 р., з об'ємом двигуна 3696 куб. см., який у відповідності до п.п. 267.1.1. п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, є об'єктом оподаткування. Посилання позивача на неправомірність податкового повідомлення-рішення з огляду на приписи ст. 58 Конституції України він вважає безпідставними, адже обов'язок сплачувати транспортний податок було покладено на позивача після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII, а не поширено такий період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015 року. Також податковий орган посилається на те, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII не змінює вид податку, а створює новий, тому не можна стверджувати про зміну його елементів. При цьому, відповідач зауважує, що рішення міської ради не може вплинути на визначення платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати податку, оскільки зазначене чітко визначено Податковим кодексом України.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, рнокпп НОМЕР_1) є власницею транспортного засобу, а саме: легкового автомобіля марки INFINITI QX70 з об'ємом двигуна 3696 куб.см. 2014 року випуску за реєстраційним номером НОМЕР_2 (Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 від 26.09.2015р.).

19 липня 2016р. ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська винесено податкове повідомлення-рішення №1052-13, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб», код платежу 18011001, на суму 25 000, 00 грн.

Правомірність винесення контролюючим органом вищевказаного податкового повідомлення-рішення є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ст.ст. 67, 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також неухильно додержуватись Конституції, законів України.

В свою чергу, нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, транспортний податок є складовою частиною податку на майно, який згідно із приписами ст. 10 Податкового кодексу України належить до місцевих податків.

Особливості справляння транспортного податку визначені ст. 267 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до положень пп.267.1.1 п.267.1, п.п. 267.3 п. 267.3, п. 267.4, п.п. 267.5.1 п. 267.5 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин та винесення оскаржуваного рішення), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку (п.п. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України).

Згідно п.п. 267.6.2 п. 267.2 ст.267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно із п.п. 267.7.1. п. 267.7 ст. 267 Податкового кодексу України, податок сплачується за місцем реєстрації обєктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

За приписами п.п. 267.8.1. п. 267.8 ст. 267 Податкового кодексу України, транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З 01.01.2016 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України в частині елементів оподаткування транспортним податком відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 року №909-VIII.

Згідно нової редакції підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України визначений новий об'єкти оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Згідно зі ст. 173 Податкового кодексу України, середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Методика визначення середньомісячної вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньомісячної вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 року № 66 (далі - Постанова).

Відповідно до п. 13 вищевказаної Постанови обов'язок щодо розрахунку середньомісячної вартості легкових автомобілів та надання цієї інформації до ДФС покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку).

Пунктом 14 Постанови встановлено, що Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньомісячну вартість легкового автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач, пробіг.

Мінекономрозвитку було розміщено на сайті електронний додаток, за яким можна розрахувати середньомісячну вартість легкового автомобіля.

ОСОБА_3 було самостійно здійснено розрахунок вартості власного автомобіля за зазначеним додатком та встановлено, що вартість її легкового автомобіля з пробігом 7000 км склала 833 312, 05 грн.

На підтвердження дійсності зазначеної середньомісячної вартості позивачем надано до суду розрахунок вартості з сайту міністерства у вигляді копії витягу з сайту, яка міститься в матеріалах справи.

Водночас, відповідно до п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції від 01.01.2016 року) - об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Так, з урахуванням ставки мінімальної заробітної плати у 2016 році - 1378,00 грн. (ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 року №928-VIII), така вартість становить - 1 033 500,00 грн., тобто 750 х 1378,00 грн. = 1 033 500, 00 грн.

З огляду на те, що вартість автомобіля позивача розрахована на сайті Мінекономрозвитку не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, суд доходить до висновку, що автомобіль позивача не має ознак об'єкта оподаткування, які визначені у статті 267 Податкового кодексу України.

Крім того, як було вказано вище, за п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Як зазначив відповідач, базовим (звітним) роком обчислення транспортного податку для позивача є 2016 рік, хоча прийняв він своє рішення - 19.07.2016 року. Зазначені факти також свідчать про порушення податковою інспекцією норм про порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Слід зазначити і те, що згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить в тому числі і податок на майно.

В свою чергу відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п.8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

За таких обставин, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (п. 10.2. ст. 10 Податкового кодексу України).

За правилами п. 10.3. ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 10.5. ст. 10 Податкового кодексу України, зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Згідно зі статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3. ст.12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до пп.12.3.4. п.12.3. ст.12 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із п.12.5. ст.12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Таким чином, місцеві ради відповідно до Податкового кодексу України, мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд) чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що рішення міської ради не можуть впливати на визначення платників податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати місцевих податків не враховуються судом.

Таким чином, місцеві ради як органи місцевого самоврядування за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. І таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Вищезазначені норми узгоджуються з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України, у відповідності до якого - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Так, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014р.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 р. № 5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста» з подальшими змінами, внесеними рішенням міськради № 3/65 від 15.07.2015 року, відповідно до приписів п. 12.3.5 ст. 12 Податкового кодексу України, встановлено транспортний податок, тому застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом вказаних змін з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», яким встановлено транспортний податок за зміненими правилами щодо об'єкту оподаткування, прийнятий 24.12.2015 року, тобто після 15.07.2015 року.

Рішення Дніпропетровської міської ради щодо транспортного податку за зміненими правилами у 2016 році було прийнято 13 липня 2016 року за № 3/11, а набрало чинності з 01 серпня 2016 року.

Водночас, законом встановлено, що таке рішення місцевої ради повинно бути прийняте не пізніше 15.07.2015 року. Тобто, вказане рішення місцевої ради також постановлене не у відповідності до порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Отже, і в 2016 році цей податок не може вважатися встановленим належним чином.

Враховуючи закріплений у Податковому кодексу України, принцип стабільності податкового законодавства, визначати та застосовувати транспортний податок контролюючим органом за Законом' України від 24 грудня 2015 року №909-VIII, відповідно до Податкового та Бюджетного кодексів, можна буде не раніше наступного бюджетного періоду, тобто з 2017 року.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах застосовується рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає, що приймаючи 19 липня 2016 року оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 1052-13, ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська діяла не на підставі та не в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

До того ж, рішення Дніпропетровської міської ради щодо транспортного податку від 13.07.2016 року набрало чинності лише з 01 серпня 2016 року, а податкове повідомлення -рішення прийнято 19 липня 2016 року, тобто в будь-якому випадку до набрання чинності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Окрім того, за правилами ст. 267 Податкового кодексу України, вказане податкове повідомлення-рішення надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Податкове повідомлення - рішення, що оскаржується прийняте вже після вказаної дати, а саме - 19 липня 2016 року, а надіслане позивачу лише у вересні 2016 року (інформація з веб-сайту Укрпбшти додається), що є також порушенням вимог Податкового Кодексу України.

Таким чином, судом встановлено, що середньоринкова вартість автомобіля позивача, вирахована за допомогою офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України становить 833 312, 05 грн., у той час як об'єктами оподаткування транспортним податком згідно положень п.п. 267.2.1 п.267.2 Податкового кодексу України є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, тобто понад 1 033 500, 00 грн..

На підставі вищевикладенего, суд доходить висновку про безпідставність нарахування контролюючим органом ОСОБА_3 грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» (код платежу 18011001) в сумі 25 000, 00 грн. за податковим повідомленням-рішенням №1052-13 від 19.07.2016р.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність свого рішення та його відповідність нормам діючого законодавства України, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1052-13 від 19.07.2016р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39545734) на користь ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 551, 20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський