Постанова № 66598863, 17.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2017 року Справа № 904/3955/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Барицької Т.Л.,суддів:Плюшка І.А., Іванової Л.Б.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016у справі№ 904/3955/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси"; 2. Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат";провизнання недійсними договорів

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "Банк Кредит Дніпро" Лисенко В.М.,

- ТОВ "Проско Ресурси" повідомлений, але не з'явився,

- ВАТ "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" повідомлений, але не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016 у справі №904/3955/16 (суддя Соловйова А.Є.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 (судді: Джихур О.В., Чимбар Л.О., Антонік С.Г.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" (надалі позивач/скаржник/ ПАТ "Банк Кредит Дніпро") у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проско Ресурси" (надалі відповідач 1/ТОВ "Проско Ресурси") та до Відкритого акціонерного товариства "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі відповідач 2/Комбінат") про визнання недійсними договорів.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте відповідачі 1 та 2 не скористалися своїм процесуальним правом бути присутніми у судовому засіданні.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є позовна вимога ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсними договору про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу (реєстраційний №1135) та договору про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу (реєстраційний №1136), укладених між відповідачами 1 та 2 і зареєстрованих 04.09.2015 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненко Р.В., згідно з якими відбулася реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем 2.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення оспорюваними ним договорами умов кредитних та субкредитних договорів, якими передбачено, що без згоди банку (позивача) відповідач 1 не має права, зокрема, здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення. В той же час, уклавши спірні договори, відповідач 1 здійснив розпорядження своїми активами таким чином, що вони вибули з його володіння і власником їх став відповідач 2, при цьому, згоди банку на таке відчуження не було. Крім того, позивач посилається на те, що відповідач 1, укладаючи спірні договори, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що суперечить ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові, встановили наступні обставини:

- 19.04.2011 між позивачем (банком) та відповідачем 1 (позичальником/підприємством-бенефіціаром) була укладена субкредитна угода №190411-КЛН, відповідно до п.1.1 якої банк відкрив підприємству-бенефіціару невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 4 990 000,00 доларів США, а підприємство-бенефіціар зобов'язався повернути кредит відповідно до встановленого графіку зниження ліміту кредитування (надалі кредитний договір 1);

- 05.12.2011 позивач та відповідач 1 уклали кредитний договір №051211-КЛТ, згідно з п. 1.1 якого банк на умовах, визначених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну траншеву кредитну лінію на загальну суму 30 000 000,00 грн. (надалі кредитний договір 2);

- 31.12.2013 між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір про надання лінії в режимі овердрафту №311213-О, відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредитну лінію в режимі овердрафт для ведення статутної поточної діяльності, в тому числі на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування у сумі еквівалентній 500 000,00 доларів США (надалі кредитний договір 3);

- відповідно до п. 3.4.12. субкредитного договору 1, п. 3.4.10 кредитного договору 2 та п. 4.4 кредитного договору 3, відповідач 1 (підприємство - бенефіціар за субкредитним договором) зобов'язався в період дії вказаних угод без попереднього письмового дозволу банку-учасника не робити, зокрема, наступні дії: передавати в заставу, оренду, лізинг чи інше користування, володіння (на строк, що перевищує термін дії цієї субкредитної угоди) свої активи, які виступають забезпеченням за цією субкредитною угодою, як забезпечення по зобов'язанням перед іншими кредиторами або здійснювати право власності активами таким чином, що призведе до їх зменшення;

- відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №45635889 від 15.10.2015, відповідачу-1 на праві власності належали, зокрема, такі об'єкти нерухомого майна: - нежитлові будівлі, загальною площею 1570 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, с. Маломихайлівка, вул. Червоноармійська, 101; - будинок, загальною площею 207,4 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Молодіжна, 2; - будівля гуртожитку, загальною площею 1410,2 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Спортивна, 12; - нежитлова будівля, загальною площею 95,9 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Ворвуля А.З., 12; - нежитлова будівля, загальною площею 1274,3 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 30; - нежитлова будівля, комбінат побутового обслуговування, загальною площею 337,5 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 24; - нежитлова будівля, їдальня, загальною площею 263,8 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Щорса, 19; - нежитлова будівля гірничо-збагачувального комбінату, загальною площею 62669 кв.м., за адресою: Дніпропетровська область, Покровський район, смт. Просяна, вул. Південна, 2;

- 30.10.2008 між відповідачем 2 як продавцем та відповідачем 1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по видобуванню каоліну первинного та каоліну лужного, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Шрамко О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі №9566, відповідно до якого продавець продав у власність покупця сукупні валові активи вартістю 5 174 109,00 грн.;

- 19.11.2010 між відповідачем 2 як продавцем та відповідачем 1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по збагаченню каоліну первинного та каоліну лужного, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу Тараненко Р.В. та зареєстрованого в реєстрі №2762, відповідно до якого продавець продав у власність покупця сукупні валові активи вартістю 24 813 500,00 грн.;

- 04.09.2015 між відповідачами 1 та 2 був укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 30.10.2008, згідно з яким змінена структура сукупних валових активів, що є предметом продажу і вартість майна, зазначеного в п.п. 1.3.1.1., 1.3.1.2. статті 1 договору;

- 04.09.2015 між відповідачами 1 та 2 був укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства від 19.11.2010, предметом продажу за яким є сукупні валові активи по збагаченню каоліну первинного та каоліну лужного, перелік яких визначений у додатках №№2, 3, 4 до цього договору;

- відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №55315292 від 17.03.2016, власником вищезазначених об'єктів нерухомого майна (яке спочатку набув відповідач 1 у відповідача 2, а потім перелік якого був змінений згідно з оспорюваними договорами) станом на 17.03.2016 є Відкрите акціонерне товариство "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" (відповідач 2), на підставі договору про внесення змін та доповнень № 1, реєстраційний № 1135, та договору про внесення змін та доповнень № 1, реєстраційний № 1136, зареєстрованих 04.09.2015 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Тараненком Р.В., укладених між Відкритим акціонерним товариством "Просянський гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проско ресурси" .

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що підставою позову, за твердженням позивача, є те, що відповідач 1 не мав необхідного обсягу дієздатності для вчинення оспорюваних ним правочинів. Так, як зазначив місцевий господарський суд, зі сторони відповідача 1 оспорювані ним договори були підписані уповноваженим представником відповідача 1 - Хоруженко Валерією Сергіївною, яка діяла на підставі довіреності від 04.09.2015 за реєстровим №1134. Як зазначив місцевий господарський суд, порушення кредитних договорів та субкредитного договору не може бути свідченням вчинення спірних правочинів без необхідного обсягу цивільної дієздатності в розумінні ст. 92 ЦК України та бути підставою для визнання його недійсним. При цьому, місцевий господарський суд керувався ст.ст. 92, 202, 203, 207, 215, 239 ЦК України. Крім того, місцевий господарський суд зробив висновок про те, що оспорювані позивачем договори не є самостійними договорами відчуження майна, а були укладені на виконання первісних договорів купівлі-продажу від 2008 та 2010 років.

Апеляційний господарський суд погодився із місцевим господарським судом в тому, що позивачем не доведено не дотримання цивільної дієздатності при укладенні спірних договорів з підстав їх вчинення уповноваженою на те особою, проте, не погодився із висновком місцевого суду про те, що оспорювані позивачем договори не є самостійними правочинами та укладені на виконання первісних договорів та в цій частині змінив мотивувальну частину судового рішення.

Вищий господарський суд України вважає прийняті у даній справі судові рішення такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки, які були покладені в основу прийнятих рішень відносно обставин справи є передчасними, зробленими без урахування та дослідження усіх матеріалів справи, з огляду на таке.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Тобто, підставою позову є фактичні обставини, що підтверджують правомірність заявлених позовних вимог.

Підставами заявленого позову відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 30.11.2016 у справі №922/1008/15|3-1271гс16).

Як вказувалося вище, предметом даного позову є матеріально-правова вимога банку (позивача) до відповідачів 1 та 2 про визнання недійсними укладених між ними 04.09.2015 договорів про внесення змін та доповнень №1 до договорів купівлі-продажу сукупних валових активів підприємства по видобуванню та збагаченню каоліну первинного та каоліну лужного від 30.10.2008 та 19.11.2010.

Підставами заявленого позову є обставини, наведені позивачем в обґрунтування заявленого позову, а саме: порушення оспорюваними ним договорами кредитних договорів та субкредитного договору, що були укладені між позивачем та відповідачем 1. Як стверджує позивач у позовній заяві, таке порушення кредитних та субкредитного договорів полягає в тому, що всупереч положень цих кредитних договорів (п.п. 4.4., 3.4.10, 3.4.12) відповідач 1 здійснив право власності своїми активами, що призвело до їх зменшення, без попереднього письмового дозволу банку (позивача), та призвело до виведення активів відповідача 1 на користь відповідача 2. При цьому, позивач послався у позовній заяві на ч. 2 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позову, зосередились на дослідженні наявності у осіб, які підписували спірні договори, необхідного обсягу цивільної дієздатності, тобто чи мали ці особи відповідні повноваження на вчинення оспорюваних правочинів. При цьому, суди зробили висновок про те, що ст. 92 ЦК України не передбачено можливості зменшення обсягу дієздатності юридичної особи умовами договору, тому порушення кредитних договорів не може бути свідченням вчинення спірних правочинів без необхідного обсягу цивільної дієздатності в розумінні ст. 92 ЦК України, та відповідно, для визнання оспорюваних договорів на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України недійсними.

Проте, роблячи такий, суди попередніх інстанцій не врахували наведеного вище, що саме становить підстави позову - обставини, а не норми матеріального права, на які він послався, а такою обставиною, як зазначив позивач, є порушення оспорюваними договорами кредитних договорів (здійснення права власності своїми активами, що призвело до зменшення їх вартості, без попередньої письмової згоди позивача).

Крім того, судами попередніх інстанцій проігноровані положення постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2012 № 6 "Про судове рішення", згідно з п. 2 якого з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За роз'ясненнями, що містяться в аб. 7 пп. 3.12 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Проте, всупереч наведеному, місцевий суд, не врахувавши всіх вищезазначених фактичних обставин - заявлених позивачем підстав позову, неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки наявнім у ній доказам і необґрунтовано не застосував до спірних відносини ту норму права, яку необхідно застосовувати до них і, як наслідок, необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, з чим неправомірно погодився суд апеляційної інстанції. Без дослідження усіх підстав заявленого позову колегія суддів не може погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно із ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, а також враховуючи те, що оскаржувані рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства, вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, підстав позову, на які посилається позивач, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2016 у справі № 904/3955/16 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: І.А. Плюшко

Л.Б. Іванова