Рішення № 66256037, 25.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Лапчевської О.Ф., Желепи О.В.

при секретарі Чумаченко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінпорт» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Плюс» про звернення стягнення на предмет застави,

Апеляційне провадження: № 22-ц/796/252/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Набудович І.О.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. Справа № 753/19235/15 встановила:

у жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у сумі 338 168грн. 87коп. та судовий збір у сумі 5072,52грн., також просив звернути стягнення на предмет застави - автомобіль MERCEDES-BENZ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, у рахунок погашення заборгованості шляхом продажу даного автомобіля ТОВ «ФК «Фінпорт» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 11 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Ринкові Технології» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 111013/1, за яким відповідачу був наданий кредит в розмірі 930 000грн. зі сплатою 18% річних, з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 жовтня 2014 року. 6 листопада 2013р. з позичальником була укладена додаткова угода, відповідно до якої встановлено загальну суму кредиту у сумі 993 115грн.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором в цей же день з відповідачем був укладений договір застави, до якого були внесені зміни та доповнення договором від 6 листопада 2013р., відповідно до якого у заставу був переданий автомобіль MERCEDES-BENZ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Позивач стверджував, що 25 липня 2014 року уклав з банком договір факторингу, відповідно до якого до нього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 111013/1 від 11 жовтня 2013 року, а 25 серпня 2014 року з банком був укладений договір відступлення права за договором застави № 847 від 11 жовтня 2013 року.

Позивач посилався на те, що 31 грудня 2014р. уклав з відповідачем ОСОБА_1 додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору, за якою сторони погодили дату повернення кредиту не пізніше 31 грудня 2015р. та встановлення пільгового періоду з 1 квітня 2015р. по 31 грудня 2015р., у який позичальник сплачує за користування кредитом 3% річних, а 18 лютого 2015р. уклав з ТОВ «Кредит Плюс» договір поруки у забезпечення

- 2 -

виконання умов кредитного договору ОСОБА_1

Позивач стверджував, що відповідач ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконував, у зв'язку із чим станом на вересень 2015 року за ним утворилася заборгованість щодо повернення кредитних коштів у сумі 248 275грн., по сплаті процентів у сумі 38 802,53грн., по сплаті пені у сумі 51 091,34грн., а відтак він має право вимагати дострокового повернення кредиту та звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 111013/1 від 11 жовтня 2013 року в сумі 338 168грн. 87коп. звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль марки MERCEDES-BENZ, моделі 350S, 2013 року випуску, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінпорт» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням повноважень на зняття вказаного автомобіля з обліку у відповідних органах, а також всіх повноважень для його продажу за ціною, яка буде встановлена незалежним експертом на час реалізації заставного майна. У задоволенні інших вимог відмовлено та вирішено питання судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача посилається на неповне встановлення судом обставин справи, неналежну оцінку наданим доказам, неправильне застосування норм матеріального права, так як судом не було перевірено внесення позивача до державного реєстру фінансових установ та його право надавати фінансові послуги з факторингу без ліцензії, не звернуто увагу на те, що позивачем не був наданий розрахунок заборгованості.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором позивачем не оскаржується, тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.156, 158), двічі свого представника у судове засідання не направив, клопотання адвоката ОСОБА_6 від 25 квітня 2017р. про відкладення судового розгляду у зв'язку із його перебуванням у відрядженні у м. Дніпро, колегія суддів відхилила, так як представник позивача повторно не з'явився у судове засідання, при цьому, клопотання про перенесення судового засідання ним було подано до канцелярії суду у день проведення судового розгляду апеляційної скарги, що спростовує його посилання на перебування у цей час у відрядженні у м. Дніпро.

Враховуючи вказані обставини і на підставі ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1, яка підтримала апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, 11 жовтня 2013р. між Публічним акціонерним товариством «Банк Ринкові технології» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 111013/1, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 930 000грн. строком до 10 жовтня 2014р. та сплатою 18% річних за фактичне користування кредитом.

6 листопада 2013р. між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1, відповідно до якої сторони погодили, що кредит надається у вигляді відкличної

- 3 -

непоновлюваної кредитної лінії з наданням окремими частинами (траншами) у загальній сумі 993 115грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 10 жовтня 2014р. Також сторони договору визначили порядок надання кредиту та порядок його повернення, погодивши графік повернення заборгованості.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 жовтня 2013р. між ПАТ «Банк Ринкові технології» та ОСОБА_1 був укладений договір застави транспортного засобу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, предметом якого є автомобіль MERCEDES-BENZ, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1

6 листопада 2013р. сторони договору внесли у нього зміни та доповнення, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7

25 липня 2014р. між ПАТ «Банк Ринкові технології» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінпорт» укладений договір факторингу № 02, за яким позивач набув право вимоги за кредитним договором № 111013/1, укладеним з ОСОБА_1 11 жовтня 2013р., у розмірі 252 733грн. 96коп., включаючи заборгованість за кредитом 248 275грн. та заборгованість за нарахованими відсотками - 4 458,96грн.

27 серпня 2014р. ПАТ «Банк Ринкові технології» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінпорт» укладений договір відступлення прав за договором застави транспортного засобу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, за яким ТОВ «ФК «Фінпорт» стало заставодержателем за договором застави, укладеним з ОСОБА_1

18 лютого 2015р. між ТОВ «Фінансова компанія «Фінпорт» та ТОВ «Кредит Плюс» укладено договір поруки до кредитного договору № 221013/1 від 22 жовтня 2013р., за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 111013/1 від 10 жовтня 2013р.

