Рішення № 66399841, 04.05.2017, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/3347/16-ц

Категорія 22

2/295/718/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2017 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.

при секретарі Білінській Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Богунського районного суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Житомирська міська рада, Департамент реєстрації Житомирської міської ради, Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та позовом Житомирської міської ради як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_1, Департамент реєстрації Житомирської міської ради, Державна інспекція сільського господарства в Житомирській області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, в якому зазначив, що 06.08.2015 між Житомирською міською радою та ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі №211, загальною площею 0,4766 га. за адресою вул. Ватутіна, 55-б, в м. Житомирі. Підставою для укладання договору оренди земельної ділянки було те, що відповідач надала документи, які підтверджують право власності на приміщення, що розташовані за вищезазначеною адресою. Проте, як вказує ОСОБА_1 у позовній заяві, ОСОБА_2 на час укладання договору оренди земельної ділянки і на сьогоднішній день не є власником приміщення. Власником приміщень є її чоловік ОСОБА_3 Згідно зі змістом позовної заяви, рішення суду від 05.09.2013 по справі № 295/7443/13-ц, на підставі якого за ОСОБА_2 визнано право власності на столярний цех, сушильню, прибудову до цеху та котельню, що знаходяться по вул. Ватутіна, 55-б в м. Житомирі, було скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015. ОСОБА_1 звертає увагу у позові на те, що відповідач, знаючи, що вона не є власником приміщення (оскільки була присутня на оголошенні рішення суду 27.07.2015, яке набуло законної сили) водить в оману посадових осіб земельного відділу Житомирської міської ради та підписує договір оренди земельної ділянки. Посилаючись на положення ст.ст. 215, 229, 230 ЦК України позивач просить суд визнати договір оренди земельної ділянки № 211 від 06.08.2015, якій укладений між Житомирською міською радою та ОСОБА_2 недійсним та стягнути на користь позивача з відповідача сплачений судовий збір.

До закінчення судового розгляду третьою особою у справі Житомирською міською радою був предявлений позов до ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним. У своєму позові третя особа зазначила, що на підставі рішення міської ради за №922 від 29.05.2015 із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 06.08.2015 року був укладений договір оренди земельної ділянки по вул. Ватутіна, 55-б терміном на 5 років. Представник міської ради зазначає у позові, що право на оренду земельної ділянки у відповідача виникло на підставі згаданого у попередньому абзаці рішення Богунського районного суду м. Житомира по справі № 295/7443/13-ц, а також витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Зазначене рішення суду першої інстанції було скасоване рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015. Як і позивач ОСОБА_1, представник третьої особи посилається у позові на обізнаність ОСОБА_2 на момент підписання оспорюваного договору оренди земельної ділянки про існування рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015, яким було скасоване право власності на будівлі, що у відповідності до ст. 120 ЗК України та статті 7 ЗУ «Про оренду землі» давало право відповідачу на укладення договору оренди земельної ділянки, проте остання увівши працівників міської ради в оману, підписала зазначений договір оренди. З огляду на застосування відповідачем обману під час укладання оспорюваного договору та положення ст.ст. 215, 230 ЦК України представник третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору як і ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 211 від 06.08.2015, укладений між Житомирською міською радою та ОСОБА_2, та стягнути з відповідача на користь міської ради понесені судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні підтримали вимоги первісного позову з підстав у ньому викладених, просили їх задовольнити. В обґрунтування порушень прав позивача оспорюваним договором представник ОСОБА_1 додав, що на території земельної ділянки по вул. Ватутіна, 55-б знаходяться прибудови з металоконструкцій та сендвіч-панелей, а також козловий кран ККТ-5, власником яких є його довіритель, проте останній не може зареєструвати своє право власності на тимчасову споруду, так як вона знаходиться на орендованій відповідачем земельній ділянці. Крім того представник позивача послався на наявність виконавчого провадження про стягнення з чоловіка відповідача ОСОБА_3 боргу на користь ОСОБА_1 та в рамках якого до позивача повинні перейти приміщення, що належать ОСОБА_3 Представник вважає, що існування договору оренди земельної ділянки дозволить відповідачу, наприклад, отримати дозвіл на початок робіт та зареєструвати право власності на обєкти нерухомого майна, побудовані у тому числі з будматеріалів, які є власністю його довірителя. В свою чергу договір оренди земельної ділянки по вул. Ватутіна, 55-б буде підставою для визнання за відповідачем права власності на майно. Крім того, за словами представника позивача, на земельній ділянці розташоване приміщення цеху, який належить чоловіку відповідача ОСОБА_3 та договір оренди є перешкодою для реалізації цеху на торгах.

Представник Житомирської міської ради в судовому засіданні підтримала вимоги за позовом третьої особи з підстав у ньому викладених, просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1 та Житомирської міської ради з підстав, зокрема викладених у заяві про перегляд заочного рішення суду від 08.08.2016. Ознак обману в діях свого довірителя представник не вбачає, так як Житомирською міською радою як стороною по договору не надано жодного належного доказу щодо введення її представника в оману під час укладення оспорюваного договору оренди та на момент укладення договору за даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем було зареєстровано право власності на приміщення по вул. Ватутіна, 55-б у м. Житомир, яке було скасовано лише 18.08.2015, тобто вже після укладення договору оренди. За словами представника відповідача, на земельній ділянці по вул. Ватутіна жодного нерухомого майна позивача немає, останній не був орендарем даної ділянки, його права укладеним договором ніяким чином не порушені та у ОСОБА_1 відсутні підстави для звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Крім того представник звертала увагу, що оспорюваний договір був укладений із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, в той час як ОСОБА_1 та Житомирська міська рада предявили позов до ОСОБА_2 як фізичної особи, тобто неналежного відповідача.

Відповідач ОСОБА_2, а також представники Департаменту реєстрації Житомирської міської ради та Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін та Житомирської міської ради, вивчивши й дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, приходить до висновку про те, що позови ОСОБА_1 та міської ради не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира, ухваленому 05.09.2013 у справі № 295/7443/13-ц, визнано дійсним укладений 01.12.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір про поділ майна подружжя, а також визнано за ОСОБА_2 право власності на столярний цех літера В, площею 401,8 кв.м., сушильню літера Е, площею 90,9 кв.м., прибудови до цеху літера В-1, площею 83,2 кв.м., - літера В-2, площею 456,0 кв.м., - літера е, площею 33,5 кв. м. та котельню літера Ж, площею 34,3 кв.м., що знаходяться по вул. Ватутіна, 55-б в м. Житомирі (а.с. 4-5).

14.10.2013 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на указане вище майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2013 за № 11431098 (а.с. 132-133).

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.09.2013 у справі № 295/7443/13-ц було із часом скасовано рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015 року (а.с. 7-8).

Судом також встановлено, що Житомирською міською радою 29.05.2015 прийнято рішення за №922 про укладення із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договору оренди земельної ділянки площею 0,4766 га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, за адресою вул. Ватутіна,55-б, кадастровий номер 1810136300:05:027:0041, терміном на 5 років. Категорія земель: Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цим же рішенням вирішено достроково припинити дію договору оренди землі, укладеного з ФОП ОСОБА_3, що зареєстрований 19,11.2010 за №041022900148, на земельну ділянку по вул. Ватутіна, 55-б (а.с. 131).

На підставі наведеного у попередньому абзаці рішення 06.08.2015 між Житомирською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі №211, загальною площею 0,4766 га. за адресою вул. Ватутіна, 55-б, в м. Житомирі (а.с. 26-27).

Як вбачається із п. 1, 3 оспорюваного договору, земельна ділянка була передана в користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. До земельної ділянки примикає обєкт нерухомого майна: приміщення (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.10.2013 за № 11431098).

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності із ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Аналіз даних норм свідчить про те, що набувши право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на певній земельній ділянці, до особи переходить право одержати в оренду таку земельну ділянку, на якій знаходиться її нерухоме майно.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину, що передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до змісту ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам розяснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Із наявної в матеріалах справи копії журналу судового засідання Апеляційного суду Житомирської області від 27.07.2015 року у справі №295/7443/13-ц (№22ц-1224/15 в апел.інстанції) слідує, що гр. ОСОБА_2 була присутня 27.07.2015 в судовому засіданні, на якому розглядалась апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 05.09.2013, на підставі якого ОСОБА_2 набула права власності на окремі обєкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці по вул. Ватутіна, 55-б, яка з часом була передана їй в оренду.

Зважаючи на положення ст. 124 ЗК України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі» суд вважає, що набуття права власності на обєкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, є важливою обставиною, яка впливає на рішення про укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване таке нерухоме майно. На переконання суду, замовчування існування такої обставини як скасування судового рішення, на підставі якого особа набула право власності на обєкти нерухомого майна, може свідчити про наявність умислу у її діях як однієї зі сторін правочину, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Судом також встановлено, що Виконкомом Житомирської міської ради на адресу відповідача були направлені угода про розірвання Договору оренди земельної ділянки №211 від 06.08.2015 та акт прийому-передачі обєкта оренди, що були одержані відповідачем (уповноваженою особою) 20.01.2016 року.

Вказана обставина свідчить про намір міської ради розірвати договір в добровільному порядку, за угодою сторін, у звязку із встановленням факту скасування рішення Богунського районного суду м. Житомира, на підставі якого відповідач набула права власності на столярний цех, сушильню, прибудови до цеху та котельню, що не було відомо представникам міської ради на час укладання оспорюваного правочину.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на реєстрацію за нею права власності на розміщені на земельній ділянці по вул. Ватутіна, 55-б столярний цех, сушильню, прибудови до цеху та котельню на момент укладання оспорюваного правочину згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як на підставі для відмову у позові, оскільки на момент укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки була відсутня правова підстава для визнання та реєстрації за ОСОБА_2 права власності на наведені вище обєкти нерухомого майна.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути рішення суду, яке набрало законної сили. Судове рішення, яке набрало законної сили, може бути підставою набуття, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. У зв'язку з цим рішення суду може бути правоприпиняючим, правозмінюючим, правовідновлюючим. Зокрема, рішенням суду може бути визнано право власності на відповідне майно за особою.

Згідно із положенням ч. 1 ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Таким чином оскільки рішення, що слугувало правовою підставою для виникнення цивільного права у ОСОБА_2 на столярний цех, сушильню, прибудови до цеху та котельню, було скасоване судом апеляційної інстанції та не набрало законної сили, то вважається, що у відповідача не виникло жодних цивільних прав та обовязків на дане нерухоме згідно із судовим рішення. Відтак наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на столярний цех, сушильню, прибудови до цеху та котельню не може вважатись доказом того, що остання є власником указаних обєктів нерухомого майна, так як підставою виникнення цивільних прав та обовязків щодо нерухомого майна є судові рішення. Державна реєстрація речових прав на таке нерухоме майно є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що прямо слідує зі змісту ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, на момент вчинення оспорюваного правочину).

У ч. 2 ст. 328 ЦК України зазначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на встановлення в ході судового розгляду підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 211 від 06.08.2015 як правочину, що був вчинений під впливом обману, суд вважає за необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та Житомирської міської ради з огляду на наступне.

За змістом ст.ст. 1, 3 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на захист цивільних прав та інтересів та їх способи наведені, зокрема у ст.ст. 15, 16 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 26, 30 ЦПК України особами, які беруть участь у справах позовного провадження є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У п. 26 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам розяснено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Як встановлено судом та вбачається зі змісту позовних заяв ОСОБА_1 та Житомирської міської ради, позовні вимоги зазначених осіб про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки були предявлені до ОСОБА_2 як фізичної особи, натомість оспорюваний договір був укладений 06.08.2015 року між Житомирською міською радою та ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем.

Таким чином, оскільки позовні вимоги були предявлені до неналежного відповідача, а доказів припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 як ФОП на час розгляду справи суду надані не були та судом не здобуті, суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та Житомирської міської ради.

Крім цього, суд не вбачає підстав для задоволення позову гр. ОСОБА_1 з огляду на ненадання ним належних й допустимих доказів порушення його прав та інтересів оспорюваним договором.

У ОСОБА_4 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 01.01.2017 судам розяснено, що під час вирішення спорів вказаної категорії у суддів виникає питання, чи будь-яка заінтересована особа вправі пред'являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами. ЦК не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

У зв'язку з цим виділяють декілька критеріїв визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).

В будь-якому разі судам необхідно враховувати, що коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, окрім наведеної вище підстави, також виходить із того, що позивач не був стороною оспорюваного правочину та належних і допустимих доказів порушення його прав і законних інтересів договором оренди земельної ділянки позивачем суду не надано

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні позову Житомирської міської ради відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.В. Кузнєцов