Постанова № 66269021, 26.04.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 903/988/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №928 від 12.12.2016 р.,

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1-50/76 від 18.01.2017 р,

третя особа: представник не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 15.02.17р. у справі № 903/988/16 (суддя Бондарєв Сергій Васильович)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії

до відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 управління Казначейської служби у Волинській області

про стягнення 58 570, 96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Укртелеком в особі Волинської філії ПАТ Укртелеком (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с.3-6) до ОСОБА_3 соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради (надалі відповідач), в якому просить стягнути з відповідача 58 570,96 грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення за період листопад, грудень 2015року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.02.2017 року (а.с. 138-140) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, суд першої інстанції при прийнятті рішення послався на п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013, згідно якого відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.147-151) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2017 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що вищевказане судове рішення є таким, що винесене з порушенням матеріального та процесуального права, суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Скаржник зокрема зазначає, що до 01 січня 20146 року фінансування витрат за надані телекомунікаційні послуги здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету на відповідний рік у вигляді субвенції місцевим бюджетам та відповідно до механізму, передбаченого Постановою КМУ від 04.03.2002 № 256. Тобто, в законодавстві чітко передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Крім того, апелянт вказує, що відповідно до акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між позивачем та відповідачем станом на 01 січня 2016 року за період з листопада по грудень заборгованість становить 28667,51 грн., разом з тим судом дана обставина не взята до уваги.

Також апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з нього судового збору в сумі 1378 грн., мотивує це тим, що відповідно до п.19 ст.5 Закону України «Про судовий збір» органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчі органи міських рад, на які покладено завдання щодо вирішення питання соціального захисту населення звільняються від сплати судового збору.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/988/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л. (а.с.142).

До прийняття апеляційної скарги до розгляду розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_5 від 02.03.2017 № 01-04/253 у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл справ, згідно якого визначено колегію суддів для розгляду справи №903/988/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В., суддя Розізнана І.В. (а.с. 143-143а).

До прийняття апеляційної скарги до розгляду розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_5 від 02.03.2017 № 01-04/257 у зв'язку із перебуванням у відрядженні судді-члена колегії ОСОБА_7 призначено повторний автоматизований розподіл справ, згідно якого визначено колегію суддів для розгляду справи №903/988/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В., суддя Розізнана І.В. (а.с. 144-144а).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 05 квітня 2017 р. на 12:30 год. (а.с.145-146).

31.03.2017 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує вимоги апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2017 року без змін.

При цьому позивач зазначає, що відповідно до вимог п. 3, п.10, п.11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003, відповідач організовує збирання, систематизацію і зберігання інформації та забезпечує її автоматичне використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами, а також зобов'язаний був звіряти інформацію, скласти реєстр погашення заборгованості перед підприємствами згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків по формі « 7-пільга», акт звіряння по формі « 3-пільга», а в подальшому до 15 числа подавати відповідним фінансовим органам. Разом з тим зазначені норми відповідачем не виконувались.

05.04.2017 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення відповідача щодо заперечень позивача, в яких відповідач зазначає, що відповідно до пп.б п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку, у зв'язку з чим управління соціального захисту Володимир-Волинської міської ради не мало змоги відшкодувати позивачу витрати з надання пільг на послуги зв'язку у розмірі 58570,96 грн.

У судове засідання, яке відбулось 05.04.2017, з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2017 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначила, що ОСОБА_3 соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради є лише розпорядником коштів з державного бюджету, які виділяються для виплати компенсації за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії осіб. Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі, з підстав, викладених у письмовому відзиві, та надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Заслухавши в судовому засіданні представників сторін та розглянувши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що органи Державної казначейської служби здійснюють платежі на підставі платіжних доручень розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за наявності в обліку відповідного бюджетного зобов'язання та фінансового зобов'язання у межах залишків коштів на рахунках розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за відповідними кодами економічної класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету.

Як встановлено судом під час розгляду справи, згідно з п.4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Щомісячні суми субвенцій перераховуються на рахунки місцевих бюджетів, відкриті Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій у відповідних органах Державної казначейської служби, пропорційно обсягам субвенцій, передбаченим у державному бюджеті для бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів м. Києва та Севастополя.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем до Володимир-Волинського ОСОБА_3 Державної казначейської служби України Волинської області подавались реєстри бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів по пільгах окремим категоріям громадян з послуг зв'язку.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 управління Казначейської служби у Волинській області та на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.04.2017 (а.с.176-178).

У судове засідання, яке відбулось 26.04.2017, з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 15.02.2017 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі, з підстав, викладених у письмовому відзиві, та надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення поштового відправлення.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, а також терміни розгляду апеляційних скарг на ухвали місцевого суду, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спор, за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 02 січня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Волинської філії ПАТ "Укртелеком" (виконавець) та ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Володимир-Волинського міськвиконкому (замовник) було укладено договір № 30/15-33 про відшкодування витрат за встановлення та користування телефоном громадянам, які користуються пільгами, за умовами пункту 1.1. якого виконавець своїми силами і матеріальними ресурсами виконує роботи по телефонізації квартир пільгової категорії населення та наданню їм телекомунікаційних послуг, а замовник відшкодовує виконавцю кошти за надані послуги.

Відповідно до п.п.2.1.1 п. 2.1. розділу 2 договору замовник зобовязується на підставі рахунків та актів виконаних робіт, поданих виконавцем перераховувати на рахунок виконавця кошти за надані послуги протягом тридцяти календарних днів.

Згідно п.п.2.2.4 п. 2.2. розділу 2 договору виконавець зобовязувався щомісяця, за кожний звітний період звіряти стан розрахунків між сторонами та підтверджувати це актом звіряння розрахунків на 1-ше число поточного місяця протягом пяти банківських днів.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що договір вступає в силу з 02.01.2015р. та діє до 31.12.2015р.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплено відтиском їх круглих печаток.

Згідно ч. 1, 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

В Законі України від 22.10.1993 р. № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу, Законі України від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ Про жертви нацистських переслідувань, Законі України від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, я, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Законі України від 24.03.2008 р. № 203/98-ВР Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус та Законі України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ Про охорону дитинства передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Факт належного виконання позивачем договірних зобовязань підтверджується наступними доказами: розрахунками заборгованості за надані телекомунікаційні послуги громадянам, які відповідно до законодавства України отримують їх на пільгових умовах за період листопад грудень 2015 р., обіговими відомостями нарахувань пільговій категорії осіб, розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.

Відповідач всупереч умовам договору та нормам законодавства з надані послуги за період з листопада по грудень 2015 року не розрахувався, сума заборгованості становить 58570,96 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а також можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, з актів органів державної влади, органів влади АР Крим або органів місцевого самоврядування (ч. 1, 3, 4 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 610 ЦК України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобовязаннями, які виникли безпосередньо із договору чи закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до п.п. «б» п.4 ч.1 статті 89, ч.ч. 1,5 ст.102 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського і обласного значення при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на компенсаційні виплати за надання пільг з послуг зв'язку окремих категорій громадян. Видатки місцевих бюджетів проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, зокрема, здійснюються компенсаційні виплати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

Механізм фінансування видатків, передбачених ст.102 Бюджетного кодексу України, місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту щодо, зокрема, надання компенсаційних виплат на пільгове користування телефонним зв»язком за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 (далі Порядок).

У листі від 30.06.2011 р. № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що ...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів).

Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обовязку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для здійснення відшкодування витрат на послуги зв'язку для пільгових категорій у зв'язку із змінами в законодавстві, а саме відсутністю у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатків у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, не беруться колегією суддів до уваги, так як за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Зокрема, до 01 січня 2016 року фінансування витрат за надані телекомунікаційні послуги здійснювалось за рахунок коштів державного бюджету на відповідний рік у вигляді субвенції місцевим бюджетам та відповідно до механізму, передбаченого Постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, у Законі України «Про державний бюджет України на 2016 рік» дані видатки відсутні. Разом з тим, послуги зв'язку надані у 2015 році а тому на правовідносини щодо відшкодування даних виплат, що виникли з 01 січня 2016 року, не розповсюджуються.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що у відповідача були усі наявні правові підстави для відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення за період листопад- грудень 2015року.

Крім того, щодо доводів відповідача про неможливість здійснення вищевказаного відшкодування у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань для таких виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі ОСОБА_6 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, щодо відсутності у нього заборгованості в розмірі 29 903,45 грн. з посиланням на акт звірки взаєморозрахунків, у зв'язку з тим що актом взаємних розрахунків станом на 01.01.2016 рік сторонами була погоджена сума боргу за листопад 2015 року, що підтверджено наданими позивачем розрахунками. Решта суми позовних вимог в розмірі 29 903,45 грн. становить суму боргу за грудень 2015 року, яка підтверджена наданими розрахунками, проте не увійшла в акт взаємних розрахунків в зв'язку тим, що на 01.01.2016р. даних по розрахунках за цей період не було в наявності.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення із відповідача судового збору в сумі 1378 грн. , так як встановлено, що на час звернення до суду відповідач не користувався пільгами, передбаченими ЗУ "Про судовий збір", зміни до п. 19 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" були внесені тільки з 01.01.2017р. і не розповсюджуються на спір, який виник на час звернення до суду, тому сума 1 378,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення законодавства, колегія судді приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів зауважує, що скаржником у апеляційній скарзі не наведено, які саме норми процесуального права було допущено судом першої інстанції при розгляді справи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 соціального захисту населення виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради від 23.02.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 15 лютого 2017 року у справі №903/988/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/988/16 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.