Позивач посилався на те, що 31 грудня 2014р. уклав з відповідачем ОСОБА_1 додаткову угоду № 2, якою були внесені зміни до кредитного договору з приводу остаточного терміну погашення кредиту не пізніше 31 грудня 2015р., а також встановлення пільгового періоду з 1 квітня 2015р. по 31 грудня 2015р. оплати процентів за користування кредитом у сумі 3% річних.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконує, допустив заборгованість за кредитним договором, а відтак позивач набув право звернення на предмет застави.

Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем не була надана додаткова угода, ніби то укладена з відповідачем ОСОБА_1 31 грудня 2014р., якою був змінений термін погашення кредиту та розмір процентів за користування кредитом.

Надана позивачем суду першої інстанції додаткова угода № 2 про внесення змін до кредитного договору № 111013/1 від 11 жовтня 2013р., датована 31 березня 2014р., тобто ще до укладення договору факторингу між ПАТ «Банк Ринкові технології» та ТОВ «ФК «Фінпорт», а тому не може бути прийнята судом, як належний доказ у підтвердження укладання угоди між позивачем та відповідачем ОСОБА_1

Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 1 Закону України «Про заставу» та ст. 572 ЦК України).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває

- 4 -

право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Отже, заставодержатель набуває право звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, що повинно підтверджуватися відповідними доказами.

Разом з тим, позивачем суду першої інстанції не надано жодного документу у підтвердження наявності заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором, а також розрахунку заборгованості.

Приєднані до позовної заяви розрахунки заборгованості, виконані на ім'я ОСОБА_1 позивачем 31 липня 2015р., 31 серпня 2015р. та 30 вересня 2015р. (с.с.24-26), не можна визнати розрахунком заборгованості, наданим у підтвердження розміру позовних вимог, оскільки вони містять тільки зазначення суми права вимоги за кредитом, право вимоги за відсотками та пенею, однак не містять будь яких розрахунків, що позбавляє можливості здійснити перевірку правильності визначення розміру заборгованості.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем суду першої інстанції не було надано належного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 111013/1 від 11 жовтня 2013р.

Згідно ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

За умовами договору застави транспортного засобу від 11 жовтня 2013р. заставодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати предмет застави у разі порушення заставодавцем обов'язків за кредитним договором та невиконання вимоги заставодержателя про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором.

Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на адресу відповідача ОСОБА_1 будь-якої вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором або порушення ним зобов'язання.

Пунктом 6.3.1. договору застави сторони визначили, що при невиконанні або неналежному виконанні заставодавцем умов кредитного договору та/або умов цього договору, заставодержатель, одночасно з реєстрацією в державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави, надсилає заставодавцю та особам, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги щодо предмету застави письмове повідомлення про порушення зобов'язань по кредитному договору, в якому зазначає, зокрема, зміст та загальний розмір порушеного невиконаного зобов'язання; короткий зміст предмета застави; визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет застави у випадку невиконання вимоги заставодержателя; вимогу до заставодавця виконати порушене зобов'язання або передати предмет застави у володіння заставодержателю протягом 30 календарних днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до п. 6.3.3. договору застави заставодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку, якщо протягом 30 календарних днів з моменту надсилання повідомлення, передбаченого п.6.3.1. цього договору, вимога заставодержателя не буде виконана.

Позивачем суду не було надано доказів направлення відповідачу ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення на предмет застави та внесення відповідних відомостей до державного реєстру обтяжень рухомого майна про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та

- 5 -

реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 26 вказаного закону продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах є позасудовим способом звернення стягнення на предмет

забезпечувального обтяження, що також визначено сторонами у договорі застави.

Отже, сторони визначили умовами договору порядок продажу заставодержателем предмета застави, однак, позивачем суду не було надано доказів неможливості виконання умов договору у визначений сторонами спосіб.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Положеннями статті 26 цього закону передбачено такий спосіб звернення стягнення на предмет застави як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Разом з тим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не зазначив початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його реалізації, а також не надав документи, які б підтверджували вказану ціну.

На вищезазначені обставини не звернув увагу суд першої інстанції та ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу ТОВ «ФК «Фінпорт» з укладенням від імені заставодавця договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

При цьому, суд зазначив загальний розмір заборгованості, не зазначивши усіх складових цієї заборгованості, а також не вказав початкової ціни предмета застави для його подальшої реалізації.

Враховуючи, що, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не зазначив початкової ціни предмета застави для його подальшого продажу та не надав належних документів, які б підтверджували таку ціну, колегія суддів позбавлена можливості визначити вказану ціну.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позивач зобов'язаний був довести своє право на звернення стягнення на предмет застави та надати відповідні докази. Проте, ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги, позивач документів, які б підтверджували його право на звернення стягнення на предмет застави, не надав, а також не зазначив ціну продажу предмета застави.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є недоведеними.

- 6 -

Судом першої інстанції не були враховані вищезазначені обставини, не надана належна оцінка доказам та документам, наданим позивачем, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінпорт» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Плюс» про звернення стягнення на предмет застави відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: