Рішення № 66391556, 04.05.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/8861/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/593/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 33

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Криворотенка В. І.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційними скаргами Сумської місцевої прокуратури та Державної казначейської служби України

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, третя особа: Сумський міський відділ поліції (м. Суми) Головного управління Національної поліції в Сумській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду,-

В С Т А Н О В И Л А:

26 вересня 2016 року ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, уточнивши його в подальшому, просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивача втрачену заробітну плату у сумі 32 723,60 грн.; сплачені за надання юридичної допомоги при розгляді кримінальної справи кошти в сумі 24 000 грн.; моральну шкоду в сумі 156 800 грн., а всього 162 573,60 грн. та витрати на правову допомогу в цивільній справі - 3 000 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 30 квітня 2010 року слідчим відділом прокуратури Сумської області стосовно ОСОБА_3 порушена кримінальна справа № 10800045 по обвинуваченню в злочині, передбаченому ч.2 ст. 368 КК України.

З 01 по 07 травня 2010 року позивач перебував у слідчому ізоляторі.

Згідно з наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області від 12 липня 2011 року № 29-ОС ОСОБА_3 був звільнений 12 липня 2011 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2013 року позивача було засуджено до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах місцевого самоврядування строком на 2 роки.

З 06 листопада 2013 року по 27 лютого 2014 року він знаходився під вартою і перебував у слідчому ізоляторі.

27 лютого 2014 року ухвалою апеляційного суду Сумської області вирок Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2013 року відносно ОСОБА_3 був скасований, а кримінальна справа повернута до прокуратури Сумської області для проведення додаткового розслідування.

24 квітня 2014 року відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12014200440001392 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.

18 червня 2014 року змінено кваліфікацію дій у кримінальному правопорушенні з ч.2 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 368 КК України на підставі змін до Кримінального кодексу України від 04 червня 2014 року.

25 червня 2014 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200440001392 від 24 березня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України було закрите у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Постановою від 08 серпня 2014 року заступника прокурора м. Суми радника юстиції ОСОБА_5 скасована постанова слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 25 червня 2014 про закриття кримінального провадження № 12014200440001392. Матеріали досудового розслідування № 12014200440001392 направлені начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації досудового розслідування.

Постановою слідчого від 22 жовтня 2014 року змінено у кримінальному провадженні № 12014200440001392 кваліфікацію дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст.368 КК України на ч. 1 ст.190 КК України.

Постановою слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 18 лютого 2015 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200440001392 від 24 березня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України було закрите у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Постановою прокурора прокуратури м. Суми юриста 2-го класу ОСОБА_7 від 14 квітня 2015 року постанову слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_6 від 18 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження №12014200440001392 скасовано. Матеріали досудового розслідування № 12014200440001392 направлені начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації досудового розслідування.

Постановою слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 09 червня 2015 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200440001392 від 24 березня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України було закрите у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Постановою прокурора прокуратури м. Суми ОСОБА_8 від 14 серпня 2015 року постанову слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_6 від 09 червня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014200440001392 скасовано. Матеріали досудового розслідування № 12014200440001392 направлені начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації досудового розслідування.

За наявною у ОСОБА_3 інформацією, кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_3 за № 12014200440001392 слідчим було закрите у травні 2016 року у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Письмової відповіді про це та постанови про визначення розміру шкоди ОСОБА_3 не надано, що є порушенням вимог ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

15 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до Сумського міського відділу поліції ГУ НП в Сумській області, в якій просив розглянути заяву у визначений термін та визначити розмір шкоди, завданої за час проведення слідства, а саме втрачений заробіток, плату за надання юридичних послуг тощо. Відповідної постанови ОСОБА_3 у встановлений законом термін не отримав.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задовлений.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 втрачену заробітну плату в розмірі 32 723 грн. 60 коп., кошти за надання юридичної допомоги під час розслідування та розгляду кримінальної справи в суді в розмірі 24 000 грн., та моральну шкоду в розмірі 156 800 грн., а всього 213 523 грн. 60 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 грн.

В апеляційній скарзі Сумська місцева прокуратура, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати, ухваливши нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що при розрахунку моральної шкоди, суд невірно застосував, як розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати на 2017 рік, а саме 3 200 грн.

Крім того, позивачем не доведено, а судом не зясовано у звязку з чим ОСОБА_3 має право на відшкодування втраченого заробітку.

Позивачем не надано належних документів про фактичне отримання послуг адвоката, зокрема, документи бухгалтерської звітності, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку ( квитанція до прибуткового кассового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки). Судом не зясовано та не зазначено, протягом якого часу надавалася ОСОБА_3 правова допомога ФОП ОСОБА_4 у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати, ухваливши нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує на те, що при нарахуванні і стягненні на користь позивача заробітної плати, суд першої інстанції не врахував, що позивача було звільнено за підставами не повязаними з порушенням кримінального провадження, а на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

При визначенні моральної шкоди, суд помилково обрахував відшкодування такої шкоди, виходячи із встановленої мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення, яка становить 3 200 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянтів ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтримали доводи апеляційних скарг, заперечення представника позивача ОСОБА_4, який проти апеляційних скарг заперечував, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі місцевий суд виходив з доведеності даних вимог, проте колегія суддів не може погодитись з рішенням суду в частині стягнення розміру втраченого заробітку, коштів за надання юридичної допомоги під час розслідування та розгляду кримінальної справи, витрат на правову допомогу в даній справі, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 30 квітня 2010 року слідчим відділом прокуратури Сумської області стосовно ОСОБА_3 порушена кримінальна справа № 10800045 по обвинуваченню в злочині, передбаченому ч.2 ст. 368 КК України.(а.с. 85).

З 01 по 07 травня 2010 року ОСОБА_3 перебував у слідчому ізоляторі.(а.с. 86).

Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Сумської області ОСОБА_5 від 11 травня 2010 року ОСОБА_3 був відсторонений від посади головного державного інспектора Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області (а.с. 88).

Згідно з наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області від 12 липня 2011 року № 29-ОС ОСОБА_3 був звільнений 12 липня 2011 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 13).

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2013 року ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права обіймати посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах місцевого самоврядування строком на 2 роки (а.с. 67-77).

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 27 лютого 2014 року вирок Зарічного районного суду м. Суми від 06 листопада 2013 року відносно ОСОБА_3 скасований, а кримінальна справа повернута до прокуратури Сумської області для проведення додаткового розслідування (а.с. 63-66).

18 червня 2014 року постановою слідчого СВ СМВ УМВС України в Сумській області змінено кваліфікацію дій у кримінальному правопорушенні з ч.2 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 368 КК України на підставі змін до Кримінального кодексу України від 04 червня 2014 року (а.с. 89).

Постановою від 08 серпня 2014 року заступника прокурора м. Суми радника юстиції ОСОБА_5 скасована постанова слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 25 червня 2014 року про закриття кримінального провадження № 12014200440001392. Матеріали досудового розслідування № 12014200440001392 направлені начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації досудового розслідування.

Постановою слідчого від 22 жовтня 2014 року змінено у кримінальному провадженні № 12014200440001392 кваліфікацію дій ОСОБА_3 з ч. 1 ст.368 КК України на ч. 1 ст.190 КК України (а.с. 90).

Постановою слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 18 лютого 2015 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200440001392 від. 24 березня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України було закрите у звязку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Постановою прокурора прокуратури м. Суми юриста 2-го класу ОСОБА_7 від 14 квітня 2015 року постанову слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області капітана міліції ОСОБА_6 від 18 лютого 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014200440001392 скасовано. Матеріали досудового розслідування № 12014200440001392 направлені начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації досудового розслідування.

09 червня 2015 року постановою слідчого СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014200440001392 від 24 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України закрито у звязку з відсутністю події вказаного кримінального правопорушення (а.с.5-6).

Постановою прокуратури м. Суми від 14 серпня 2015 року постанову слідчого СВ СМВ УМВС України в Сумській області від 09 червня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014200440001392 скасовано, матеріали досудового розслідування направлено начальнику СВ Сумського МВ УМВС України в Сумській області для організації подальшого розслідування (а.с.7-8).

30 грудня 2015 року постановою старшого слідчого СВ Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області кримінальне провадження № 12014200440001392 від 24 березня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України закрито у звязку з відсутністю події вказаного кримінального правопорушення (а.с.106-108).

Виходячи з вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача суму втраченого заробітку, вірно послався на вимоги Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», проте помилково зарахував в даний розрахунок період перебування позивача під вартою у слідчому ізоляторі, оскільки після звільнення його з посади головного державного інспектора Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області позивач не працював за трудовим договором (контрактом), на підставі цивільно-правової угоди, не здійснював діяльність, основану виключно на особистій праці останнього, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець та не перебував на обліку як платник податку, а тому період перебування його під вартою у слідчому ізоляторі не повинен зараховуватись при визначенні втраченого заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 за постановою слідчого в ОВС слідчого відділу прокуратури Сумської області був незаконно відсторонений від роботи з 11 травня 2010 року і по день його звільнення 12 липня 2011 року у звязку з ліквідацією установи за п.1 ст. 40 КЗпП України, та з 01 травня по 07 травня 2010 року перебував у слідчому ізоляторі, фактично не працював 294 дні, відтак втрачений заробіток складає 25 519,2 грн., який і підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок коштів державного бюджету, в іншій частині дані вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1, п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 квітня 2012 року № 4652-VI), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Як зазначено в п. 5 ст. 3 Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається), зокрема, моральна шкода.

У положеннях ч. ч. 2, 3 ст. 13 цього Закону зазначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Також в п. 2 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зазначено, що вищевказаний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів.

Виходячи з вимог п. 17 вказаного вище Положення, передбачене частиною 5 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Крім того, в абзаці 2 п. 14 Постанови судам роз'яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Аналіз вищенаведеного законодавства стосовно відшкодування позивачу шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, а також розяснень Пленуму Верховного Суду України щодо застосування цього законодавства, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, так як внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування він перебував під вартою, засуджувався судом, відносно нього обирався запобіжний захід, з ним проводились слідчі та процесуальні дії, в результаті чого переніс душевні страждання, зазнав немайнових втрат, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначений судом з врахуванням вказаного вище законодавства та судової практики.

Доводи апелянтів про те, що визначаючи розмір відшкодування завданої ОСОБА_3 моральної шкоди, суд помилково обраховував її, виходячи із встановленої мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення, яка становить 3 200 грн., оскільки з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, до внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі 1600 грн., на думку колегії суддів є необгрунтованими. Оскільки, в даній справі йде мова про відшкодування моральної шкоди, а не заробітної плати чи інших виплат, як зазначено у «Прикінцевих та перехідних положеннях».

Що стосується стягнення судом на користь позивача 24 000 грн., як сплачених ним адвокату за надану юридичну допомогу в рамках кримінального провадження, на думку колегії суддів, даний розмір не підтверджується матеріалами справи. Як вбачається з актів прийому-передачі гонорару (а.с.26,29,32) розмір останнього складає 14 000 грн., саме даний розмір підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - субєктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Дійсно між позивачем та ОСОБА_4 був укладений 17 червня 2015 року договір про надання правової допомоги, згідно якого останній мав право здійснювати представництво позивача, з приводу чого давати усні та письмові пояснення суду, подавати докази та вчиняти інші процесуальні дії, визначені процесуальним законом.

Як вбачається з журналів судових засідань суду першої інстанції ОСОБА_4, як представник позивача, приймав участь в судових засіданнях при розгляді вказаної цивільної справи на захист інтересів позивача, тривалість яких склала 2 год. 20 хв. Крім того, згідно договору про надання правової допомоги, ОСОБА_4 вчиняв інші процесуальні дії поза судовими засіданнями.

Таким чином, колегія суддів вважає, що розмір витрат на правову допомогу відповідає обсягу наданої правової допомоги.

Проте враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню на 92,06%, тому дані витрати підлягають стягненню пропорційно в розмірі 2761,80 грн. (3 000 х 92,06% :100%).

Тому, рішення суду згідно вимог ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки вимоги апеляційних скарг задоволено на 7,94% , однак враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», тому Сумській місцевій прокуратурі та Державній казначейській службі України необхідно компенсувати за рахунок держави понесені ними і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 92,06 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги Сумської місцевої прокуратури та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 лютого 2017 року в даній справі змінити і викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 156 800 грн. на відшкодування моральної шкоди, 25 779,60 грн. на відшкодування втраченої заробітної плати, 14 000 грн. на відшкодування витрат за надану юридичну допомогу під час розслідування та розгляду кримінальної справи в суді, а всього 196 579,60 грн.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу під час розгляду цивільної справи в розмірі 2 761,80 грн.

Компенсувати Сумській місцевій прокуратурі та Державній казначейській службі України за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції кожному по 92,06 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: